Гончар Іван Макарович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 44:
[[1972]] — І.Гончара виключили з [[КПРС]] — з одночасною вимогою передати збірку в державні музеї. Ця подія стала великим ударом для митця. Втратити партійний квиток означало втратити роботу, бо тоді все робилося через держзамовлення. «Його могли посадити, але на те не було вагомих причин: він не боровся з владою, правильно цитував думки Леніна щодо розвитку нації, — згадує [[Гончар Петро Іванович|Петро Гончар]]. — Звісно, його провокували: підсилали людей, які просили за валюту продати старожитності. І якби він продав, то це був би привід — торгує за валюту. Крім того, він був настільки впливовий своїм просвітництвом, що його знали за кордоном».
[[Файл:Іван Макарович Гончар.JPG|thumb
У серпні 1973 за рішенням Київського бюро обласного комітету КПУ заборонено для демонстрування кінострічку «Соната про художника», присвячену відомому українському скульптору і музейнику І. Гончару (режисер В. Шкурін). [http://www.history.org.ua/?hrono]
На основі своєї збірки І.Гончар уклав альбом «Україна й українці» — певну місцевість ілюстрував фотографіями характерних типажів місцевих мешканців, замальовками церков і жител, зразками вишивки, ткацтва, гончарства. Все це супроводили підписи, зроблені [[каліграфія|каліграфічним]] почерком. З цієї праці утворилося 18 томів унікальних даних.
Рядок 61:
== Твори ==
[[Файл:Іван Гончар. Маским Горький.jpg|міні
Є [[автор]]ом:
* [[пам'ятник]]ів і скульптурних портретів діячів літератури, мистецтва й науки:
** В. Сосюрі (1947);
** О. Гончару (1949);
** А. Малишку (1949);
** молодому Т. Шевченкові ([[1950]], [[мармур]], зберігається у фондах [[Третьяковська галерея|Третьяковської галереї]] в [[Москва|Москві]]);
** М. Горькому ([[Ялта]], 1956);
** М. Коцюбинському (1958);
** Лесі Українці (1959);
** Т. Шевченкові ([[Шешори]]; 1964);
** У. Кармелюку (1964);
** І. Гонті ([[Гонтівка]], 1973);
** С. Васильченку ([[Ічня]], 1978);
** Є. Патону (1953);
** І. Бридьку (1957);
* живописних портретів: [[Богдан Хмельницький|Б. Хмельницького]], [[Марія Заньковецька|М. Заньковецької]], [[Лесь Курбас|Леся Курбаса]], [[Олійник Борис Ілліч|Б. Олійника]], [[Ніна Матвієнко|Н. Матвієнко]], [[Анатолій Солов'яненко|А. Солов'яненка]] та інших (усі — [[1985]]–[[1991]]);
* композиції «Тарас-водоноша» (1939);
* [[горельєф]]ів:
Рядок 94:
== Продовження справи Івана Гончара ==
[[Файл:Музей Івана Гончара.JPG|міні
[[1993]] року на базі приватної колекції Івана Гончара засновано Український центр народної культури «[[Музей Івана Гончара]]» — державний всеукраїнський спеціалізований науково-дослідний культурно-освітній заклад, розташований у Києві по [[Вулиця Івана Мазепи (Київ)|вул. Івана Мазепи]], 29 (колишня канцелярія генерал-губернатора).
| |||