Відкрити головне меню

Зміни

 
== Історія ==
Візантійсько-тюркські відносини завжди відрізнялися своєрідністю. У політичних колах пізньої Візантії з'явилося вельми помітне протюркське лобі. Після варварського розграбування Константинополя [[Хрестові походи|західними лицарями-хрестоносцями]] в 1204 році, [[Католицька церква|католики]] з їх постійним прагненням нав'язати {{Не перекладено|Церковна унія[[Уніатство|церковну унію|ru|Церковная уния}}]] зверху викликали ненависть простого народу. На початковому етапі завоювання Малої Азії тюркські племена, звичайно ж, ставили мусульман в привілейоване становище і, без сумніву, заохочували [[Іслам|ісламізацію]], але до [[Православ'яПравославна церква|православних]], католиків і [[Юдаїзм|іудеїв]], які бажають зберегти свою релігію, ставлення було швидше байдужим, за умови що вони платили податок «невірних » — [[джизія]]. За цих обставин, бувши поставленими перед вибором, греки часто воліли османську владу безкомпромісності [[Венеціанська республіка|венеціанців]] або французів, які вимагали від православних переходу в католицизм.
 
Крім того, для підтримки розвиненої бюрократичної системи імперії грецькі правителі пізньої епохи були змушені постійно підвищувати податкові збори з залишившихся у їх підпорядкуванні селян, при тому що територія імперії постійно скорочувалася. Навпаки, на початковому етапі тюркських завоювань, в межах молодих [[Анатолія|анатолійських]] бейликів, податковий тягар на селян, що перейшли в їх підданство було зовсім невелике, оскільки їх бюрократія була мінімальною, а території бейликів розширювалися значною мірою завдяки внеску добровольців [[газі]], [[Дервіш|дервішів]] і загального масового припливу кочових і напівкочових народів з Азії.
16 703

редагування