Відмінності між версіями «Дімаров Анатолій Андрійович»

нема опису редагування
(До чого вилучати, ви що не знаєте про фантастичний доробок автора?)
| Ім'я при народженні = Анатолій Андроникович Гарасюта
| Псевдоніми =
 
| Дата народження = 5.5.1922
| Місце народження = [[Миргород]], [[Полтавська губернія]], [[Українська Соціалістична Радянська Республіка]]
| Дата смерті = 29.06.2014
| Місце смерті = [[Київ]], [[Україна]]
| Поховання =
| Національність = українець
| Magnum opus = «Біль і гнів»
| Ukrcenter = <!-- посилання на сайт Ukrcenter.com -->
| Премії = <!--{{Премія головніТараса професійніШевченка премії(до -->1992)|1982}}
| Нагороди = {{Премія Тараса Шевченкаряд2|1982}}<br/> {{Орден князя Ярослава Мудрого VIV ступеня|2012}} [[|{{Орден князя Ярослава Мудрого]] V&nbsp;ст. (ступеня|2006)}}|{{ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»|2004}}}}
{{ряд2|{{орден Вітчизняної війни I ступеня|1985}}|{{медаль «За бойові заслуги»|1946}}|{{медаль «За перемогу над Німеччиною»|}}|{{медаль «20 років перемоги у ВВВ»|1965}}}}
{{ряд2|{{медаль «30 років перемоги у ВВВ»|1975}}|{{медаль «40 років перемоги у ВВВ»|1985}}|{{медаль «50 років перемоги у ВВВ»|1995}}|{{медаль «60 років перемоги у ВВВ»|2005}}}}
{{ряд2|{{медаль «50 років Збройних Сил СРСР»|1968}}|{{медаль «60 років Збройних Сил СРСР»|1978}}|{{медаль «70 років Збройних Сил СРСР»|1988}}|{{медаль «Ветеран праці»|}}}}
{{ряд2|{{Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»|1982}}}}
| Сайт = <!-- офіційний сайт -->
| Signature = <!-- Підпис.jpg -->
| Примітки =
}}
'''Анато́лій Андрі́йович Діма́ров''' (при народженні '''Анатолій Андроникович Гарасюта'''; [[5 травня]] [[1922]], [[Миргород]], тепер [[Полтавська область{{життєпис|Полтавської обл.]]&nbsp;— [[29 червня]] [[2014]], [[Київ]]brackets=no}})&nbsp; — український [[прозаїк]]. Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т.&nbsp; Г.&nbsp; Шевченка]] (1982).
 
== Життєпис ==
=== Дитинство і юність ===
 
Народився [[5 травня]]&nbsp; [[1922]]&nbsp; року на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на [[Полтавщина|Полтавщині]] в сім'ї учителя Андроника Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки задля безпеки дітей розлучилися: мати вказала, що чоловік помер, змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти. Мати майбутнього письменника навіть знайшла «свідків», які підтвердили цей факт. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров.<ref>''Дімаров А.'' Прожити й розповісти // Березіль.&nbsp; — '98.&nbsp; — №&nbsp; 3/4.&nbsp; — С.&nbsp; 71.</ref>.
 
У дитинстві пережив [[Голодомор в Україні 1932—1933]]. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Воював як [[Чорнопіджачники|чорнопіджачник]], стрілець 371 стрілецького полку 37 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті з 26 червня 1941 року. 17 липня 1941 року важко поранений. Потрапив до окупації, був командиром партизанського загону. Нагороджений як активний учасник війни [[орден]]ами й [[медаль|медалями]].
 
=== Освіта і творчість ===
У повоєнні роки працював у газеті [[Волинь (газета, Луцьк)|«Радянська Волинь»]]. У 1949&nbsp; р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».
 
Протягом 1950—1951&nbsp; рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951—1953&nbsp; рр.&nbsp; — у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії», збірки оповідань та новел «На волинській землі», «Волинські легенди», «Через місточок», повісті «Син капітана», збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною», романів «Його сім'я», «Ідол», «І будуть люди».
 
Творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.
 
