Відкрити головне меню

Зміни

м
 
== Умови порятунку євреїв на окупованій території України ==
Відмінності історичних сценаріїв [[Голокост|Голокосту]]у в країнах Європи обумовлювалися способами дії гітлерівської «машини знищення», які значною мірою залежали від усталених форм адміністративного управління на місцях, традицій громадського та культурного життя, впливовості єврейських громад, ставлення нацистів до населення окупованих країн, врешті, масштабу загрози для рятівників євреїв. Усі ці та інші чинники впливали на ставлення місцевого населення до [[Геноцид|геноциду]] євреїв і на наявність спроб їхнього порятунку.
 
Відмінності історичних сценаріїв [[Голокост|Голокосту]] в країнах Європи обумовлювалися способами дії гітлерівської «машини знищення», які значною мірою залежали від усталених форм адміністративного управління на місцях, традицій громадського та культурного життя, впливовості єврейських громад, ставлення нацистів до населення окупованих країн, врешті, масштабу загрози для рятівників євреїв. Усі ці та інші чинники впливали на ставлення місцевого населення до [[Геноцид|геноциду]] євреїв і на наявність спроб їхнього порятунку.
Умови для порятунку євреїв на території України радикально відрізнялися від західноєвропейських. У [[Данія|Данії]], як пише дослідник Нехама Тек,
{|
{{початок цитати}}''«гітлерівці проявляли до данців терпимість навіть після того, як почалися операції з порятунку євреїв. Репресії виражалися у формі арештів і зазвичай були спрямовані лише проти організаторів масового виходу євреїв»<ref>Праведники народов мира // Холокост: Энциклопедия / под ред. У. Лакёра и соред. Ю. Т. Баумель. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 490–491.</ref>.''{{кінець цитати}} У Голландії та Франції, вказують Ісраель Гутман та Наама Галіль, рятівникові євреїв
{|
{{початок цитати}}''«загрожувала висилка в концентраційний табір, тоді як у Польщі і на окупованих територіях СРСР таку людину хапали разом із євреями, яких вона переховувавала, і неодмінно розстрілювали»<ref>Гутман И., Галиль Н. Катастрофа и память о ней. – Иерусалим: Яд Вашем, 2002. – С. 237.</ref>.''{{кінець цитати}} У багатьох працях істориків висловлюється думка про те, що у країнах Західної Європи
{|
{{початок цитати}}''«сусіди, дізнавшись про те, що хтось ховає євреїв, як правило, не доносили на нього. Інакшою була справа у Східній Європі»<ref>Палдиэль М. Праведники народов мира в годы Катастрофы // Яд Вашем. https://web.archive.org/web/20180328193655/https://www.yadvashem.org/yv/ru/education/lesson_plans/pdf/righteous1.pdf</ref>.''{{кінець цитати}}
На захист євреїв під час Голокосту на окупованій території України не виступила жодна українська політична сила чи воєнна організація. Водночас радянський уряд, який володів інформацією про винищення євреїв нацистами, не довів її до відома єврейського населення. Не робилося декларацій, заяв, закликів до українського населення надати допомогу євреям ані з боку українського чи польського підпілля, ані з боку радянського уряду та підпорядкованих йому радянських партизанських загонів і радянського підпілля. Це відіграло сумнозвісну роль у трагічній долі українських євреїв, півтора мільйони з яких стали жертвами Голокосту.
 
Такі чинники, як рівень демократичності суспільства і гуманістичність його базових цінностей впливали на людські стосунки, готовність до взаємодопомоги. Українські терени перебували під владою тоталітарних режимів, тим паче за умов війни. Мовчазна згода з насильством могла бути пов’язанапов'язана з радянською спадщиною «одностайного» засудження «"ворогів народу»"та мізерною цінністю людського життя. Глибокий травматичний слід у суспільній свідомості, який залишив сталінський режим, помножувався на тотальну деморалізацію від катастрофи [[Червона армія|Червоної армії]] на першому етапі радянсько-німецької війни, швидкого наступу гітлерівських військ і захоплення ними величезних територій.
Історик Тімоті Снайдер відніс територію України до «кривавих земель»<ref>Снайдер T. Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним. – Київ: Грані-Т, 2011.</ref>, де вбивство величезної кількості людей сприймалося як буденність через звичку до «банальності зла», – вислів, поширений завдяки книзі [[Ганна Арендт|Ханни Арендт]]<ref>Арендт Х. Банальність зла: Суд над Айхманом в Єрусалимі. – Київ: Дух і Літера, 2013.</ref>. За таких умов людяні почуття часто поступалися прагматичним міркуванням. Атмосфера насильства та заохочення до вбивств, підсилена [[антисемітизм|антисемітизмом]] частини населення та іншими чинниками, створили передумови для сприйняття масового винищення євреїв як «норми» за умов нацистського [[Новий порядок|«нового порядку»]]. За деякими свідченнями,
 
