Кубанська Народна Республіка: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Терор Денікіна і поразка від більшовиків: мовне редагування |
м clean up, typos fixed: В цей день → Цього дня за допомогою AWB |
||
Рядок 57:
}}
{{Українська історія}}
'''Куба́нська Наро́дна Респу́бліка''',<ref>
За першою конституцією КНР був проголошений її склад з [[Кубанська область|Кубанської області]], [[Чорноморщина|Чорноморщини]] ([[Чорноморська губернія|Чорноморської губернії]]), [[Ставропільщина|Ставропільщини]] ([[Ставропільська губернія|Ставропільської губернії]]), [[Терщина|Терщини]] ([[Терська область|Терської області]]). Велися перемовини з [[Республіка Горців Кавказу|Гірською республікою]].
Рядок 210:
* 27 жовтня [[1919]] року [[Денікін]] у телеграмі до Кубанської Ради повідомляє про державну зраду та вимагає військово-польових судів над членами паризької делегації — [[Лука Бич|Лукою Бичем]], [[Савицький|Савицьким]], [[Калабухов Олексій|Калабуховим]], [[Намитоков]]им, а через декілька днів Кубанський край оголошується тиловим районом Кавказької армії з призначенням генерала [[Покровський Віктор Леонідович|Покровського]] його керівником.
* У перших числах листопада [[Покровський Віктор Леонідович|Покровський]] робить заколот, оточивши приміщення Ради військом та технікою та вимагаючи видати 33-х незалежників — членів Ради. Потім він скорочує список до 12-ти чоловік, 6 листопада дванадцятеро членів Ради, чорноморці, здалися — [[Калабухов Олексій|Калабухов]], [[Бескровний]], [[Іван Макаренко]], [[Манжула Степан Федорович|Степан Манжула]], [[Омельченко]], [[Балабас]], [[Воропінов]], [[Фоськов]], [[Роговець]], Жук, [[Підтоплений]], [[Гончаров]].
* 7 листопада 1919 року [[Калабухов Олексій|Калабухова]] було повішено, на його груди почепили табличку з написом: ''За измену Родине и казачеству''.
* 17 березня 1920 року Катеринодар був взятий більшовиками.
Рядок 223:
Головним законодавчим органом Кубанської Народної Республіки була '''Кубанська Законодавча Рада''', або скорочено ''Кубанська Рада''. Постала Кубанська Рада з Кубанської Військової Ради, що була утворена 30 квітня 1917-го року, спочатку лише як верховний орган виключно кубанського козацтва. 24 вересня 1917-го року відбулася 2-га сесія Військової Ради, яка ухвалила доленосне рішення про майбутнє Кубані — створення законодавчого органу, в якому було б рівне представництво усіх національних та соціальних верств Кубані — козаків, «іногородніх», кавказьких горців. Перший в історії Кубані парламент отримав назву [[Кубанська Законодавча Рада|Кубанської Законодавчої Ради]].
Незмінним керівником Кубанської Законодавчої Ради (а до неї Військової Ради), був [[Рябовіл Микола Степанович|Микола Степанович Рябовіл]], який виступав за об'єднання Кубані і України в складі єдиної української держави. Після вбивства Миколи Рябовола російськими імперцями, на знак смутку депутати Законодавчої Ради вирішили нового Голову не обирати, залишивши на чолі Ради лише заступників Голови<ref>
7 листопада 1919-го року в [[Краснодар|Катеринодарі]] відбувся державний заколот, коли прибічники російського генерала [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]] усунули від влади Кубанську Раду, фізично знищивши найбільших кубанських українофілів. Замість Законодавчої Ради денікінцями була створена маріонеткова Отаманська Рада, яка підпорядковувалася [[Кубанське козацьке військо#Отамани наказні та військові Кубанського війська|військовому отаману Кубані]] й виступала на відверто антиукраїнських позиціях.
Лише на початку 1920-го року, коли під тиском більшовиків уряд Кубанської Народної Республіки змушений був перебратися до [[Севастополь|Севастополя]], відповідним рішенням повноваження Голови відновленої Законодавчої Ради Кубані були надані колишньому прем'єру КНР [[Бич Лука Лаврентійович|Л. Бичу]], який очолював в цей час кубанську делегацію на [[Паризька мирна конференція 1919—1920|Паризькій мирній конференції]]<ref>
Головним виконавчим органом Кубанської Народної Республіки був '''уряд КНР'''. Серед його керівників у цей бурхливий період були як прибічники політичного союзу Кубані з Україною, більш чи менш радикальні (Л. Бич, П. Курганський, В. Іванис), так і постаті нейтральні (П. Сушков), або відверто ворожі до українського національного руху (В. Покровський). Уряду КНР у своїй праці доводилося відчувати майже постійну протидію з боку [[Кубанське козацьке військо#Отамани наказні та військові Кубанського війська|Військового отамана Кубані]], який представляв у своїй діяльності інтереси колишнього імперського генералітету Росії. В свою чергу, цю постійну боротьбу українофілів та русофілів на Кубані використовували у своїх інтересах московські більшовики, які в результаті і захопили владу на Кубані.
| |||