Розповідь про привидів: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{проблеми|
{{вікіфікувати}}
{{без категорій}}
}}
[[Файл:Whistle and I'll come to you illustration.jpg|міні|215x215пкс|''Ілюстрація Джеймса Макбрайда до розповіді М. Р. Джеймса «Свисни, і я з'явлюся тобі, мій хлопчик».'']]
Рядок 15 ⟶ 14:
Ранньою працею про привидів є {{нп|Література Давнього Єгипту|давньоєгипетська казка|ru|Литература Древнего Египта}} «{{нп|Хонсуємхеб і привид|Бесіди первосвященика Амона Хонсуємхеба з привидом|ru|Хонсуемхеб и призрак}}» періоду [[Рамессиди|Рамессидів]] (XIII—XII століття до н.&nbsp;е.). За сюжетом, головний герой&nbsp;— [[Жрецтво|жрець]] на ім'я Хонсуємхеб зустрічає неспокійну примару і намагається їй допомогти<ref>{{Cite book|url=https://www.worldcat.org/oclc/281856|title=The literature of ancient Egypt; an anthology of stories, instructions, and poetry.|last=Simpson, William Kelly.|date=1972|publisher=Yale University Press|location=New Haven,|isbn=0300014821|oclc=281856}}</ref>.
 
Історії з привидами мають багаті традиції на Далекому Сході (китайські чжи і, японський {{нп|Кайдан|кайдан|ru|Кайдан}}), сходять до «{{нп|Записки про пошуки духів|Записок про пошуки духів|ru|Записки_о_поисках_духов}}» (IV століття н.&nbsp;е.). У класичному збірнику "«{{нп|Ляо-чжай-чжи-і|Оповідання Ляо Чжая|ru|Ляо-чжай-чжи-и}}"» (бл. 1740 рік) [[Пу Сунлін]] зібрав майже півтисячі новел, стилізованих під оповідання 1000-річної давності. З відповідним пластом японської літератури європейців вперше познайомив {{нп|Лафкадіо Хірн||ru|Херн,_Лафкадио}}, який опублікував в 1904 році збірку перекладів «[[Кайдан]]».
 
[[Монтегю Родс Джеймс|М.&nbsp;Р.&nbsp;Джеймс]] вважав предками оповідань про привидів «Ленору» та інші страшні [[Балада|балади]] у віршах, на яких спеціалізувався до переходу до прози [[Вальтер Скотт]] (а в Росії&nbsp;— [[Жуковський Василь Андрійович|В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковський]])<ref name=":1">{{Cite news|title=Censored by Confucius: Ghost Stories by Yuan Mei|url=http://dx.doi.org/10.4324/9781315285733|date=2016-09-16|accessdate=2019-05-01|doi=10.4324/9781315285733|first=Yuan|last=Mei}}</ref>. [[Привид]]и&nbsp;— взагалі відмінна риса [[Готична література|готичної літератури]], яка увійшла в моду в Європі на рубежі XVIII і XIX століть, з настанням [[Епоха романтизму|епохи романтизму]]. Тоді ж з'явилися пародії на «страшні романи» на зразок «Нортенгерського абатства» [[Джейн Остін]] (1803).
 