У 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). За останню&nbsp; — «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний премії. Утім, читацький загал визнав А.&nbsp; Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) завоювали популярність у читача.
 
Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії»: сільські, містечкові, міські&nbsp; — започатковані збіркою «Зінське щеня» (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого «породичалися» з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою «Постріли Уляни Кашук» (1978)&nbsp; — вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. Дімарова «Сільські історії» (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках «Містечкові історії» (1987) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988).
 
У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932—1933, масові репресії&nbsp; — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед ідеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974—1980&nbsp; рр.)&nbsp; — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат&nbsp; — з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.
 
[[Український інститут національної пам'яті]] в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до [[Незламні (проект до 83-х роковин Голодомору)|проекту «Незламні»]], як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе<ref>[http://www.ukrinform.ua/rubric-abroad/2125888-u-32-krainah-zapalat-svicki-u-pamat-pro-zertv-golodomoru-v-ukraini.html У 32 країнах запалять свічки пам'яті про жертв Голодомору в Україні]</ref>.
=== Захоплення ===
 
Хобі Анатолія Дімарова&nbsp; — колекціонувати каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»). Його захоплення [[мінерал]]ами почалося ще в 1955 році на [[крим]]ському [[Карадаг|Карадазі]]. Пізніше були [[Ала-Тау]], [[Алтай (гори)|Алтай]], [[Забайкалля]], [[Кавказ]], [[Памір]], [[Тянь-Шань]], [[Урал]]. За словами письменника, його охопила «кам'яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут багато зразків [[Агат (мінерал)|агатів]], [[сердолік]]ів і [[сардонікс]]ів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах&nbsp; — картини в камені, які Дімаров творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, зібраним власноруч у горах.
 
