Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
'''РятівникиРятівни́ки євреївєвре́їв під час ДругоїДру́гої світовоїсвіто́вої війниві́йни на територіїтерито́рії УкраїниУкраї́ни''' – неєвреї, які надавали допомогу [[Євреї|євреям]] у порятунку, переховуванні, поживленні тощо під час [[Голокост|Голокосту]] на території України. Для оцінки явища немає ані понять, ані даних, сформованих українськими офіційними колами (наукою, державою), поняття та оцінки, сформовані нижче, походять від ізраїльських науково-долідницьких установ та параурядових оргінізацій. За наявності українського погляду, статтю буде об’єктивізовано таким.
 
== «Праведники народів світу» та «рятівники євреїв»: співвідношення понять ==
 
На сьогодні на позначення людей, які рятували євреїв під час Голокосту в Україні, вживаються такі терміни, як «Праведник народів світу» (або «Праведник світу» – що є довільним скороченням офіційного звання), «Праведник України» та «Праведник Бабиного Яру».
 
Меморіальний комплекс історії Голокосту [[Яд Вашем|«Яд Вашем»]] (Єрусалим) використовує термін [[Праведники народів світу|«Праведник народів світу»]], це – почесне звання, що присвоюється від імені Ізраїлю відповідно до Закону про увічнення пам’яті мучеників і героїв (1953) представникам різних національностей та віросповідань. Справу про присудження звання Праведника розглядає спеціальна громадська Комісія, яку очолює суддя Верховного суду Ізраїлю<ref>Праведники народов мира / Яд Вашем. – Режим доступу : http://www1.yadvashem.org/yv/ru/righteous/intro.asp</ref>.
Відповідно до визначених критеріїв, громадська Комісія присвоїла це звання вихідцям із теренів, що нині входять до складу 44 країн світу<ref>Праведники народов мира. Статистика // Режим доступу: http://www.yadvashem.org/yv/ru/righteous/statistics.asp – Назва з екрану.</ref> Україна займає четверте місце у світі за кількістю Праведників народів світу, які рятували євреїв на її території (після Польщі, Голландії та Франції). На 1 січня 2018 р. серед 26 973 Праведників народів світу були наявні дані про 2619 рятівників євреїв з України<ref>The Righteous Among the Nations/Names of Righteous by Country // Yad Vashem. https://www.yadvashem.org/righteous/statistics.html</ref>.
 
В [[Україна|Україні]] 1989 р. за ініціативою Всеукраїнської єврейської ради та Фонду «Пам’ять жертв фашизму в Україні» було запроваджено звання «Праведник України». Це звання присуджувалися тим людям, щодо яких були відомості про рятування ними євреїв від нацистського геноциду в Україні, у разі якщо цих даних було недостатньо для комісії «Яд Вашем». За даними Всеукраїнської єврейської ради, «…Більше 3000 громадян України отримали звання Праведник України, з них 1625 Праведники народів Світу. Створена картотека і фототека розстріляних і врятованих євреїв, а також їх рятівників. Документи Праведниківправедників України направляються до інституту Яд-Вашем (Єрусалим) для присвоєння їм звання Праведник народів світу» <ref>Створена і продовжує створюватися картотека людей, розстріляних у різних місцях України в роки фашистської окупації // Всеукраїнська єврейська рада. http://jadvis.org.ua/component/k2/item/405</ref>. Головним натхненником запровадження звання «Праведник України» був відомий громадський діяч, президент Єврейської ради України, голова фондів «Пам’ять Бабиного Яру» і «Пам’ять жертв фашизму в Україні» [[Левітас Ілля Михайлович|Ілля Левітас]] (1931–2014).
Він же зініціював запровадження у квітні 1989 р. звання «Праведник Бабиного Яру». Відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Віталій Нахманович зазначає, що
{|
{{початок цитати}}''«оскільки критерії надання звання “Праведник Бабиного Яру” не були визначені, а надавалося воно, фактично, одноосібним рішенням Іллі Левітаса, багато з науковців та громадських діячів навіть в Україні не визнають цього звання і заперечують проти правомірності офіційного увічнення їхніх імен»<ref>Нахманович В. Бабин Яр: місце пам’яті у пошуках майбутнього // Бабин Яр: історія і пам’ять / за ред. В. Гриневича та П.-Р. Маґочія. – Київ: Дух і Літера, 2016. – C. 327.</ref>.''{{кінець цитати}}
Те ж можна сказати і про звання «Праведник України».
 
