Українська Радянська Соціалістична Республіка: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 104:
Маневр більшовиків України не вдався: замість вибрати нову Центральну Раду, підконтрольну більшовикам, з’їзд висловив діючій Центральній Раді повне довір’я. <…>
Зрозумівши, що в Києві їм не вдасться нічого вдіяти проти Центральної Ради, більшовики разом із фракцією лівих [[Соціалісти-революціонери|російських соціалістів-революціонерів]] покинули з’їзд і переїхали до [[Харків|Харкова]]. Тут вони об’єдналися зі з’їздом Рад Донецького та Криворізького басейнів, що якраз відбувався, і оцей об’єднаний з’їзд проголосив себе першим Всеукраїнським з’їздом Рад, який обрав [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|Центральний виконавчий комітет]] і [[Народний секретаріат]], тобто перший радянський уряд України.<ref name="ReferenceA">Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К.: Либідь, 1993.&nbsp;— С. 116—117.</ref>}}
У такий спосіб був створений [[Маріонеткова держава|маріонетковий]] окупаційний уряд. В цей час, затягуючи [[Берестейський мир (3 березня 1918)|переговори у Бересті]], [[Рада народних комісарів РСФРР|Раднарком Радянської Росії]] бажав виграти час, щоб завершити захоплення значної частини території України, включаючи її столицю [[Київ]], сподіваючись замінити делегацію [[УНР]] делегацією створеного маріонеткового уряду «Радянської України»
{{text|Не зайве ще раз підкреслити, що більшовики України були членами [[Російська соціал-демократична робітнича партія|Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків)]], а не аналогічної української партії, якої на той час ще не існувало. Тобто вони виступали нічим іншим, як територіальною агентурою проводу більшовиків [[РСФРР|Росії]], котрий використовував їх для здійснення своїх планів в Україні. А плани були ясні: за допомогою українського радянського уряду підірвати [[УНР|Українську Народну Республіку]] зсередини, а Центральну Раду розчинити у радах робітничих, селянських і солдатських депутатів.<ref>Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К. : Либідь, 1993.&nbsp;— С. 117.</ref>}}
{{text|Усвідомлюючи справжній стан речей, [[Затонський Володимир Петрович|Затонський]] в одній із своїх тодішніх промов сказав таке:<ref>Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.&nbsp;— К.: Либідь, 1993. — С. 116—117.</ref>