== Бібліографія ==
=== Видання творів ===
{{div col}}
* Гості з Волині.&nbsp; — Львів, 1949.&nbsp; — 48 с.
* На волинській землі.&nbsp; — Львів, 1951.&nbsp; — 160 с.
* Син капітана.&nbsp; — К., 1958.&nbsp; — 224 с.
* Жінка з дитиною.&nbsp; — К., 1959.&nbsp; — 300 с.
* Ідол.&nbsp; — К., 1961.&nbsp; — 354 с.
* Поверніть мені нареченого.&nbsp; — Львів, 1961.&nbsp; — 43 с.
* І будуть люди.&nbsp; — Книга 1.&nbsp; — К.: Рад. письменник, 1964.&nbsp; — 313 с.
* І будуть люди.&nbsp; — Книга 2.&nbsp; — К.: Рад. письменник, 1966.&nbsp; — 278 с.
* Його сім'я.&nbsp; — К., 1966.&nbsp; — 516 с.
* І будуть люди.&nbsp; — Книга 3.&nbsp; — К.: Рад. письменник, 1968.&nbsp; — 176 с.
* Зінське щеня: Сільські історії.&nbsp; — К., 1969.&nbsp; — 270 с.
* На поруки: Повісті.&nbsp; — К.: Дніпро, 1972.&nbsp; — 440 с.
* На коні й під конем: Повісті.&nbsp; — К.: Молодь, 1973.&nbsp; — 214 с.
* Біль і гнів: Роман.&nbsp; — К.: Рад. письменник, 1974.&nbsp; — 467 с.
* Постріли Уляни Кащук.&nbsp; — К., 1976.&nbsp; — 208 с.
* І будуть люди: Роман.&nbsp; — К.: Дніпро, 1977.&nbsp; — 648 с.
* Постріли Уляни Кащук: Сільські історії.&nbsp; — К.: Рад. письменник, 1978.&nbsp; — 534 с.
* Біль і гнів: Роман. Кн. 1-2.&nbsp; — К.: Дніпро, 1980
* Друга планета.&nbsp; — К., 1980.&nbsp; — 296 с.
* На коні й під конем.&nbsp; — К., 1981.&nbsp; — 320 с.
* Вибрані твори: Кн. 1-2.&nbsp; — 1982.
* Три наречені для тата: Містечкові історії.&nbsp; — К.: Дніпро, 1982.&nbsp; — 184 с.
* Містечкові історії.&nbsp; — К., 1983.&nbsp; — 558 с.
* Біль і гнів: Роман.&nbsp; — К.: Дніпро, 1984.&nbsp; — 871с.
* Вершини.&nbsp; — К.: Рад. письменник, 1986.&nbsp; — 190 с.
* Містечкові історії.&nbsp; — К., 1987.&nbsp; — 557 с.
* Сільські історії.&nbsp; — К.: Дніпро, 1987.&nbsp; — 537 с.
* Українська вендета: Повісті.&nbsp; — К.: Дніпро, 1995.&nbsp; — 248 с.
* Боги на продаж: Міські історії.&nbsp; — К.: Рад. письменник, 1988.&nbsp; — 512 с.
* В тіні Сталіна.&nbsp; — К., 1990.&nbsp; — 174 с.
* Прожити і розповісти: Повість про сімдесят літ.&nbsp; — К.: Дніпро, 1997.&nbsp; — 319 с.
* Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ.&nbsp; — К.: Дніпро, 1998.&nbsp; — 295 с.
* Самосуд: Повісті, оповідання, етюди.&nbsp; — К.: Укр. письменник, 1999.&nbsp; — 221 с.
* Зблиски: Оповідання та повісті.&nbsp; — К.: Ярославів Вал, 2002.&nbsp; — 512 с.
* Біль і гнів.&nbsp; — К.: Україна, 2004.&nbsp; — 928 с.
* Друга планета.&nbsp; — К.: Школа, 2006.&nbsp; — 304 с.
* Єврейські повісті:.&nbsp; — К.: Фенікс, 2007.&nbsp; — 174 с.
* Через місточок.&nbsp; — К.: Щек, 2007.&nbsp; — 96 с.
* Божа кара: повісті, оповідання, етюди.&nbsp; — К.: Укр. письменник, 2009.&nbsp; — 427 с.
* На коні й під конем: повість.&nbsp; — Х.: Фоліо, 2009.&nbsp; — 319 с.
* Син капітана: Повість // Київ.&nbsp; — 2009.&nbsp; — №&nbsp; 10.&nbsp; — С. 21-106.
* Прожити й розповісти.&nbsp; — К.: Дніпро, 2012.&nbsp; — 831 с.
* [http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=search_show_list&author_name=%C4%B3%EC%E0%F0%EE%E2%20%C0%ED%E0%F2%EE%EB%B3%E9 Твори Анатолія Дімарова на сайті Читанка]
{{div col end}}
=== Інтерв'ю з Анатолієм Дімаровим ===
* «Моє прізвище не Дімаров, а Гарасюта …» // День.&nbsp; — 2008.&nbsp; — 31 жовт.&nbsp; — С. 18.
* «Тільки рвучи серце і стікаючи кров'ю, можна писати геніальні речі» // Березіль. 2008.&nbsp; — №&nbsp; 5/6.&nbsp; — С. 9-29.
* «Я ціле життя жив, як вояки ОУН-УПА, під псевдо» // Літературна Україна.&nbsp; — 2010.&nbsp; — 9 груд.&nbsp; — С. 1,5.
* «Не люблю нудних творів» // Літературна Україна.&nbsp; — 2010.&nbsp; — 19 серп.&nbsp; — С. 1, 5.
* «Стиль письменника&nbsp; — це щоденна каторжна праця» // Літературна Україна.&nbsp; — 2011.&nbsp; — 4 серп.&nbsp; — С. 4-5.
* Анатолій Дімаров та його книги: Статті, інтерв'ю, відгуки.&nbsp; — К.: Твім інтер, 2012.
* [http://www.litgazeta.com.ua/node/842 «Я все життя збираю людські долі» // Українська літературна газета.&nbsp; — 2010.&nbsp; — 23 черв.&nbsp; — №&nbsp; 15 (21)]
* [http://www.day.kiev.ua/21527/ «На Волині я став українцем!»]
* [http://www.day.kiev.ua/191539/ «На жаль, я не був бандерівцем!»]
* [http://www.umoloda.kiev.ua/number/2071/369/73805/ «Я все життя прожив під псевдо, як оунівські вояки»]
* [http://www.unian.ua/news/505571-anatoliy-dimarov-zi-stalinista-ya-stav-perekonanim-natsionalistom.html «Зі сталініста я став переконаним націоналістом»]
* [http://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_hto-najbilshij-duren-u-cij-krajini-voni-horom-kuchma-13-spogadiv-anatoliya-dimar/455184 "Хто найбільший дурень у цій країні? Вони хором: «Кучма»&nbsp; — 13 спогадів Анатолія Дімарова]
* [http://www.litgazeta.com.ua/node/3035 «Якщо і правда нас не врятує, то на що нам тоді сподіватися?!»] // «Українська літературна газета» №&nbsp; 10 (68), 18.05.2012&nbsp; р.
* [http://life.pravda.com.ua/person/2014/07/7/174315/ Шкодую, що в такий страшний час жив, коли не можна було писати правду // Українська правда. Життя (07.07.2014)]
* [http://www.youtube.com/watch?v=TOgK3muWf4E Останнє відеоінтерв'ю (жовтень 2013)]
* [http://litukraina.kiev.ua/nash-vidannya-23 Його голос чути досі (Розмови з Анатолієм Дімаровим) / упорядники Є. Дімарова, С. Козак.&nbsp; — К.: Літ. Україна, 2014]
 
