Феодоро: відмінності між версіями

'''Князі́вство Феодо́ро''' ({{lang-el|Θεοδόρο}}, також '''Го́тія''': {{lang-el|Γοτθία}})&nbsp;— у XIV—XV століттях [[готи|готська]] [[монархія|монархічна]] держава в українському [[Крим]]у. Розташовувалася на південному заході [[Кримський півострів|Кримського півострова]]{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Площа території&nbsp;— близько 3 тис. км2км². Кількість населення&nbsp;— близько 150—200 тис. осіб. Мови&nbsp;— кримськоготська, грецька, кипчацька<ref> [[Байцар Андрій Любомирович|Байцар Андрій]]. Географія Криму: навч.-метод. посібник / А.&nbsp;Л.&nbsp;Байцар.&nbsp;— Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017.&nbsp;— с. 42.</ref>. До 2-ї половини XIV&nbsp;ст. терени князівства перебували у складі [[Золота Орда|Золотої Орди]]{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Очолювалася [[готські князі|готським князем]], що мав столицю у Феодоро (сучаний [[Мангуп]]){{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Точне походження правлячої династії невідоме{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Була останнім притулком [[кримські готи|кримських готів]]. За першоджерелами відома з [[1411]] року, які згадують про володаря Олексія{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. До найбільших міст і замків входили Феодоро, [[Інкерман|Каламіта]], [[Фуна (фортеця)|Фуна]], [[Поляна (Бахчисарайський район)|Сандик-Кая]]{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Панівною релігією було [[Візантія|візантійське]] [[православ'я]]{{sfn|Жарких|2013|p=284}}; столиця князівства була центром [[Готська митрополія|Готської митрополії]]{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Офіційною мовою княжого двору та Цервки була [[грецька мова|грецька]]. Мешканцями князівства були [[готи]], [[греки]], [[алани]], [[черкеси]], [[татари]], [[караїми]]{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Підтримувала союзницькі відносини із [[Візантійська імперія|Візантійською]] та [[Трапезундська імперія|Трапезундською імперією]], [[Золота Орда|Золотою Ордою]] і [[Кримське ханство|Кримським ханством]]{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Ворогувала із [[Генуезькі колонії у Північному Причорномор'ї|генуезцями]] [[Феодосія|Кафи]], вела з ними війни [[1422]]—[[1423]] та [[1433]]—[[1441]] років за володіння [[Південне узбережжя Криму|південним узбережжям Криму]] та [[Чорне море|чорноморську]] торгівлю{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Після [[падіння Константинополя]] ([[1453]]) і Трапезунда ([[1461]]) опинилося перед загрозою [[Османська імперія|Османського]] поневолення. Контактувала із [[Молдавське князівство|Молдавією]] та [[Велике князівство Московське|Московією]]{{sfn|Жарких|2013|p=284}}. Завойована османськими турками в [[1475]] році, включена до складу [[Кафинський еялет|Кафинського санджака]]. Останній князь Олександр потрапив у полон і був страчений у [[Стамбул]]і.

Кримська Готія (гр. Γοτθία, Готфія), саме так іменує готське князівство св. Іоанн Златоуст (347—407&nbsp;р. р.), розташовувалася в існуючих кордонах на території на схід і північ від Сюмболона (Балаклава), доходячи до Сугдеї (Судак). Прокопій Кесарійський так писав про кримських готів «…Тут же, на цьому узбережжі є країна на ім'я Дорі, де з давніх часів живуть готи, які не пішли за Теодоріхом, що прямував до Італії». Назва Дорі походить від фортеці Дорoс, яка була духовним центром Готії. Це місце відоме зараз як Мангуп. Але так його стали називати з кінця VII&nbsp;ст., коли фортецю захопили хозари. У IX&nbsp;ст. був укладений договір про розділ Криму: Херсон і південний берег Криму закріпилися за Візантією, а інша частина півострова&nbsp;— за Хазарією.

У XIII&nbsp;ст. один з дуксів феми Ператеа створив політичне об'єднання, що отримало назву князівства Феодоро або Мангупського князівства. У генуезьких документах назва звучить як Тедоро, Тодоро, Тедори тощо: ці форми походять від старої назви місця&nbsp;— Дорос, Дорі і злився з ним грецького визначеного артикля «то», (гр. τῷ). У своїх записках монах-францисканець Віллем Рубрук (1220—1293&nbsp;р. р.), який відвідав Крим у 1253&nbsp;р., пише про готів: «… між Херсоном і Солдайєю існує сорок замків і майже кожен з них має особливу мову, серед них багато готiв, мова яких німецька» («teutonicum»).

