Користувач:Demetrios/Academia: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 17:
{{Main|Академія Платона}}
Первісно у місцевості [[Академія Платона (район Афін)|Академія]] за межами міських мурів [[Афіни|Афін]] (ще до того, як вони були збудовані [[Кімон|Кімоном]])<ref>Plutarch ''Life of Cimon'' 13.8</ref> знаходився священний оливковий сад, присвячений [[Афіна|Афіні]], богині мудрості, та іншим безсмертним<ref>Thucydides ii:34</ref>. Архаїчною назвою місцевості була ''Hekademia'', яка в класичні часи змінилася на ''Akademia'' і пояснювалася (принаймні з [[VI століття до н. е.|6 столітті до Р.Х.]]) як назва на честь легендарного афінського героя [[Академ|Академа]].
Близько [[385 до Р.Х.]] давньогрецький мислитель [[Платон]] створив тут школу філософії, де навчання проходило передовсім у формі бесід. Безпосередніми наступниками Платона на посаді очільників Академії були [[схоларх]]<nowiki/>и [[Спевсіпп]] ([[347 до н. е.|347]]–[[339 до н. е.|339 до Р.Х.]]), [[Ксенократ]] ([[339 до н. е.|339]]–[[314 до н. е.|314 до Р.Х.]]), [[Полемон (схоларх)|Полемон]] ([[314 до н. е.|314]]–[[269 до н. е.|269 до Р.Х.]]), [[Кратес Афінський|Кратес]] (бл. [[269 до н. е.|269]]–[[266 до н. е.|266 до Р.Х.]]) та [[Аркесілай]] (бл. [[266 до н. е.|266]]–[[240 до н. е.|240 до Р.Х.]]). Серед інших відомих схолархів були [[Лакід]], [[Карнеад]], [[Клітомах]] та [[Філон Ларіський]] ([[154 до н. е.|154]]—[[84 до н. е.|84 до Р.Х.]]), останній безперечний схоларх, після смерті якого почалися внутрішні конфлікти і класична Академія тимчасово припинила своє існування (але невдовзі була відроджена [[Неоплатонізм|неоплатоніками]])<ref>''Oxford Classical Dictionary'', 3rd ed. (1996), s.v. "Philon of Larissa."</ref><ref>The Cambridge History of Hellenistic Philosophy (Cambridge University Press, 1999), pp. 53–54.</ref>. Відомими члена Академії також були [[Арістотель]], [[Гераклід Понтійський|Гераклід]], [[Евдокс Кнідський]], [[Філіп Опуський]], [[Крантор]], [[Антіох з Аскалону]].▼
▲Близько [[385 до Р.Х.]] давньогрецький мислитель [[Платон]] створив тут школу філософії, де навчання проходило передовсім у формі бесід. Безпосередніми наступниками Платона на посаді очільників Академії були [[схоларх]]<nowiki/>и [[Спевсіпп]] ([[347 до н. е.|347]]–[[339 до н. е.|339 до Р.Х.]]), [[Ксенократ]] ([[339 до н. е.|339]]–[[314 до н. е.|314 до Р.Х.]]), [[Полемон (схоларх)|Полемон]] ([[314 до н. е.|314]]–[[269 до н. е.|269 до Р.Х.]]), [[Кратес Афінський|Кратес]] (бл. [[269 до н. е.|269]]–[[266 до н. е.|266 до Р.Х.]]) та [[Аркесілай]] (бл. [[266 до н. е.|266]]–[[240 до н. е.|240 до Р.Х.]]). Серед інших відомих схолархів були [[Лакід]], [[Карнеад]], [[Клітомах]] та [[Філон Ларіський]] ([[154 до н. е.|154]]—[[84 до н. е.|84 до Р.Х.]]), останній безперечний схоларх, після смерті якого почалися внутрішні конфлікти і класична Академія тимчасово припинила своє існування (але невдовзі була відроджена [[Неоплатонізм|неоплатоніками]]). Відомими члена Академії також були [[Арістотель]], [[Гераклід Понтійський|Гераклід]], [[Евдокс Кнідський]], [[Філіп Опуський]], [[Крантор]], [[Антіох з Аскалону]].
=== Інші давньогрецькі академії ===
Рядок 25 ⟶ 26:
=== Неоплатонічна академія пізньої античності ===
Після перерви у часи ранніх римських завоювань Академія була відновлена як нова інституція деякими платоністами пізньої античності, які називали себе «послідовниками» Платона і представляли себе як неперервну традицію прямо до Платона<ref>Alan Cameron, "The last days of the Academy at Athens," in ''Proceedings of the Cambridge Philological Society'' vol 195 (n.s. 15), 1969, pp 7–29.</ref>. Однак вони не мали ні географічної, ні інституційної, ні економічної, ні персональної спадкоємності з класичною Академією Платона<ref name=":2">Gerald Bechtle, Bryn Mawr Classical Review of Rainer Thiel, ''[http://ccat.sas.upenn.edu/bmcr/2000/2000-04-19.html Simplikios und das Ende der neuplatonischen Schule in Athen]''. Stuttgart, 1999</ref>.
Останні «грецькі» філософи оновленої Академії у [[VI століття|6 столітті після Р.Х.]] вже складалися з представників дуже різних частин грецького культурного світу і демонструють сильний [[синкретизм]]. 5 із 7 філософів Академії, які згадуються у цей час, були сирійцями<ref name=":2" />.
