В [[1895]] році Олексій Ремізов закінчив Московське Олександрівське комерційне училище і вступив на [[Московський державний університет|Фізико-математичний факультет Московського університету]]. Студентом був помилково арештований за опір поліції під час демонстрації і на 6 років засланий на північ Росії ([[Пенза]], [[Вологда]], [[Усть-Сисольськ]]).
Потрапивши на заслання в 1901 році в м. [[Усть-Сисольськ]], Вологодської губернії познайомився з іскрівцем [[Щеколдін Федір Іванович | Щеколдін Ф. І.]], який взяв його під своє заступництво. Зі спогадів А. М. Ремізова про своє заслання - «Прихистив [[Щеколдін Федір Іванович | Федір Іванович Щеколдін]], староста і скарбник, найстаріший з засланців, учитель, подобу Варлаама індійського ...»
Повернувшись із заслання в [[1905]] році в [[Санкт-Петербург]], Ремізов почав активну літературну діяльність: публікуються його казки і легенди «<nowiki/>[[Лимонарь]], або: Луг духовний», «Посолонь», «Докука і балагур’є», «Николині притчі», роман «Ставок» і повісті «Годинник», «П'ята виразка». Драматургічні твори на зразок середньовічних містерій: «Трагедія про Юду, принца Іскаріотського», «Дідькове дійство», «Цар Максиміліан». В 1908 році в театрі Віри Коміссаржевської поставлено «Дідькове дійство». Письменника зараховували до [[символізм]]у (і більш широко - модернізму), хоча сам Ремізов не позиціонував себе як символіста. Найближчим другом письменника був вічужанін [[Щеколдін Федір Іванович]] (1870-1919), один з засновників [[РСДРП]], письменник. [[Щеколдін Федір Іванович|Щеколдін]] є героєм розповіді Ремізова «Сім бісів»<ref>[https://vichuga-hronos.livejournal.com/76832.html|Вичуга (Вичугский край): история, люди, факты,Исторические даты 26 ноября]</ref>.
