Пісня про Нібелунгів: відмінності між версіями

«Пісня про Нібелунгів» дійшла до нас у 10 рукописах (XIII—XVI&nbsp;ст.) та багатьох уривках. У новий час вона стала відома з середини XVIII століття: у [[1757]] [[Йоганн Якоб Бодмер|Бодмер]] видав останню частину Нібелунгів, разом з так званоюзваним ЖалобоюПлачем (Klage)&nbsp;— невеликою ліричною поемою, що розповідає, як Етцель, Дітріг, з Ґільдебрандо쥳льдебранд, родина та люди Рюдігера та інші оплакували померлих<ref>«Chrimhildens Bache u. die Klage, zwei Heldengedichte etc.», Цюрих</ref>. У [[1782]] Мюллер (Myller) видав повний текст Нібелунгів, але без усілякоїжодної спроби до наукової критики та розборуаналізу. З початку XIX століття з'являються характеристики й розборианалізи поеми; один з її перекладачів, Гаген, вже у [[1810]] прагне датиздійснити її критичне видання, зрозглянувши розбіжностямирозбіжності.

Честь першого суто наукового досліду нібелунгівНібелунгів належить Лахману. Палкий прибічник [[Теорія Вольфа|теорії Вольфа]] у гомерівському питанні, Лахман впевнений, що народні пісні самі по собі&nbsp;— вершина художності, що їх псують й розбавляють водою пізні поети-збирачі, ЛагманЛахман поставив собі за мету відокремити в Нібелунгах істинні пісні від подальшихпізніших додавань. Матеріалом для цього послужила ретельна критика тексту Нібелунгів.

З 3-х найдавніших (XIII&nbsp;ст.) пергаментних рукописів кожен являємає свою особливу редакцію:

# другий (санкт-галленський, В; в ньому, як і в А, поема має назву «Der Nibelunge nôt»&nbsp;— ГореБіда НібелунгівНібелунгам), до якого долучається більшість рукописів пізніх та який тому може вважатись вульгарним, стоїть у цьому сенсі посередині;

# третій (раніше теж гогенемський, нині в Донауешингені, С&nbsp;— «Der Nibelunge lied»&nbsp;— Пісня про Нібелунгів) являєнайбільш обширний текст найбільш широкий.

Лахман робить висновок, що A найближче до пісень, а В і С&nbsp;— його пізніші розповсюдження; за допомогою прийомів, безсумнівно дотепних, але іноді штучних, з 2316 строф рукопису А він викидає 745, а решту 1571 розділяє на 20 пісень, які, на його переконання, явились напобачили світ між [[1190]] та [[1210]] (все решта перероблено, до С включно, з'явились у наступному 10-літті). Оскільки Лахман у той же часводночас роз'яснив основу поеми й визначив її відношення до скандинавських переказів про Ніфлунгів, то його висновки до 50-х років вважались загальновживаними.

Проте, [[1851]] року звернули увагу на цікаву обставину, приховану Лахманом: число строф у кожній пісні виявилось кратним 7&nbsp;— а він був відомим прихильником гептад, у своїх роботах з історії грецької поезії. У [[1854]] проти теорії Лагмана виступили незалежно один від одного два германістагерманісти: Гольцман («Untersuchungen ueber das Nibelungenlied») і Царнке («Zur Nibelungenfrage»); вони відхилили можливість механічно зліпленихпоєднання народних пісень та дійшли висновку, що С ближче за всіх до оригіналу, а В й А&nbsp;— його скорочення. Спалахнула полеміка (вона мала, окрім спеціального, досить важливе загальне значення: справа йшла про участь особистості у створенні пам'яток народної поезії), оскільки на захист теорії Лахмана виступив його ученикучень Мюлленгоф («Zur Geschichte der Nibelunge na ôt», [[1855]]).

У [[1865]] з'явилось дослідження Барча («Untersuchungen ueber d. Nibelungenlied»), який, прийняв дотепну здогадку Пфейфера, що автором Пісні був австрійський лицар Кюренбергер, що писав розміром Пісні, відніс створення поеми до [[1150]], а першу її переробку&nbsp;— приблизно до [[1170]]; з неї вийшли незалежно В і С, А ж є лише поганим скороченням популярного тексту В, який і потрібно кластибрати дов основиоснову видання. Дослідники кінця XIX століття погоджуються між собою в тому, що первинну редакцію поеми у дійснийнаш час відновити неможливо, а слід прагнути до її історичного пояснення та виділення різноманітних елементів, з яких склав цю поему єдиний автор; у справжньому своєму вигляді поема призначалась не для співу, а для читання у придворних колах Австрії.