== Нагороди ==
* [[1982]]&nbsp; — Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т.&nbsp; Г.&nbsp; Шевченка]], за останню частину роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968)&nbsp; — «Біль і гнів» (1974, 1980).
* [[13 жовтня]] [[2006]]&nbsp; — [[Орден князя Ярослава Мудрого]] V&nbsp; ст. ''«за вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу працю та активну громадську діяльність»''<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/871/2006 Указ Президента України №&nbsp; 871/2006 від 13 жовтня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»]</ref>
* [[17 травня]] [[2012]]&nbsp; — Президент України [[Янукович Віктор Федорович|В.&nbsp; Ф.&nbsp; Янукович]] підписав Указ про нагородження Анатолія Дімарова [[Орден князя Ярослава Мудрого|орденом князя Ярослава Мудрого]] IV ступеня ''за значний особистий внесок у розвиток національної літератури, вагомі творчі здобутки, багаторічну плідну діяльність''.<ref>[http://www.president.gov.ua/documents/14750.html Указ Президента України №&nbsp; 321/2012 від 17 травня 2012 року «Про нагородження А.&nbsp; Дімарова орденом князя Ярослава Мудрого»]</ref> Анатолій Дімаров відмовився прийняти нагороду. У своїй заяві 90-річний письменник зазначив, що відмовляється від нагороди, оскільки <cite>«Письменник повинен бути в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити. Тим більше не можу прийняти цю нагороду з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву»</cite>.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2012/05/22/6965056/ Письменник відмовився від ордена Ярослава Мудрого через Януковича // Українська правда, 22 травня 2012]</ref><ref>[http://podrobnosti.ua/culture/2012/05/22/837878.html Украинский писатель Анатолий Димаров отказался от ордена Ярослава Мудрого IV // podrobnosti.ua, 22 мая 2012]{{ref-ru}}</ref>
* Відзнака «[[Золотий письменник України]]», 2012<ref>[http://goldenwriters.com.ua/ua/news/?pid=1596 Золоті письменники України. Нагороджені]</ref>.
* [[5 грудня]] [[2012]] року Святійший Патріарх [[Філарет (Патріарх Київський)|Філарет]] нагородив Анатолія Дімарова Орденом Христа Спасителя<ref>[http://cerkva.info/uk/news/patriarkh/2924-filaret-pusmennyky.html Патріарх Філарет зустрівся з письменниками]</ref>.
=== Література про Анатолія Дімарова ===
* ''Штонь Г.'' Анатолій Дімаров: Літературний портрет.&nbsp;— К.: Дніпро, 1987.&nbsp;— 150 с.
* ''Штонь Г.'' Анатолій Дімаров // Історія української літератури ХХ ст.&nbsp;— Кн. 2.&nbsp;— К.: Либідь, 1998.
* ''Баранов В.'' Якби розповісти про все прожите… // Київ.&nbsp;— 2007.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 3-8.
* ''Штонь Г.'' Великий оповідач // Дивослово.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 58-60.
* ''Бондаренко Ю.'' Жанрова своєрідність повістей-«історій» Анатолія Дімарова // Слово і час.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;5/6.&nbsp;— С. 3-7.
* ''Слабошпицький М.'' Про Анатолія Дімарова, який схожий на свої книги // Київ.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;4/5.&nbsp;— С. 127—129.
* ''Наєнко М.'' Діамантами висвічують слова… // Слово і час.&nbsp;— 2012.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 84&nbsp;— 89.
* ''Чернов А.'' «Я писав про життя…» // Полтавський вісник.&nbsp;— 2012. −18 трав.&nbsp;— С. 23.
* ''Баранов В.'' На високогір'ї віку // Літературна Україна.&nbsp;— 2012.&nbsp;— 17 трав.&nbsp;— С. 1, 3; Київ.&nbsp;— 2012.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 2&nbsp;— 6.
* ''Аксьом А.'' Сюжети, видобуті з каменю: З архівних матеріалів Анатолія Дімарова ЦДАМЛМ України // Літературна Україна.&nbsp;— 2012.&nbsp;— 3 трав.&nbsp;— С. 1, 4.
* [http://litukraina.kiev.ua/na-visokog-r-v-ku ''Баранов В.'' До 90-річчя Анатолія Дімарова]
== Примітки ==
{{reflist}}
 
