Григоріопольський район: відмінності між версіями

З давніх часів, територію району населяли різні племена та народності — від костобоків, готів, вестготів, карпів, тирагетів, котрі осідали тут на кілька століть до кочових племен гунів, скіфів, половців котрі проходили цією землею, захопивши у здобич чи розігнавши навколишні осідлі народності,. хочаХоча й розселення їх було не щільне, але для проведення скотарства та полюваня, ця територія була придатна та ще й повноводний Дністер сприяв торговим відносинам.

А вже з VII століття в ці райони з Придністров'я та лісистого Полісся почали заселятися слов'янські племена [[тиверці]]в та [[уличі]]в, вони досить успішно асимілювали рештки попередніх поселенців, яких доволі сильно гнобили [[тюркські]] племена печенігів та половців. Підтвердженням про успішний етнічний розвітокрозвиток [[слов'янські племена|слов'янських племен]] в краю стали розкопки та найдені [[поселення]] в Буторі, Токмазеї, Красногірці. Племена тиверців та уличів понад 8 століть панували на цих землях — розширились територіально аж в пониззя [[Дунай|Дунаю]] та на ділянці від [[Південний Буг|Бугу]] — Дністра по річці [[Прут]]. Завдяки успішному входженню в племінний союз Київської Русі вони отримали можливість спокійно розвивати свої [[ремесла]] та господарства майже не відчуваючи половецької небезпеки. А вже в часи ослаблення Києва ці племена входять до складу [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] (згодом королівства). Але нова історична епоха — пов'язана з [[монголо-татари|монголо-татарськими]] походами та їх розселенням, привело до неминучих наслідків — ослаблена та знекровлена [[Київська Русь]] не могла більше контролювати свої прикордоннірайониприкордонні райони. Тому населення цих країв, яке залишилося після набігів, полишало насиджені місця і подалося в гірську та лісисту місцевості [[Поділля]] чи [[Карпати]], або ж подавалисяпереміщалися до більших поселень-городищ і визнавали над собою протекторат [[Кочові народи|кочових народів]].

Такі їх митарства тривали близько 2двох століть, частина з цих племен асимілювалася з полісянами або древлянами, інша частина поєдналася з молдовськими племенами [[Підкарпаття]] та татарсько-половецькими прибульцями, які вирішили залишитися на цих територіях. Допоки відбувався процес поєднання культур кочового народу з осілими племенами, зызі Сходу, почалися нові етнічні розселення — племена молдован та колишніх даків були потиснутипотиснуті з територій осілості в серединному Дунаї нащадками [[гуни|гунів]]. Вони протягомвпродовж століть потроху асимілювали рештки тиверців та уличів в пониззі річок Молдова, Прут і, не відчувши жодних серйозних притискань монголо-татар, які не вибирали цих шляхів, і в часи ослаблення татарського впливу — повернулися на малозаселені, частково винищені татарами, землі теперішньої [[Бессарабія|Бессарабії]]. Цьому ще й сприяли успішні позиції їх вождів в переговорах з [[Османська імперія|Османською імперією]] - визнання васалітету,. томуТому при прихильному ставленні Порти молдовське населення поширилося на всій території Бесарабщини (від [[Сирет]]у i [[Молдова|Молдови]] до [[Дністер|Дністра]]).

З [[XV століття]] річка Дністер стала на віки природнім кордоном розселення молдовського племені — по праву сторону, а по ліву сторону залишилися поселення руськірусинів — українські. А ще в пониззі Дністра, на межі зі степовою зоною, де ці поселення з обох боків були рідкуваті (слабозаселені),. таТа межа не буа настільки охороняєма — це дозволяло частині молдован та українців, які тікали від своїх власників, поселятися не берегах річки в змішаних поселеннях. А влада, тодішня — оттоманська і молдовська або посполита і російська-царська цим користувалася створюючи прикордонні поселення — цим самим укріплюючи свої кордони.

Саме в цей період, на теперішній території району, до українських поселень [[Бичок (Григоріопольський район)|Бичок]], [[Мочарівка]], [[Ташлик (Григоріопільський район)|Ташлик]], [[Бутор]], [[Шипка (Григоріопольський район)|Шипка]] долучаються молдовські поселення з [[XVI]]-[[XVIII століття]] [[Спея (Григоріопольський район)|Спея]], Тея, [[Малаєшти]], Далакеу (козацька стоянка — Далеко). А вже з середини 1700 років царська [[Росія]] для укріплення своїх кордонів дозволила розселення по півдню Малоросії (Таврійська та Херсонська губернії) інших народностей — сербів, болгар, вірмен, греків та євреїв, які піддалися в цей період страшним утискам в Оттоманській імперії та німецьким колоністам які зазнавали релігійних утисківпереслідувань у себе на батьківщині і мали бажання розпочати нове життя на нових землях. Саме тоді на теренах району виникли поселення вірмен — [[Григоріополь]], німців колоністів — [[Глинне (Григоріопольський район)|Глинне]], [[Карманово]], а також анклави єврейських поселенців в ГригоріополіабоиГригоріополі або болгар в Шипці.

І можна сказатипомітити, що головною подією того періоду стало заснування фаворитом [[Катерина II (імператриця Росії)|Катерини II]], російської можновладиці, [[Григорій Потьомкін|Григорієм Потьомкіним]] — поселення вірмен Григоріополя, яке з часом наповнилося єврейськими і іншими народностями, українцями, молдованами, німцями та болгарами й стало ключовим торговим та культурним центром цього краю. Протягом двох століть цей [[район]] доволі успішно розвивався, незважаючи на чотири військові кампанії які проходили навколо нього, прикордонний статус та постійний приток поселенців призвів до зростання населення в тричі, доволі успішно розвинулися ремесла та сільське господарство. Тільки буремне [[XX століття]] змінило ситуацію — як на національному так і на державному рівнях.