Науково-технічна бібліотека Національного університету «Львівська політехніка»: відмінності між версіями

'''Науко́воНауково-техні́чнатехнічна бібліот́екабібліотека [[Національний університет «Львівська політехніка»|Націона́льногоНаціонального університе́тууніверситету «Льві́вськаЛьвівська політе́хнікаполітехніка»]]''' — одна з найбільших книгозбірень вищих навчальних закладів [[Україна|України]]. Книжково-журнальний фонд бібліотеки нараховує близько 1 млн. 800 тис. примірників, більшість становить фонд наукової літератури.

Історія бібліотеки як і Львівської політехніки починається з [[1844]] р року. Невеликий фонд Реальної школи, близько 2000 томів, став основою фонду бібліотеки [[Національний університет «Львівська політехніка»|Технічної академії]]. Однак, [[1848]] року Львів охопила революція, яка була частиною європейської «[[Революції 1848—1849 років|весни народів]]». Військо придушило повстання, використовуючи артилерію — під час артобстрілу виникла пожежа, в якій згорів будинок Технічної академії (будинок Даровського) на розі вулиць [[Вулиця Театральна (Львів)|Театральної]] та [[Вулиця Вірменська (Львів)|Вірменської]]. Уся бібліотека академії, яка була в будинку, також згоріла.

У [[1871]] р. році, майже за 30 років існування бібліотеки Технічної академії, в її фондах було лише 3608 томів. Книгозбірня не мала власних працівників, а керував нею безпосередньо сам [[ректор]], який купував книги, передплачував журнали, вів облік в інвентарних книгах і, якщо йому вистачало часу, видавав книги студентам та викладачам. Перший постійний бібліотечний працівник з'явився наприкінці [[1874]] року.

ЗУ [[1873]] до -[[1877]] р. роках за проектом і під керівництвом професора [[Захаревич Юліан|Юліана Захаревича]] споруджено будинок головного корпусу, в якому бібліотеці було відведено чотири кімнати на другому поверсі з північного боку.

Розміщення бібліотеки в новому будинку сприяло подальшому розвиткові її діяльності. Фонд бібліотеки почав поповнюватися обов'язковим примірником видавництв, які входили до Міжнародної федерації технічної і професійної преси. Встановлення контакту з закордонними технічними видавництвами обіцяло значне збагачення фонду технічної літератури, але фінансові труднощі, які залишилися, гальмували комплектування необхідної літератури в повному обсязі. Тому до [[1939]] р. року, майже за 100 років свого існування, бібліотека зібрала в своїх сховищах лише 90 тис. томів, ними користувалися 3 тис. читачів. Річне відвідування читальних залів тоді у середньому становило 40 тис. читачів, книговидача — 60 тис. примірників, штат складався з 12 працівників.

У [[1944]] р. році відновила свою діяльність Політехніка, а з нею — і наукова бібліотека. У післявоєнніповоєнні роки налагоджено зв'язки з багатьма бібліотеками, зокрема — із закордонними. Активний книгообмін з ними також сприяв збагаченню фондів. Тільки за шість повоєнних років бібліотека придбала літератури удвічі більше, ніж за всі попередні роки. Усі фонди бібліотеки тепер стали широко доступними не тільки для професорсько-викладацького складу і студентів інституту, а й для сторонніх читачів. Найважливішим завданням бібліотеки стало формування фонду навчальної літератури і повне забезпечення нею студентів.

Найінтенсивніший період розвитку бібліотеки припадає на 1970-801980 роки. [[1970]] року побудовано друге приміщення бібліотеки з семиярусним книгосховищем на 1 млн томів. У новому приміщенні розмістилися всі відділи обслуговування студентів. Майже 1300 читачів одночасно могли працювати в нових читальних залах. Зростають усі показники діяльності бібліотеки, активно поповнюються фонди наукової та навчальної літератури — до бібліотеки щорічно надходить до 80-90 тисяч примірників нових видань. Результатом проведеної роботи стало і формальне визнання: у [[1988]] р. наказом Мінвузу України бібліотека була віднесена до вищої категорії.