Аджанта: відмінності між версіями

[[Монастир]] відвідували навіть паломники із середньовічного [[Китай|Китаю]]. Один із них — паломник-буддист 7 століття н. е. Сюань Цзан, котрий залишив описи баченого тут. Порівняння з цими описами виявляє збідненязбіднення комплексу, адже колись висічені в скельному березі храми доповнювали дерев'яні споруди. Більшою була і кількість скульптрскульптур, якими так уславились майстри Індії. Це вказівка на те, що тут були руйнації і пожежі, а частина скульптур виломанавиламана, знищена чи викрадена.

Є відомості про обвал берегів. А на кінець 20 ст. було знайдено двадцять дев'ять (29) штучних печер та ще одну, позбавлену художнього декору, всього тридцять. Лише п'ять (5) із них є чайтья, тобто храми. Останні 25 — це монастирські приміщення (віхара та сангарама). Кожна віхара висічена в скелі за типовим розплануванням — верендаверанда, квадратна зала, куди виходять монастирські келії. Посередині протилежної стіни від входу висічена видовжена комора святилища. Освітлення іде лише від вхідної веранди, тому в квадратній залі і келіях панують сутінки.

Храми — видовжені і вузькі приміщення у вигляді прямокутника з заокругленням наприкінці. Вузьке приміщення поділене на три нави, що нагадує європейцям розпланування [[Базиліка|базилік]]. Ширшою була лише центральна нава. Бічні нави використовувались для церемоніальної ходи і обходу чернецтвом ступи. Ступи — архітектурні споруди і водночас монументи для поховання, мали підмурки і нарівсферичнунапівсферичну форму. В них також розміщали прах померлого або якісь реліквії. Ступи просто неба могли мати великі розміри. Ступи в храмах Аджанти — навпаки, невеличкі. Храми (чайтья)- освітлені краще за монастирські приміщення, бо окрім освітлення через вхідний отвір мають додаткове — через велике вікно над вхідним [[портал]]ом.

Первісно приміщення були рясно оздоблені [[стінопис]]ами і [[фреска]]ми. Ченці використали для них всі стіни і стелі, а в деяких примішенняхприміщеннях і колони. Обвали берегів засипали веранди і входи, в приміщення століттями потрапляла волога. Тому на висоту приблизно півтора метри від підлоги всі стінописи в приміщеннях знищені природою. До псування стінописів вище — причетні місцеві мешканці, індійські кажани, птахи та місцеві бджоли. В незасипаних печерах мандрівні відвідувачі розкладали багаття, що задимлювало [[живопис]]. Володар цих земель Нізам Хайдарабад дозволяв відсікати голівки скульптур, які дарував власним гостям. Так, частка скульптур або кам'яних голів із Аджанти була вивезена в місто [[Бомбей]], коли там облаштували Музей принца Уельського.

Лише з [[1920]] року Департамент археології Індії розпочав заходи з [[Копія|копіювання]] та збереження стінописів комплексу. Для консервації стінописів запросили фахівців професорів з [[Італія|Італії]] — Лоренцо та Чекконі. Аби зберегти стінописи, частина зміцнена на місцях, частина захищена [[скло]]м. Під стелі, що загрожували обвалом, підведені додаткові кам'яні сповпистовпи і колони в місцях їх відсутності. Вхідні отвори захищені від птахів і кажанів — сітками.