Короткі оповідання в прозі ([[Новела|новели]]) про явище привидів набули поширення в Німеччині початку XIX століття. Прикладами можуть служити «Локарнська жебрачка» Клейста (1810) і «Історія з привидом» [[Ернст Теодор Амадей Гофман|Гофмана]]а (1819). Під впливом німецьких зразків американець [[Вашингтон Ірвінг]] склав в 1820 році «Легенду про Сонні Долини», а Вальтер Скотт в 1828 році&nbsp;— «Кімнату з гобеленами»<ref>{{Cite news|title=Интеллектуальный роман как феномен культуры ХХ века|url=http://dx.doi.org/10.18411/spc-26-11-2017-12|publisher=ЦНК МНИФ «Общественная наука»|work=Научные тенденции: Филология, Культурология, Искусствоведение|date=2017|accessdate=2019-05-01|doi=10.18411/spc-26-11-2017-12|first=Н.П.|last=Крохина}}</ref>. У Росії пушкінського часу історії з привидами також будувалися за гофманівськими лекалами і лише частково слідували фольклорним [[Билини|билинам]]<ref>{{Cite news|title=“Раек” в русской литературе первой трети XX века|url=http://dx.doi.org/10.1016/s0304-3479(99)90083-2|work=Russian Literature|date=1999-01|accessdate=2019-05-01|issn=0304-3479|doi=10.1016/s0304-3479(99)90083-2|pages=47–73|volume=45|issue=1|first=Rita|last=Giuliani}}</ref> («{{нп|Лафертовська маковниця||ru|Лафертовская_маковница}}», «[[Пікова дама]]», «{{нп|Штосс||ru|Штосс}}», «[[Портрет (повість)|Портрет]]», «[[Шинель_(повість)|Шинель]]» тощо).
[[Файл:Привид.jpg|альт=Японський привид (юрей) зі збірки «Хяккай-дзукаї» (1737)|міні|''Японський привид ([[юрей]]) зі збірки «Хяккай-дзукаї» (1737)''<ref>{{Cite news|title=История с привидениями|url=https://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F_%D1%81_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F%D0%BC%D0%B8&oldid=98757631|work=Википедия|date=2019-03-20|accessdate=2019-05-01|language=ru}}</ref>]]
В середині XIX століття романтизм в більшості країн виходить з моди, а разом з ним і історії про привидів. Бастіоном жанру протягом усього століття залишається Велика Британія, особливо її «кельтські» околиці&nbsp;— Ірландія і Шотландія. На цьому жанрі, зокрема, спеціалізувався дублінський автор [[Шерідан Ле Фаню]] (1814—1873). Його збірка «[[В дзеркалі затуманенім]]» (1872) містить класичні зразки жанру&nbsp;— новели «[[Давній знайомий]]», «[[Суддя Харботтл]]» і «[[Камілла (повість)|Камілла]]» (на тему вампірів). У Франції майстрами жанру вважали Еркмана і Шатріана, які переносять дію своїх історій про привидів на франко-німецький кордон, в слабозаселені Вогези.
Рядок 25 ⟶ 24:
У 1850 році [[Чарлз Діккенс]] (автор «Різдвяної пісні», де теж фігурують примари) нарікав, що привиди його часу втратили всяку оригінальність. Він перераховує шаблонні для жанру ситуації: ''дворянин зустрічає привид прекрасної юної служниці, яка потонула у ставку його замку років за двісті до цього; пляма крові, яку не можна стерти; самі собою відкриваються двері; годинник, який б'є тринадцяту; примарний екіпаж з того світу; домовленість з'явитися співрозмовнику після смерті; зустріч дівчини з двійником; кузен, якого в хвилину смерті бачили за тридев'ять земель десь в Індії''<ref>{{Cite book|url=http://dx.doi.org/10.5040/9781474211307.ch-017|title=Dickens and Christmas|series=Charles Dickens|publisher=Bloomsbury Academic|isbn=9780826489630}}</ref>.
 
У ВеликобританіїВеликій Британії справжній конвеєр жанрової новелістики був налагоджений у другій половині 1880-х і особливо в 1890-х рр. В цей час виходило чимало журналів, які спеціалізувалися на публікації гостросюжетних новел різної жанрової приналежності. Кембриджський учений [[Джеймс Монтегю Родс|М. &nbsp;Р. &nbsp;Джеймс]] довів до неперевершеності стиль «антикварної» розповіді про привидів, де свідками всякого роду чортівні стають статечні вчені, які досліджують архітектуру середньовічних храмів або сидять над архівними паперами.
 
Серед найбільш вдалих робіт сучасників Джеймс називає новели «Верхня полиця» {{нп|Френсіс Маріон Кроуфорд|Маріона Кроуфорда|ru|Кроуфорд, Фрэнсис Марион}} (1894) і «Кімната в башті» [[Едвард Фредерік Бенсон|Е.&nbsp;Ф.&nbsp;Бенсона]] (1912)<ref>{{Cite news|title=Censored by Confucius: Ghost Stories by Yuan Mei|url=http://dx.doi.org/10.4324/9781315285733|date=2016-09-16|accessdate=2019-05-01|doi=10.4324/9781315285733|first=Yuan|last=Mei}}</ref>. У наступні десятиліття традиції жанру продовжували англійці {{нп|Алджернон Блеквуд|А. Блеквуд||Блэквуд, Алджернон}}, {{нп|Герберт Расселл Вейкфілд|Г.&nbsp;Р.&nbsp;Вейкфілд|кг|Уэйкфилд, Герберт Расселл}} і {{нп|Альфред Беррейдж|А. Беррейдж|ru|Беррейдж, Альфред}}, хоча літературознавці відносили їх продукцію до розряду нішової і нарікали на переспіви мотивів {{нп|Шерідан Ле Фаню|Ле Фаню||Ле Фаню, Шеридан}} та інших першопрохідців жанру.
 
На схилі життя Джеймс сформулював основні принципи класичного оповідання про привидів. Полягають вони в такому. Місце дії повинне бути максимально реалістичним, а час дії&nbsp;— не дуже віддалений від сучасності. Потойбічні сили повинні вторгатися в розмірене життя сучасників не відразу, а поступово. Автору слід уникати занадто докладних описів привидів, бо вони «не терплять яскравого світла». Основна перевага розповіді про привидів, за Джеймсом, у властивій йому атмосфері «приємного остраху» ({{lang-en|pleasing terror}})<ref>{{Cite news|title=Censored by Confucius: Ghost Stories by Yuan Mei|url=http://dx.doi.org/10.4324/9781315285733|date=2016-09-16|accessdate=2019-05-01|doi=10.4324/9781315285733|first=Yuan|last=Mei}}</ref>.
Рядок 36 ⟶ 35:
Уже в епоху [[романтизм]]у набули поширення легкі історії, де «вихідці з того світу» виявляються грою уяви або хитромудрим трюком (наприклад, «[[Білий привид]]» {{нп|Загоскін Михайло Миколайович|М. Загоскіна|ru|Загоскин, Михаил Николаевич}}, 1834). Багато оповідань будуються навколо об'єктів, що спеціально видаються кимось за привидів, примар. До цієї категорії відносяться «[[Провулок пані Лукреції]]» [[Проспер Меріме|П. Меріме]] (1846), «[[Собака Баскервілів]]» [[Артур Конан Дойл|А. Конан-Дойла]], «[[Привид Опери (роман)|Привид Опери]]» [[Гастон Леру|Гастона Леру]] і «[[Дике полювання короля Стаха (повість)|Дике полювання короля Стаха]]» [[Короткевич Володимир Семенович|В. Короткевича]].
 