Історик Тімоті Снайдер відніс територію України до «кривавих земель»<ref>Снайдер T. Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним.&nbsp;— Київ: Грані-Т, 2011.</ref>, де вбивство величезної кількості людей сприймалося як буденність через звичку до «банальності зла»,&nbsp;— вислів, поширений завдяки книзі [[Ганна Арендт|ХанниГанни Арендт]]<ref>Арендт Х. Банальність зла: Суд над Айхманом в Єрусалимі.&nbsp;— Київ: Дух і Літера, 2013.</ref>. За таких умов людяні почуття часто поступалися прагматичним міркуванням. Атмосфера насильства та заохочення до вбивств, підсилена [[антисемітизм|антисемітизмом]]ом частини населення та іншими чинниками, створили передумови для сприйняття масового винищення євреїв як «норми» за умов нацистського [[Новий порядок|«нового порядку»]]. За деякими свідченнями,
{|
{{початок цитати}}''«якщо не брати до уваги купку шляхетних людей, християнські жителі міста [йдеться про Львів] з ентузіазмом брали участь у ганебних операціях полювання на євреїв, які проводилися німцями»<ref>Щоденник Львівського гетто: Спогади рабина Давида Кахане / упоряд. Ж. Ковба.&nbsp;— Київ: Дух і Літера, 2009.&nbsp;— С. 200.</ref>.''{{кінець цитати}} Згодом, як зауважує професор Михайло Коваль, настрої українців змінювалися, коли вони ставали свідками жахливих злочинів гітлерівських катів&nbsp;— таких, як розстріли у [[Бабин Яр|Бабиному Яру]] в 1941 &nbsp;р.<ref>Коваль М. &nbsp;В. &nbsp;Нацистський геноцид щодо євреїв та українське населення (1941–1944 1941—1944&nbsp;рр.) // Український історичний журнал.&nbsp;— 1992.&nbsp;— &nbsp;2.&nbsp;— С.27.</ref>. Місцевих мешканців вражала нелюдська жорстокість, з якою нацисти знищували євреїв, у тому числі жінок і дітей.
{|
{{початок цитати}}''«Факт розстрілів був настільки жахливим,''{{кінець цитати}}&nbsp;— йдеться в документі про розслідування нацистських злочинів в селі Михайлівці Запорізької області,
{{початок цитати}}''що населення [...] кварталів пересувалося до посадок, тікаючи зі своїх домівок, щоб не бачити і не чути жахливих звірств і знущань»<ref>Державний архів Запорізької області (далі&nbsp;— ДАЗО).&nbsp;— Ф. Р-1849.&nbsp;— Оп.1.&nbsp;— Спр.1.</ref>.''{{кінець цитати}} Історик та свідок подій Голокосту [[Шимон Редліх|Шимон Редліх]] згадує, що «українці проклинали німців за вбивства невинних людей»<ref>Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах: Поляки, євреї та українці, 1919–19451919—1945.&nbsp;— Київ: Дух і Літера, 2007.&nbsp;— С. 197–198197—198.</ref>, але випадки рятування євреїв не були та, мабуть, не могли бути численними. Опір загарбникам вимагав сміливості та самопожертви; з іншого боку, відповідно до нацистської расової політики, українців–рятівників євреїв очікувало найжорстокіше покарання: знищення їх самих та членів їхніх сімей. Навіть надання притулку євреям загрожувало тут смертною карою.
Так, в оголошенні за підписами генерал-губернатора Франка та штадгауптмана Хьолера говорилося, що навіть
{|
{{початок цитати}}''«підбурювачі та помічники підлягають цій самій карі, що й особи, які допустилися чину. Намір буде караний як довершений чин»<ref>Оголошення генерал-губернатора Франка (Варшава, 15 жовтня 1941 року) та штадгауптмана Хьолера (Львів, 10 березня 1942 року) // Архів Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» і музею «Пам’ятьПам'ять єврейського народу та Голокост в Україні».</ref>.''{{кінець цитати}} Відомі факти про розстріли українців за переховування євреїв у багатьох містах та селах на Вінниччині, Дніпропетровщині, Київщині, Львівщині, Харківщині<ref>Убили односельчан, прятавших евреев: Акт. Харьковская область, Дергачевский р-н, с. Семеновка // Документы обвиняют: Холокост: свидетельства Красной Армии / сост. Ф. &nbsp;Д. &nbsp;Свердлов.&nbsp;— Москва: НПЦ «Холокост», 1996.&nbsp;— С. 55.</ref>.
 
== Особливості рятування євреїв у різних регіонах України ==
127 513

редагувань