Візантійсько-османські війни: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Anticop (обговорення | внесок) |
м автоматична заміна {{Не перекладено}} вікі-посиланнями на перекладені статті |
||
Рядок 42:
Візантійсько-османські війни мали ще одну особливість, що визначила трагічне завершення середньогрецькою державності. В умовах католицької агресії й попри [[Битва біля Манцикерту|поразку біля Манцикерту]] в [[1071|1071 році]], тюрки в цілому довгий час не розглядалися греками як основні вороги. Більш того, візантійські узурпатори на місцях, так само як і деякі візантійські імператори, не гребували все частіше і частіше вдаватися до допомоги тюрків у якості військових найманців в боротьбі за владу і навіть почали віддавати в дружини тюркським ханам своїх дочок. В результаті, надавши допомогу тому чи іншому узурпатору, тюрки зрештою зміщали його і захоплювали підкорену ними місцевість у якості своєї вотчини. На цьому етапі спроби повернути цей регіон під контроль Константинополя були просто неможливі з демографічних причин. Більш того, постійно беручи участь у внутрішніх візантійських конфліктах, [[тюрки]] добре ознайомилися з географією Малої Азії та Балкан.
Крім цього, тюркські воїни почали залучатися для боротьби з підсилюючимися слов'янськими державами Балкан — [[Сербія|Сербією]] і [[Історія Болгарії|Болгарією]], в територіальних конфліктах з якими згасаюча [[Візантійська імперія|Візантія]] зазнавала постійних поразок. Тому, на відміну від слов'янських держав Балкан, населення яких відносилося до мусульман з однозначною неприязню, грецьке населення час від часу закликало османів на допомогу в [[Візантійсько-сербські війни|візантійсько-сербських]] і
=== Зростання могутності османів: 1265—1328 ===
| |||