Відкрити головне меню

Зміни

Скасування редагування № 24903490 користувача 176.105.165.6 (обговорення) ванд.
 
У 1847 році відкрив своїм коштом у селі [[Рудка (Гребінківський район)|Рудці]] [[Лубенський повіт|Лубенського повіту]] на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. Того ж року вийшли повість «Заборов» та «Приключения синей ассигнации». З [[1846]] року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця [[1848]] року він видав вісім томів. Помер Гребінка [[3 грудня]] [[1848]] року від [[туберкульоз]]у в [[Санкт-Петербург|Петербурзі]]. Тіло його перевезли в Убіжище, де й поховали [[13 січня]] [[1849]] року в сімейному склепі.
 
== Творчість ==
[[Файл:Гребінка Євген2.jpg|міні|180пкс|Євген Гребінка, гравюра за портретом]]
 
Українське суспільство у 1820—1830-х роках, коли зростав талант Євгена Гребінки, розвивалося в умовах загострення суспільно-політичних відносин, зростання ліберальних і радикальних настроїв. Після наполеонівської війни 1812 року, коли багато громадян Росії та України ознайомилися з життям Європи й порівняли його зі своїм середньовічним кріпацтвом, почали виникати таємні політичні товариства, з яких 14 грудня 1825 року виросло декабристське повстання в Петербурзі. 28 грудня це повстання відбулося в [[Україна|Україні]], під Васильковом, де збунтувався піхотний полк, загітований декабристами. Новий спалах національної самосвідомості після придушення декабристського руху відбувся під час польського повстання 1831 року, яке знайшло жвавий відгук у середовищі радикально настроєного українського громадянства. Прояви українського національного відродження, зініційовані польським визвольним антиросійським рухом, ширилися на [[Лівобережна Україна|Лівобережній Україні]]. Водночас на [[Правобережна Україна|Правобережній Україні]], на колишніх українських землях [[Польща|Польщі]], розвиток національної самосвідомості відбувався під впливом [[Українська школа в польській літературі|української школи польських письменників]], найяскравішими представниками якої були [[Северин Гощинський]], [[Богдан Залеський]], [[Антоній Мальчевський]], [[Юліуш Словацький]], [[Тимко Падура]]. У ті часи починали свою діяльність [[Микола Костомаров]], [[Пантелеймон Куліш]], [[Микола Гулак]], Опанас Маркович. Уже було видано славнозвісний збірник українських пісень Михайла Максимовича. Надзвичайною популярністю користувалася «Енеїда» [[Іван Котляревський|Івана Котляревського]], яка започаткувала нову українську літературу, писану живою народною мовою. Ці прояви національного відродження в часи царювання [[Микола I (російський імператор)|Миколи І]] викликали непримиренну ворожість. Царизм в усіх проявах національного життя вбачав сепаратизм і вживав заходів щодо остаточної асиміляції українських провінцій.
 
[[Файл:Hrebinka Yevhen.jpg|міні||230пкс|Можливий [[Портрет Є. П. Гребінки роботи Тараса Шевченка|портрет Євгена Гребінки]], художник [[Тарас Шевченко]].]]
 
У таких умовах виник так званий романтичний напрям української літератури дошевченківського періоду, яка живилася подіями народного життя й надихалася ідеями національного відродження. Євген Гребінка, як і багато хто в українській, російській та польській літературі, вдавався в умовах миколаївської реакції до жанру байки, яка мала в Україні давні традиції й досягла найвищого рівня у XVIII столітті в «Баснях Харьковских» [[Сковорода Григорій|Григорія Сковороди]] та в російських байках [[Крилов Іван Андрійович|Івана Крилова]]. Гребінка творчо переосмислив здобутки попередників у жанрі байки й надав їм ширшого жанрового звучання, ввівши в них українські реалії та думки, що відображають світогляд українського селянина. У байках Гребінки відбито соціальні суперечності тогочасної дійсності. Езопівською, сповненою алегорій мовою, він, бачачи соціальну й національну несправедливість тогочасної царської Росії, наважувався говорити сувору і сміливу правду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протистоїть простий чоловік, який має здоровий глузд і мораль, і цим протиставляється автором багатим, крутіям, здирникам, чинодралам. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» він викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах миколаївської [[Росія|Росії]], де судді, Ведмеді та Вовки, за доносом Лисиці готові розтерзати жертву, бідолашного Вола, за те, що той лиш «їв сіно, і овес, і сіль». Вола за скоєні злочини «справедливий» суд постановив
 
