Едвард Ґіббон: відмінності між версіями

Мемуари ({{lang-en|Memoirs of my life and writings}}) і листи Гібонॳбона дають багато матеріалів для його біографії. Історик належав до стародавнього роду, від якого, втім, не отримав «ні слави, ні ганьби». З найближчих пращурів Гібонॳббона особливо видатним був його розумний дід, що успішно вів великі торговельні підприємства. Батько вельми невдало займався сільським господарством. Дитинство Гібонॳббона, кволого від природи, пройшло досить безладно: хворобливість заважала систематичності занять, але допомагала розвитку в ньому любові до читання, приковуючи дитину надовго до ліжка. Хлопчик захоплювався подорожами, причому познайомився досить докладно з історією Сходу. Результатом цього знайомства була спроба на 16 років написати «Століття Сезостриса».

У Лозанні ГібонҐіббон познайомився з Сюзанною Кюрш (згодом Неккер), дочкою бідного пастора; зближенню їх перешкодив батько Гібона, який викликав сина до Англії. П'ятирічне перебування в Лозанні було важливо для Гібонॳббона і в інших відносинах: тут він відмінно освоївся з французькою мовою та літературою і, буваючи часто у колі [[Енциклопедисти| французьких енциклопедистів]], звільнився від багатьох англійських [[Забобон | забобонів]] і познайомився з інтелектуальним рухом, що відбувалися тоді у Франції.

У 1758 році ГібонҐіббон пішов капітаном в англійські війська, набрані з нагоди [[Семирічна війна | Семирічної війни]]. Знайомство з військовою справою відбилося згодом у його майстерних описах походів Юліана, Велисария і Нарсеса. Поїздка в [[Рим]] визначила його покликання: «15 жовтня 1764, — пише Гібон, — сидячи на руїнах [[Капітолій (пагорб) | Капітолію]], я заглибився в мрії про велич стародавнього Риму, а в цей же час біля ніг моїх босоногі католицькі монахи співали вечірню на руїнах [[Храм Юпітера | храму Юпітера]]: в цю-то хвилину в мені блиснула вперше думка написати історію падіння і руйнування Риму». Повернувшись до Англії, ГібонҐіббон був обраний в члени [[Парламент Великої Британії|парламенту]], але не брав активної участі в політичних справах.

У міністерстві Норта в [[1779]]у ГібонҐіббон отримав завідування торгівлею і колоніями, але цим положенням він був зобов'язаний виключно дружбі з одним з міністрів і дивився на нього, як на приємну синекуру.

Після 12-річної роботи, в [[1776]]у, з'явився перший том знаменитої книги «[[Історія занепаду і руйнування Римської імперії]]», що охоплювала долю Римської імперії від кінця II ст. до 476 року. Спочатку ГібонҐіббон на цьому хотів закінчити роботу, але, займаючись розробкою матеріалу, він побачив, що після падіння Стародавнього Риму залишився новий Рим — [[Константинополь]], і тому вирішив написати і його історію до падіння, тобто до [[1453]]го.

Останній том праці Гібонॳббона вийшов у [[1787]] в Лозанні, куди він остаточно переселився у [[1782]]. Охоплюючи період часу майже в півтора тисячоліття, переслідуючи завдання усвідомити умови, при яких була знищена римська держава, твір Гібонॳббона блискучим чином подолав всі труднощі такої складної теми. Але критика аж до XIX століття знаходила в ньому і великі недоліки, і насамперед — його ставлення до християнства, рельєфно виразилося в главах XV і XVI.

Тут історик, в поясненні причин успіхів християнства, відсуваючи на другий план сутність християнського вчення, вважає наступні факти найголовнішими агентами поширення релігії Христа: 1) Нетерпимі ревнощі християн; 2) Чудесні дії, приписувані первісній Церкві; 3) Вчення про загробне життя, 4) Чистоту та строгість моралі віруючих, і 5) Одностайність і тверду організацію громадян християнської республіки. Нападки на ці розділи були такі численні і дискусії такі запеклі, що Гібон був змушений на них відповісти особливою ​​брошурою: «На виправдання деяких місць з XV і XVI глав» Історії падіння … "". Якщо в зазначеному відношенні Гібонॳббона до християнства можна бачити вплив французької освітньої літератури, то в його зображенні Юліана можна говорити про особливу точку зору історика.

Найменше нападали на Гіббонॳббона за другу половину праці, де він надзвичайно похмурими фарбами зобразив візантійську історію: для нього [[Візантійська імперія|Візантія]] — втілення морального і політичного застою. Твір Гіббонॳббона перекладено всіма європейськими мовами.

== Оцінка діяльності Едварда Гібонॳббона ==

На думку Е. Д. Фролова, погляди Гібонॳббона на причини занепаду і руйнування Римської імперії настільки актуальні, що «по суті справи новітня наука про античність в поглядах своїх з цього питання не вийшла за їх межі». Однак щодо візантійського періоду Фролов, посилаючись на роботи сучасних істориків, вважає погляд Гібона занадто спрощеним. ГібонҐіббон бачив в історії Візантії якесь продовження античності, своєрідну смугу історичного застою, що цілком природно завершився новою катастрофою. Сьогодні історики схиляються до висновку про те, що Візантія являла собою особливу цивілізацію, відмінну як від античності, так і західноєвропейського середньовіччя. Ідеї ​​ж Гібона «про фатальну роль християнства в історії [[Пізня Античність|пізньої античності]], про сумнівну благость його впливу на стан громадянського суспільства» Фролов вважає вірними лише частково, вказуючи на применшення Гіббоно쥳ббоном духовного ресурсу християнства.