Одне з перших свідчень про Мангупське князівство відноситься до початку XIV&nbsp;ст. Руські літописи того часу повідомляють про шлюб великого князя Суздальського Костянтина Васильовича (1309—1355&nbsp;р. р.) і візантійської княжни Ганни, дочки «…Василя, князя Мангупского». У другій половині XIV&nbsp;ст. літописи згадують вельми енергійного мангупського князя Дмитра, що загинув у 1362&nbsp;р. в битві з литовцями при Синіх водах разом зі своїми кримськими союзниками&nbsp;— Хаджі-беком, намісником Кирк-Ера і Кутлу-бугою, намісником Солхата. Після загибелі Дмитра, князя Мангупського, хижі сусіди не забарилися скористатися тимчасовим безвладдям і виникла міжусобною боротьбою у гірському князівстві.

24-го вересня 1472&nbsp;р. дочка покійного князя Олубея і племінниця князя Саіка&nbsp;— княжна Марія Мангупська стала дружиною молдавського господаря Штефана Великого (1433—1504&nbsp;р. р.) Марія Мангупська була родичкою болгарських царів Асеней і візантійських Палеологів (її тітка Марія Готська була в шлюбі з трапезундським імператором Давидом Великим Комніном, а, отже, і в спорідненні з Палеологами). Цей шлюб був дуже престижним для Штефана, який вважав себе наступником візантійських імператорів і розраховував на загальноєвропейське визнання.

У 1557—1564&nbsp;рр. у Туреччині послом австрійського імператора Фердинанда I був барон де Бусбек (1522—1592&nbsp;р. р.). Цей дипломат і письменник зустрічав у Стамбулі двох посланців готського населення Криму і мав з ними тривалі бесіди. Де Бусбек повідомляв, що готи&nbsp;— християни досі, хоча і оточені іновірцями. Найціннішим в повідомленні Бусбека є запис декількох десятків слів і пісні мовою його знайомих&nbsp;— готів. Він записав 68 слів і фраз з їх мови, наприклад: «alt»&nbsp;— «старий» (нім. «Alt»), «bruder»&nbsp;— «брат» (нiм. «Bruder»), «schuuester»&nbsp;— «сестра» (нім. «Schwester»), «broe»&nbsp;— «хліб» (нім. «Brot»). Готський характер цих слів не викликає сумнівів. Коли де Бусбек попросив зустрінутого ним чоловіка порахувати по-готски, той почав: ita, tua, tria, fyder, fyuf, seis, seuene… (Зовсім як ми, фламандці",&nbsp;— зазначив де Бусбек).

На території князівства у XV&nbsp;ст. крім його столиці міста [[Дорос]] ([[Мангуп]]) і фортеці [[Каламіта]] з портом [[Авліта (середньовічний порт)|Авліта]], існувало приблизно 22-26 феодальних [[Вотчина|вотчин]] з їх [[Замок (споруда)|замками]] і більш ніж з сотнею поселень сільського типу, одне [[абатство]] і 8 церковно-[[монастир]]ських володінь. До 1475&nbsp;р. на його території налічувалося до 30 тисяч будинків, а населення князівства досягало 200 тисяч жителів. Етнічний склад князівства Феодоро був представлений в основному нащадками [[Готи|готів]], [[алани|аланів]], [[Черкеси|черкесів]], [[Караїми|караїмів]], [[Половці|половцівполовці]]в і візантійських колоністів. Державною релігією було [[православ'я]]. У VIII&nbsp;ст. у «місцевості Дорі» була утворена [[Готська і Кафська митрополія|Готська єпархія]] [[Константинопольський Патріархат|Константинопольського патріархату]]. В ранньомодерному [[Крим]]у [[Германці|давньогерманська]] мова ще використовувалася як [[Літургія|літургійна]] мова ({{lang-el|Λειτουργία}}&nbsp;— [[богослужіння]] у [[Християнська Церква|церкві]]). Пізніше, в IX&nbsp;ст., літургії вже проводилися грецькою мовою. Розмовною мовою в князівстві був [[Готська мова|готська]] ({{lang-got|Guta razda}}), в той же час для міжнаціонального, культурного і релігійного спілкування широко використовувався грецька ({{lang-el|Ρωμαϊκή γλώσσα}}). Цим пояснюється присутність пам'яток писемності в основному [[Грецька мова|грецькою мовою]].

* [http://www.graal.org.ua/ru/gosud/istor.htm Коротка історія Феодоро] та глави, присвячені [http://www.graal.org.ua/ru/gosud/kult.htm культурі і мистецтву середньовічного Криму] на сайті авторів книги «Загадка князівства Феодоро»