Відкрити головне меню

Зміни

178 байтів додано, 2 місяці тому
Тцара співпрацював з письменниками Вальтером Зернером, Отто Флейком, художником Франсісом Пікабуа. В 1918 Ріхард Гюльзенбек переїхав до Берліна і познайомив Франца Юнга і Ріхарда Ерінга з дадаїзмом. Ті відкрили журнал дадаїстів «Клуб Дада». Представниками течії стали Джон Гартфілд, Віланд Герцфельде, Франц Юнг, Рауль Хаусман, Вальтер Мерінг, Йоганнес Баадер, Джордж Гросс, які протестували проти війни висміюванням влади, епатажною поведінкою. Після закінчення Першої світової війни інтерес до дадаїзму став швидко падати. У 1919 році Тцара покинув Цюрих і переїхав до Парижа, що позначило кінець цюрихського дадаїзму. З 1919 дадаїсти зосередилися в Кельні, а саме [[Макс Ернст]], [[Йоганнес Теодор Бааргельд]], [[Ганс Арп]]. У 1920 Ернст і Бааргельд влаштували вернісаж, який проголосили вершиною і кінцем дадаїзму. Берлінський клуб дадаїстів розпався в 1921 році через суперечності між його учасниками. Деякі митці, такі як [[Курт Швіттерс]] попри схожість творчості не були прийняті до кола дадаїстів. Наступного року припинила діяльність і кельнська група. в 1923 конфлікт між Тцарою та [[Андре Бретон]]ом поклав кінець французькому дадаїзму. В 1924 році Тцара видав збірку «Сім маніфестів Дада», яка стала прощання з дадаїзм<ref>{{Cite web|title=What Dada Was and Why It Matters|url=https://www.thoughtco.com/what-is-dada-182380|website=ThoughtCo|accessdate=2019-04-27|language=en|first=Shelley|last=Esaak}}</ref><ref>{{Cite web|title=Дадаизм это {{!}} Путь к осознанности|url=https://www.litdic.ru/dadaizm/|accessdate=2019-04-27|language=ru-RU}}</ref>.
 
Дадаїзм посприяв розвитку [[сюрреалізм]]у й [[театр абсурду|театру абсурду]]. У 1970-их сформувалася такі модифікації [[Неодадаїзм|неодадаїзму]], як [[хепенінг|гепенінг]], [[енвайронмент]], «<nowiki/>[[новий реалізм]]<nowiki/>»<ref>{{Cite web|title=Neo-Dada - Concepts & Styles|url=https://www.theartstory.org/movement-neo-dada.htm|website=The Art Story|accessdate=2019-04-27}}</ref>.
 
== Характерні риси ==