Автори часто вводять привидів у свої оповідання з метою розсмішити [[Читання|читача]]. Класика гумористичної літератури такого роду&nbsp;— перше оповідання [[Оскар Уайльд|О. Вайлда]] «[[Кентервільський привид]]» (1887), п'єса [[Ноел Ковард|Н. КауардаКоварда]] «[[{{нп|Веселий привид]]|||Blithe Spirit (play)}}» і багато [[Різдвяне оповідання|святочних оповідань]] [[Чехов Антон Павлович|Антоші Чехонте]]<ref>Насправді, (''Антоша Чехонте'') це псевдонім, письменника [[Чехов Антон Павлович|Антона Чехова]].</ref>.
 
== Романи і фільми ==
Рядок 42 ⟶ 41:
Віра в привидів у тому чи іншому вигляді поширена повсюдно, в усіх культурах, і історії з привидами передаються в них і між ними усно або письмово<ref name=":0" />. У широкому сенсі термін «розповідь про привидів» може використовуватися для позначення будь-якого типу оповідань з їх участю&nbsp;— не тільки в новелістиці, але також в фольклорі, романах і кіно. Хоча М.&nbsp;Р.&nbsp;Джеймс вважав, що романи, цілком побудовані навколо привидів, рідко бувають успішними<ref name=":1" />, чимало з них ставали бестселерами.
 
В історію кіно середини XX століття увійшли британські фільми про привидів, засновані на творчій переробці літературних першоджерел: наприклад, британський кіноальманах «{{нп|Глибокої ночі||ru|Глубокой ночью}}» (1945) знятий за новелою англійських авторів едвардіанської епохи; «{{нп|Безневинні||ru|Невинные}}» (1961)&nbsp;— за повістю «Поворот гвинта», «[[Будинок з привидами (фільм, 1963)|Привид будинку на пагорбі]]» (1963)&nbsp;— за однойменним бестселером американки Шерлі[[Ширлі Джексон]]. У цих фільмах практично немає крові, а ефекти зводяться до нагнітання атмосфери невиразної тривоги, причому зберігається можливість пояснення містичних подій психічними відхиленнями головного героя.
 
У Голлівуді історії про привидів досить рано розчинилися в більш загальному жанрі фільму жахів, для якого характерна прямолінійна стратегія демонстрації фізичного насильства і кровопролиття, найчастіше в досить натуралістичному ключі<ref>{{Cite news|title=Cassell Companion to Quotations98196Nigel Rees. Cassell Companion to Quotations. London: Cassell 1997. 640 pp, ISBN: 0 304 34848 1 £25.00|url=http://dx.doi.org/10.1108/rr.1998.12.4.23.196|work=Reference Reviews|date=1998-04|accessdate=2019-05-01|issn=0950-4125|doi=10.1108/rr.1998.12.4.23.196|pages=23–23|volume=12|issue=4|first=Stuart|last=James}}</ref>. Однак на рубежі XXI століття визнання глядачів і критиків отримали кінострічки, що успадкували класичні традиційні історії про привидів, як, наприклад, «[[Шосте чуттявідчуття (фільм)|Шосте відчуття]]» [[М. Найт Ш'ямалан|М.&nbsp;Н.&nbsp;Шьямалана]] (1999) і «[[Інші (фільм)|Інші]]» [[Алехандро Аменабар|А. Аменабара]] (2001). У 2010 р одна з найбільш престижних кінонагород, «[[Золота пальмова гілка]]», була присуджена фільму «[[Дядечко Бунмі, який пам'ятає свої минулі життя]]», де відчутні традиції таїландського жанру «Нанг-Пхі» (історія про духів)<ref>{{Cite book|url=https://www.worldcat.org/oclc/886489349|title=Cinematic ghosts : haunting and spectrality from silent cinema to the digital era|last=Leeder, Murray,|location=New York|isbn=9781628922141|oclc=886489349}}</ref><ref>{{Cite news|title=Vox redactoris. Truth and fantasy behind the soviet utopia|url=http://dx.doi.org/10.15826/qr.2015.4.123|work=Quaestio Rossica|date=2015|accessdate=2019-05-01|issn=2311-911X|doi=10.15826/qr.2015.4.123|pages=7–16|issue=4|first=Larisa|last=Soboleva|first2=Konstantin|last2=Bugrov}}</ref>.
 
== Примітки ==
{{reflist|2}}
[[Категорія:Літературні жанри]]