|
Автор «Історії української літератури» (Т. I–III; 1920–1924).
Автор праць з історії [[Давня українська література|давньої української письменостіписемності]] («Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти й замітки», т. 1–3, 1913–1925; «Початки української комедії. 1619–1819», 1919; «Історія української літератури», т. 1–3, 1920–1924), про життя і творчість письменників XIX — поч. XX ст. (І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Л. Боровиковського, М. Шашкевича, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, П. Грабовського, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стефаника), з фольклору, історії українського театру, міжслов'янських культурних взаємин, мовознавства, історії правопису, про підручники з граматики в Галичині («Причинки до студій над писаннями Лаврентія Зизанія», 1908; «Філологічні праці Івана Могильницького», 1910; «Галицькі граматики української мови першої половини XIX в.», 1911; «Граматика Лаврентія Зизанія 1596 р.», 1911; «Перша редакція „Розправи о язиці южнорускім і его наречіях“ Якова Головацького», 1914; «Уривок граматики давньої церковнослов'янської мови в порівнянні з українською», 1924; «Український правопис із словничком», 1929; «З приводу фотокопії „Русалки Дністрової“», опубл. 1984).
Особливо вагомим є внесок Возняка у вивчення біографії і творчості [[Франко Іван Якович|Івана Франка]]. Він започаткував новий розділ у [[Франкознавство|франкознавстві]] — вивчення світогляду Івана Франка. Опубліковано ряд недрукованих творів І. Франка, підготував і видав «Листування І. Франка і М. Драгоманова» (1928), реконструював твори «Лель і Полель», «Не спитавши броду», «Іригація» тощо.
|