Імператор [[Юстиніан I|Юстиніан]] закрив школу у [[529]] році і ця дата часто цитується як кінець класичної античності. За свідченням історика [[Агафій Мірінейський|Агафія]], члени академії отримали захист у столиці [[Держава Сасанідів|Сасанідів]] [[Ктесифон|Ктесифоні]], а після миру між [[Персія|Персією]] та [[Візантійська імперія|Візантією]] у [[532]] році їм дозволено було оселитися у [[Харан|Харані]] поблизу [[Едеса|Едеси]]. Існують припущення<ref name=":2" /><ref>Richard Sorabji, (2005), ''The Philosophy of the Commentators, 200–600 AD: Psychology (with Ethics and Religion)'', page 11. Cornell University Press</ref>, що платонічна традиція існувала там аж до [[IX століття|9 століття]] і була одним із джерел арабського відродження неоплатонічної традиції коментування у [[Багдад|Багдаді]]
=== Освітні інституції Сходу ===
Хоча у стародавньому світі існували центри для поглибленого навчання ще з [[2 тисячоліття до Р.Х.]] ([[Вавилон]], [[Китай]]), але вони не включали дослідницьку діяльність, тож їх зазвичай не розглядають в історії розвитку західного розуміння вищої освіти та дослідницьких центрів (academia).
У [[V століття до н. е.|5 столітті до Р.Х.]] у місті [[Таксила]] в Стародавній Індії (нині Пакистан) виник навчальний центр, який іноді вважається першим університетом у світі<ref>Hartmut Scharfe (2002): ''Education in Ancient India'', Brill Academic Publishers, <nowiki>ISBN 90-04-12556-6</nowiki>, p. 141</ref>. Школа складалася з кількох монастирів без великих гуртожитків та лекційних зал, тож навчання велося індивідуально. Звідси походить багато індійських вчених та мислителів класичної та середньовічної доби, найвідоміший із яких — [[Чанак'я]]. Студенти вступали до школи у віці 16 років, вочевидь вже після базової освіти. Тут вивчалися [[Веди]] та «вісімнадцять мистецтв», що включали такі навички як стрільба з лука, полювання та їзда на слонах. Окрім цього тут була правнича школа, медична школа та школа військової науки<ref>Radha Kumud Mookerji (2nd ed. 1951; reprint 1989). ''Ancient Indian Education: Brahmanical and Buddhist'' (p. 478-489). Motilal Banarsidass Publ. <nowiki>ISBN 81-208-0423-6</nowiki>.</ref>.
В добу античності на [[Близький Схід|Близькому Сході]] та в [[Північна Африка|Північній Африці]] поступово стали виникати навчальні і дослідницькі центри, що наслідували або були пов'язані з Академією Платона.
Рядок 42 ⟶ 43:
У [[258]] році була заснована Центральна імперська академія в [[Нанкін|Нанкіні]] у [[Китай|Китаї]] — перший освітній заклад сходу, який поєднував навчання з дослідницької діяльністю. У [[470]] році академію було розділено на 5 факультетів, які згодом сформували [[Нанкінський університет]]. З [[8 століття]] стали виникати чисельні шуяни — заклади освіти, деякі із яких цілком можна класифікувати як заклади вищої освіти.
Ще один великий центр вищої освіті в [[Індія|Індії]] — [[Наланда]] — виник у [[Біхар|Біхарі]] в [[427]] і проіснував до [[1197]] року<ref>Altekar, Anant Sadashiv (1965). Education in Ancient India, Sixth, Varanasi: Nand Kishore & Bros.</ref>. Це був буддійський університет-монастир, де зосереджувалися буддійські студії, але студентів також навчали мистецтв, медицини, математики, астрономії, політики та мистецтва війни. Заклад складався із восьми окремих поселень, де розташовувалися 10 храмів, зали для медитації, навчальні класи, озера та парки. Тут містилася велика бібліотека, де ченці копіювали книги та документи, щоби вчені могли отримати ці копії у свої приватні колекції. Існували гуртожитки для студентів, що, імовірно, було вперше як для навчальних закладів. Тут проживали 10 000 студентів та 2 000 викладачів. Центр приваблював учнів та вчених з Кореї, Китаю, Тибету, Індонезії, Персії і навіть Туреччини<ref>{{Cite web|title=Nalanda|url=https://web.archive.org/web/20120316100842/http://nalanda.ind.in/index.html|website=web.archive.org|date=2012-03-16|accessdate=2019-04-21}}</ref>.
Навчальний центр Тімбукту, що виник в [[XI століття|11 столітті]] на території нинішнього Малі, складався із трьох ісламських шкіл і в період розквіту налічував 25 000 студентів (місто мало населення 100 000 осіб).
Рядок 58 ⟶ 59:
Академічний рух виник також у [[Рим|Римі]], де збільшення інтересу до стародавніх грецьких текстів призвело до прагнення гуманістів отримати доступ до [[Ватиканська бібліотека|Ватиканської бібліотеки]]. Цей неоплатонічний рух у Римі очолив кардинал грецького походження [[Віссаріон Нікейський|Віссаріон]], титулярний католицький патріарх Константинопольський. Його будинок із великою бібліотекою став центром неоплатонічної філософії у Римі.
Наступні покоління гуманістів особливе зацікавлення проявляли до язичницької культури, особливо в академії [[Помпоній Лет|Помпонія Лета]], позашлюбного сина італійського дворянина, який присвятив життя енергійним студіям класичної античності. Він захоплювався язичництвом не лише теоретично і художньо, а й практично, що зробило його ворогом Церкви. Академія, після спроб взяти участь у політичних заворушеннях, була закрита<ref>Ludwig Pastor, ''History of the Popes, ii, 2''</ref>.
У [[Неаполь|Неаполі]] [[Альфонсо V (король Арагону)|Альфонсо Арагонський]] теж створив академію.
| |||