Шкляр Василь Миколайович: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено джерел: 25; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta14) |
|||
Рядок 29:
'''Васи́ль Микола́йович Шкляр''' ({{нар}} [[10 червня]] [[1951]], с. [[Ганжалівка]] [[Лисянський район|Лисянського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]]) — український [[письменник]], [[політик|політичний діяч]]. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників. Деякі літературні оглядачі називають його «батьком українського [[бестселер]]а»<ref name='club'>[http://www.bookclub.ua/ukr/read/shklyar Василь Шкляр // Клуб сімейного дозвілля]</ref>. Роботи Шкляра перекладено англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською мовами тощо.
Рішенням [[Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка|Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка]] Шкляр був визнаний [[лауреат]]ом [[Національна премія України імені Тараса Шевченка — лауреати 2011 року|Шевченківської премії 2011 року]],<ref name="shevk_2011">
== Біографія ==
=== Ранні роки та освіта ===
[[Файл:Vasyl Shklyar.jpg|міні|200пкс|Василь Шкляр на акції «Рукописи горять», лютий [[2004]]]]
Василь Шкляр народився в селі [[Ганжалівка]] [[Лисянський район|Лисянського району]] на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста [[Звенигородка|Звенигородки]], де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет [[Київський університет|Київського університету]]. На другому році навчання, Шкляра хотіли вигнати з університету за те, що під час трудового семестру в [[колгосп]]і, він бавився бомбою, але йому вдалося уникнути відрахування шляхом тимчасового переїзду у Вірменію, куди він поїхав, аби навчатися за студентським обміном в [[Єреванський державний університет|Єреванському університеті]]. Згодом Шкляр згадає цей випадок зі свого життя у своїй ранній повісті «Стороною дощик іде». У Єреванському університеті Шкляр студіював вірменську мову й літературу аж до 1972 року і, за власним зізнанням, зміг добре вивчити вірменську мову вже за 2 місяці.<ref name="dt_2011"/> Згодом Шкляр тепло згадуватиме свій вірменський період, називаючи його "яскравою сторінкою в [його] житті."<ref name="dt_2011">[
=== Журналістська та літературна кар'єра ===
Після закінчення університету, Шкляр почав працювати журналістом. Паралельно з журналістською роботою пише свої перші літературні праці, зокрема, у 1970-1980-х роках вийшли друком його перші дорослі збірки повістей та оповідань: «Перший сніг» (1977),{{refn|group=К|name=перша|''Примітка: повість "Сніг" вперше вийшла у журналі Дніпро у 1974 році.<ref>Василь Шкляр. Сніг: повість. Київ: журнал Дніпро. № 6 від 1974 С. 14-53</ref>}} «Де твій Остап, Соломіє?» (1979) та «Живиця» (1982).<ref name="Seyenko"/> У 1978 році став членом [[Спілка письменників України|Спілки письменників України]]. У цей період виходять численні дитячі оповідання та книги Шкляра, зокрема, дитячі збірки «Шовкова нитка» (1976), «Черешня в житі» (1983) та «Шовковий дощик» (1984). Перші романи письменника, що з'явилися у 1986 році («Праліс: Тінь сови») та 1989 році («Ностальгія»), не здобули хоч якогось розголосу та були практично не помічені літературними критиками та звичайними читачами. Так, академічна «Історія української літератури ХХ століття» (1998) не називає жодного твору Шкляра, а його самого дуже побіжно згадує як літератора-початківця зі схожою на Григіра Тютюнника стилістикою та як представника «хвилі [літературних] новобранців 70-х — початку 80-х»; альтернативна «Мала українська енциклопедія актуальної літератури» (1998) не згадує Шкляра взагалі.<ref>[[Константин Родик]]. [
У період з [[1988]] по [[1998]] роки Шкляр займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках».<ref>[https://perma-archives.
Популярність як письменника прийшла лише у 1999 році з виходом [[Роман (жанр)|роману]] «[[Ключ (роман)|Ключ]]», який зібрав низку нагород та був неодноразово перевиданий у різноманітних українських видавництвах. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з початку [[1990]] років. Сам Шкляр пояснив таку тривалу паузу «зміною епох»<ref name=DTKey>[
У 1999 році Шкляр став членом новоствореної [[Асоціація українських письменників|Асоціації українських письменників]]. У [[2000]]–[[2004]] роках Шкляр працює головним [[редактор]]ом [[Дніпро (видавництво)|видавництва «Дніпро»]], куди він пішов задля покращення стану видавництва.<ref name=gazeta.ua/> У 2009 році виходить найвідоміший роман письменника «[[Залишенець. Чорний ворон]]» одночасно у двох видавництвах — київському, «[[Ярославів Вал (видавництво)|Ярославів вал]]», та харківському, «[[Клуб сімейного дозвілля]]». За цей роман у 2011 році [[Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка|Комітет з Національної премії України ім. Т. Шевченка]] визнав Шкляра [[Національна премія України імені Тараса Шевченка — лауреати 2011 року|лауреатом премії]],<ref name="shevk_2011"/> але письменник відмовився її отримати на знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба [[Табачник Дмитро Володимирович|Дмитра Табачника]].<ref name="tyzhden_1"/><ref name="gz.ua_1"/>
Рядок 50:
У [[1991]] Шкляр став членом Проводу та прес-секретарем [[Українська республіканська партія|Української республіканської партії]] (УРП) і пробув у лавах цієї партії до [[1998]] року.<ref name=gazeta.ua>[http://gazeta.ua/index.php?id=208672 Василь Шкляр передбачив загибель Євгена Кушнарьова//Gazet.ua, 14.02.2008]</ref> У березні [[1998]] був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «[[Національний фронт (Україна)|Національний фронт]]».