Системні дослідження феномену рятування євреїв українцями під час Голокосту почалися лише після 1991 р., коли живих свідків та самих врятованих було значно менше, ніж у повоєнні роки<ref>Щупак І. Українські рятівники євреїв під час Голокосту // Праведники народів світу: Довідник / за ред. І. Щупака. – Дніпро: Український інститут вивчення Голокосту «Ткума», 2016. – С. 9–11.</ref>. Крім того, є категорія людей, свідчення про рятування якими євреїв або не були прийняті через низку причин громадською Комісією «Яд Вашем» або взагалі не були передані до неї та залишилися невідомими дослідникам. Тому, щоб уникнути неоднозначності у дефініціях, історик Ігор Щупак пропонує запровадити до наукового обігу більш широке поняття «український рятівник євреїв під час Голокосту». Воно має охопити як «Праведників народів світу», так і тих людей, щодо яких є ґрунтовні з точки зору історичної науки докази про рятування євреїв.
 
Такі чинники, як рівень демократичності суспільства і гуманістичність його базових цінностей впливали на людські стосунки, готовність до взаємодопомоги. Українські терени перебували під владою тоталітарних режимів, тим паче за умов війни. Мовчазна згода з насильством могла бути пов'язана з радянською спадщиною «одностайного» засудження "ворогів народу"та мізерною цінністю людського життя. Глибокий травматичний слід у суспільній свідомості, який залишив сталінський режим, помножувався на тотальну деморалізацію від катастрофи [[Червона армія|Червоної армії]] на першому етапі радянсько-німецької війни, швидкого наступу гітлерівських військ і захоплення ними величезних територій.
 
Історик [[Тімоті Снайдер]] відніс територію України до «кривавих земель»<ref>Снайдер T. Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним.&nbsp;— Київ: Грані-Т, 2011.</ref>, де вбивство величезної кількості людей сприймалося як буденність через звичку до «банальності зла»,&nbsp;— вислів, поширений завдяки книзі [[Ганна Арендт|Ганни Арендт]]<ref>Арендт Х. Банальність зла: Суд над Айхманом в Єрусалимі.&nbsp;— Київ: Дух і Літера, 2013.</ref>. За таких умов людяні почуття часто поступалися прагматичним міркуванням. Атмосфера насильства та заохочення до вбивств, підсилена [[антисемітизм]]ом частини населення та іншими чинниками, створили передумови для сприйняття масового винищення євреїв як «норми» за умов нацистського [[Новий порядок|«нового порядку»]]. За деякими свідченнями,
{|
{{початок цитати}}''«якщо не брати до уваги купку шляхетних людей, християнські жителі міста [йдеться про Львів] з ентузіазмом брали участь у ганебних операціях полювання на євреїв, які проводилися німцями»<ref>Щоденник Львівського гетто: Спогади рабина Давида Кахане / упоряд. Ж. Ковба.&nbsp;— Київ: Дух і Літера, 2009.&nbsp;— С. 200.</ref>.''{{кінець цитати}} Згодом, як зауважує професор Михайло Коваль, настрої українців змінювалися, коли вони ставали свідками жахливих злочинів гітлерівських катів&nbsp;— таких, як розстріли у [[Бабин Яр|Бабиному Яру]] в 1941&nbsp;р.<ref>Коваль М.&nbsp;В.&nbsp;Нацистський геноцид щодо євреїв та українське населення (1941—1944&nbsp;рр.) // Український історичний журнал.&nbsp;— 1992.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С.27.</ref>. Місцевих мешканців вражала нелюдська жорстокість, з якою нацисти знищували євреїв, у тому числі жінок і дітей.
127 513

редагувань