== Джерела ==
* ''Штонь Г.'' Анатолій Дімаров: Літературний портрет.&nbsp; — К.: Дніпро, 1987.&nbsp; — 150 с.
* ''Штонь Г.'' Анатолій Дімаров // Історія української літератури ХХ ст.&nbsp; — Кн. 2.&nbsp; — К.: Либідь, 1998.
* ''Баранов В.'' Якби розповісти про все прожите… // Київ.&nbsp; — 2007.&nbsp; — №&nbsp; 5.&nbsp; — С. 3-8.
* ''Штонь Г.'' Великий оповідач // Дивослово.&nbsp; — 2002.&nbsp; — №&nbsp; 5.&nbsp; — С. 58-60.
* ''Бондаренко Ю.'' Жанрова своєрідність повістей-«історій» Анатолія Дімарова // Слово і час.&nbsp; — 2002.&nbsp; — №&nbsp; 5/6.&nbsp; — С. 3-7.
* ''Слабошпицький М.'' Про Анатолія Дімарова, який схожий на свої книги // Київ.&nbsp; — 2002.&nbsp; — №&nbsp; 4/5.&nbsp; — С. 127—129.
* ''Наєнко М.'' Діамантами висвічують слова… // Слово і час.&nbsp; — 2012.&nbsp; — №&nbsp; 5.&nbsp; — С. 84&nbsp; — 89.
* ''Чернов А.'' «Я писав про життя…» // Полтавський вісник.&nbsp; — 2012. −18 трав.&nbsp; — С. 23.
* ''Баранов В.'' На високогір'ї віку // Літературна Україна.&nbsp; — 2012.&nbsp; — 17 трав.&nbsp; — С. 1, 3; Київ.&nbsp; — 2012.&nbsp; — №&nbsp; 5.&nbsp; — С. 2&nbsp; — 6.
* ''Аксьом А.'' Сюжети, видобуті з каменю: З архівних матеріалів Анатолія Дімарова ЦДАМЛМ України // Літературна Україна.&nbsp; — 2012.&nbsp; — 3 трав.&nbsp; — С. 1, 4.
* [http://litukraina.kiev.ua/na-visokog-r-v-ku ''Баранов В.'' До 90-річчя Анатолія Дімарова]
 
 
{{ВП-портали|Біографії|Українська література|Фантастика|Наукова фантастика|Полтавщина|Україна}}