<div style='text-align: center;'>
''…четвертувать І м'ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать.''
</div>
[[Файл:Jevgen Grebinka r.jpg|thumb|200px|[[Євген Гребінка (срібна монета)|Монета НБУ присвячена Євгену Гребінці]]]]
Більшість байок Гребінки&nbsp;— «Зозуля та Снігир», «Сонце та Хмари», «Рожа та Хміль», «Школяр Денис», «Грішник», «Ворона і Ягня», «Вовк і Огонь» та інші&nbsp;— своїм корінням сягають у народну творчість і побудовані на зіставленні двох моралей&nbsp;— панської і народної, хижацької і гуманної. Для своїх байок Гребінка використовує традиційні в народній творчості персонажі Ведмедя, Вовка, Лисиці, Орла, а з другого боку постають Віл, Зозуля, Снігур, Ягня, Конопляночка. Завдяки цьому образи й ідеї його творів були зрозумілими для народу й виконували свою моралізаторську та повчальну роль. В одній з найкращих своїх байок&nbsp;— «Вовк і Огонь» Гребінка у досить сміливій критичній формі так висловлює характер взаємовідносин між багатими і бідними:
<div style='text-align: center;'>
 
''З панами добре жить, Водиться з ними хай тобі господь поможе, Із ними можна їсти й пить, А цілувать їх&nbsp;— крий нас боже!''
</div>
 
У своїх байках, коротких мініатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленні й зіткненні характерів, добра і зла, Гребінка досяг простоти й легкості стилю, влучності характеристики персонажів, завдяки чому його твори стали явищем в українській літературі того часу. Євген Гребінка успішно виступав і як прозаїк, автор історичних повістей, нарисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648—1654 років. Цей роман Іван Франко називав улюбленим твором галицько-руської молоді 1860—1870-х років. Створено його на основі родинних переказів, оскільки мати Гребінки походила з роду Чайковських. У «Чайковському» Гребінка, продовжуючи лінію М.Гоголя, творами якого тоді зачитувалися Росія й Україна, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків, їхню мужність і вірність у дружбі. Гребінка звертався й до так званих злободенних тем, дуже гостро вирішуючи тему маленької людини у жорстокому суспільстві. Недарма його роман «Доктор» майже через півстоліття після смерті Гребінки А.Чехов називав серед найкращих творів тогочасної літератури, гідних для перевидання й народного читання. Велику популярність у другій половині XIX століття мали також повісті Гребінки «Приключения синей ассигнации» та «Кулик», в яких він у традиціях гоголівських творів показав жорстоку владу грошей у тогочасному суспільстві. Окремою, а, може, з сьогоднішнього погляду, найяскравішою гранню творчості Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Найкращі з-поміж українських поетичних мініатюр&nbsp;— «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала народною піснею. А російський романс на слова Гребінки «Очи черные, очи страстные» приніс Гребінці ще й світову славу. В історії української культури Гребінка залишився навічно ще й як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупленні його з кріпацтва та допоміг видати «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]» 1840 року.
Одна з перших оцінок таланту Шевченка також належить Гребінці. В листі до [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Квітки-Основ'яненка]] 18 листопада 1838 року він писав: «Є тут один земляк Шевченко, що то за завзятий писати вірші! То нехай йому сей да той! Як що напише, так тільки цмокни, та вдар руками об поли! Він дав мені гарних стихів на збірник».
 
== Твори ==
Анонімний користувач