У вересні 2015 року Шкляр знову спробував себе в українській політиці, увійшовши до проводу новоствореної партії [[УКРОП (політична партія)|УКРОП]].<ref>[
== Бібліографія ==
До літературного доробку автора належать наступні твори:<ref>[
; Романи
Рядок 74:
; Оповідання, збірки короткої прози (фікшн)
* [[Де твій Остап, Соломіє?]] ([[1979]])<ref name="Seyenko">В. Саєнко (2002). [
* [[Живиця (роман)|Живиця]] ([[1982]])<ref>Василь Шкляр. ''Живиця.'' Київ: Молодь. 1982. 240 стор. </ref>
* [[Турецька нічия (оповідання)|Турецька нічия]] ([[1982]]).<ref> Василь Шкляр. ''Турецька нічия'' // ''Оповідання '81''. Упорядник: М.Кравчук, О. Сизоненко. Київ: Радянський письменник, 1982. 375 стор.: сс. ?-?.</ref>
Рядок 81:
* [[Крук-птаха нетутешня]] ([[1985]]).<ref>Василь Шкляр. ''Крук-птаха нетутешня'' // ''Оповідання '84''. Упорядник: М.Кравчук. Київ: Радянський письменник, 1985. 365 стор.: сс. 314-327.</ref>
* [[Високі гори у Ялті]] ([[1988]])<ref>Василь Шкляр. ''Крук-птаха нетутешня'' // ''Оповідання '87''. Упорядник: Олександр Гижа. Київ: Радянський письменник, 1988. 436 стор.: сс. 398-414. ISBN 5-333-00061-1</ref>
* [[Треба спитати у Бога]] ([[2019]])<ref>Василь Шкляр. ''Треба спитати у Бога''. Харків: КСД, 2019. 320 стор. 978-617-12-6063-4 [
; Збірки прози (нон-фікшн)
Рядок 90:
Автор дитячих книжок : "Шовкова нитка", "Черешня в житі", "Шовковий дощик" тощо.
* [[Шовкова нитка]] ([[1976]])<ref>Василь Шкляр. ''[
* [[Черешня в житі]] ([[1983]])<ref>Василь Шкляр. ''[
* [[Шовковий дощик]] ([[1984]])<ref>Василь Шкляр. ''Шовковий дощик''. Малюнки: О. Прахов. Київ: Веселка. 1984. 16 стор.</ref>
* [[Хорошого потрошку]] ([[1987]])<ref>Василь Шкляр. ''Хорошого потрошку'' // Весна-красна: Вірші, казки, оповідання. Художник: Людмила Постних. Київ: Веселка, 1987. 72 стор.: 47-48</ref>
Рядок 99:
; Переклади автора
Перші українські переклади Шкляра - це переклади класиків вірменської літератури Акселя Бакунца, Амо Сагіяна, Вагана Давтяна, Вахтанга Ананяна тощо.<ref>[
''Переклади-інтерпретації:''
* [[Микола Гоголь]]. ''Репетиція сатани (прозова версія комедії Миколи Гоголя «[[Ревізор (комедія)|Ревізор]]»)''. Переклад-інтерпретація з російської: Василь Шкляр. 2006 {{small|(рік написання; твір так і не був виданий)}}<ref>
* [[Джованні Боккаччо]]. ''Декамерон (30 зі 100 оповідок)''. Переклад-інтерпретація з італійської: [[Василь Шкляр]]; <!--ілюстрації Л. Корж-Радько.--> [[Київ]]: Дніпро, [[2006]]. 104 с. іл. ISBN 966-578-161-8 {{small|(текст паралельно укр. та італ.)}}
Рядок 125:
== Нагороди ==
[[Файл:Шкляр Василь Кров кажана.jpg|міні|праворуч|200px|]]
* [[1995]] — «[[Золоте перо]]», СЖУ<ref>[
* [[1999]] — «[[Золотий Бабай]]», переможець першого національного конкурсу на кращий гостросюжетний [[Роман (жанр)|роман]] (роман «Ключ»)<ref>
* [[2002]] — «[[Коронація слова 2002|Коронація слова]]», перша [[премія]] в номінації «Роман» — за роман «Елементал».<ref>[
* [[2003]] — «[[Спіраль століть]]», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику» ([[КиївКон]]-2003, роман «Ключ»)<ref name=DTKey/>
* [[2011]] — [[Національна премія України імені Тараса Шевченка]], за роман «[[Залишенець. Чорний ворон]]» ([[Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка|Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка]] визначив її лауреатом В. Шкляра в середині лютого).
Рядок 134:
[[4 березня]] [[2011]] року В. Шкляр звернувся до тодішнього [[Президент України|Президента України]] [[Віктор Янукович|Віктора Януковича]] із заявою, у якій просив ''«врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів [[Шевченківська премія|Шевченківської премії]] моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба [[Табачник Дмитро Володимирович|Дмитра Табачника]]»''.<ref>[http://life.pravda.com.ua/culture/2011/03/4/74229 Письменник Василь Шкляр просить Президента перенести вручення йому Шевченківської премії на післятабачниківський час // Українська правда, 4.03.2011]</ref>
У невдовзі оприлюдненому Указі Президента України В. Януковича №275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» Василь Шкляр не згаданий.<ref>В. Януковича [
[[17 квітня]] [[2011]] року у [[Холодний Яр|Холодному Яру]] Василю Шкляру вперше в історії України була вручена [[Народна Шевченківська премія (Залізний Мамай)|Народна Шевченківська премія («Залізний Мамай»)]]. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана [[Василь Чучупака|Василя Чучупаки]]. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.<ref>[
== Особисте життя ==
|