Українська автономна православна церква: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 1:
{{Otheruses|Українська автономна православна церква Львова}}
'''Украї́нська Автоно́мна Правосла́вна Це́рква''' (не плутати з «Українською автокефальною православною церквою») — церковна організація створена 18 серпня [[1941]] на Обласному Соборі Єпископів у [[Почаїв|Почаєві]] під проводом митрополита [[Алексій (Громадський)|Алексія Громадського]]; діяла під час [[Німецька окупація СРСР|німецької окупації]] на [[Волинь|Волині]] й [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянщині]].
Українська Автономна Православна Церква визнавала канонічне підпорядкування [[Московський патріархат|Московській Патріархії]], посилаючись на рішення Священного Собору Православної Російської Церкви 1917—1918 року, які надавали автономію церкві в Україні<ref name="Sobor1918">[http://www.sedmitza.ru/data/2009/12/08/1234930616/14_18.pdf Определение Священного Собора Православной Российской Церкви по проекту Положения о временном Высшем управлении Православной Церкви на Украине 7 (20) Сентября 1918 года. // Собрание определений и постановлений священного собора Православной Российской Церкви 1917—1918 гг. М., 1994. Вып. 4. C. 15-19.]></ref> і були підтверджені у 1922 році [[Тихон (патріарх Московський)|Патріархом Тихоном]].<ref name="Tihon_12_15_marta_1922">[http://www.diocesedegeneve.net/j2/images/pdf2/Vedomosti/1922/4-1922.pdf ГРАМОТА ЕГО СВЯТЕЙШЕСТВА, СВЯТЕЙШЕГО ТИХОНА, ПАТРИАРХА МОСКОВСКОГО И ВСЕЯ РОССИИ, ВЫСОКОПРЕОСВЯЩЕННЕЙШЕМУ НИКОЛАЮ, МИТРОПОЛИТУ КЕССАРИЙСКОМУ, МЕСТОБЛЮСТИТЕЛЮ ПРЕСТОЛА ВСЕЛЕНСКОГО ПАТРИАРХА от 12(15) марта 1922 г. № 340. //«Церковные Ведомости», № 4, 1/14 мая 1922 г. C.1-3.]</ref> Охоплювала переважно тих вірних, які орієнтувалися на традиційну Російську Церкву: серед її ієрархів були москвофіли [[Пантелеймон (Рудик)]], [[Антоній (Марценко)]], [[Іов (Кресович)]], [[Леонтій (Филиппович)]], [[Дамаскін (Малюта)]], [[Димитрій (Маган)]], [[Мануїл (Тарнавський)]], [[Іоан (Лавриненко)]] та ін.
Рядок 12:
Остаточне оформлення Української Автономної Православної Церкви відбулося на чергової єпископському нараді у [[Почаїв|Почаєві]] 25 листопада [[1941]] року, коли архієпископ [[Олексій (Громадський)]] був обраний [[Екзарх|екзархом]] України і зведений у митрополичий сан. У свою чергу, «автокефалісти» завершили організацію [[Українська Автокефальна Православна Церква|УАПЦ]] в Пінську 8—10 лютого 1942 р.
=== Стосунки з УАПЦ ===
Мала досить напружені відносини з єпископатом [[УАПЦ (1942-1944)|УАПЦ]], висвяченим 1942. Показовою у цьому плані була діяльність єпископа [[Пантелеймон (Рудик)|Пантелеймона (Рудика)]] в Києві, на вимогу якого фашисти навіть розпустили [[Всеукраїнська православна церковна рада|Всеукраїнську Православну Церковну Раду]].
Ієрархи АПЦ прагнули обмежити свою діяльність виключно релігійною сферою, проте під тиском фашистів змушені були видавати відозви політичного змісту. Відома низка їхніх послань пронацистського характеру.<ref name=":0">{{Cite web|title=Автономна православна церква - Енциклопедія Сучасної України|url=http://esu.com.ua/search_articles.php?id=42467|website=esu.com.ua|accessdate=2019-03-10}}</ref>
Як з боку прихильників автономної Церкви, так і з боку «автокефалістів» спостерігалося прагнення поширити свій вплив на всю територію України. Обидві церкви, всупереч своїм ідеологічним розходженням і відмінностей у канонічному устрії, прагнули об'єднати всі існуючі в Україні православні структури і досягти всеукраїнського церковної єдності. Але якщо для Української Автономної Православної Церкви необхідною умовою діяльності завжди залишалася непорушність церковних канонів, то для [[Українська Автокефальна Православна Церква|УАПЦ]] на першому місці була незалежність від Москви, нехай навіть на шкоду канонічному церковному устрію.<ref name="Vishivanuk">[http://www.sedmitza.ru/data/2015/03/09/1237663160/Vest35-36_001-400.pdf Вишиванюк А. В. Об отношениях между Украинской Автономной Православной Церковью и «Украинской автокефальной православной церковью» на Западной Украине в годы немецкой оккупации // Вестник церковной истории. 2014. № 3/4(35/36) С. 236—268]</ref>
Рядок 19 ⟶ 24:
Українська Автономна Православна Церква складалася із 15 єпископів на чолі з митрополитом Волинським і Житомирським та екзархом всієї України [[Олексій (Громадський)|Олексієм (Громадським)]]; до неї приєдналися частково монастирі Волині й Наддніпрянщини, включно з [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерською Лаврою]]. Значну кількість прихильників Українська Автономна Православна Церква мала на [[Волинь|Волині]], в [[Чернігівська область|Чернігівській]], [[Дніпропетровська область|Дніпропетровській]], [[Миколаївська область|Миколаївській області]] та в [[Київ|Києві]]. Їй підпорядковувалася [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерська]] та [[Почаївська лавра|Почаївська лаври]], було відновлено діяльність [[Кременецька духовна семінарія|Кременецької духовної семінарії]].
Діяльність Української Автономної Православної Церкви поряд з автокефальною церквою (остання під проводом митрополита [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпа Сікорського]]) довела до гострої боротьби між двома православними церквами, загостреної через втручання німецької адміністрації, яка протеґувала автономістів. Спільна нарада представників обох церков (митрополит Олексій, архієпископ [[Никанор Абрамович]], єпископ [[Мстислав Скрипник]]) у [[Почаївська Лавра|Почаївській Лаврі]] (8. 10. 1942) не дала позитивних наслідків (дивись «[[Акт поєднання]]»). Представники АПЦ заперечували всі спроби об’єднання церков, а участь митрополита Олексія у підписанні «<nowiki/>[[Акт поєднання|Акта поєднання]]<nowiki/>» (08. 10. 1942) вони розцінили як зраду. Єпископи Веніамін (Новицький), Пантелеймон (Рудик) та Симон (Івановський) видали спеціальні меморандум, у якому вимагали, щоб Олексій відкликав свій підпис, погрожуючи йому позбавленням влади.<ref name=":0" />
Після вбивства митр. [[Олексій (Громадський)|Олексія]] (7. 5. 1943) партизанами Українську Автономну Православну Церкву очолив архієпископ [[Дамаскін (Малюта)]]. Після арешту останнього органами [[НКВС]], в квітні [[1944]] року був призначений тимчасовий глава Церкви — архієпископ [[Пантелеімон (Рудик)]]. Загострення між двома православними церквами тривало у [[1943]]—[[1944]] роках аж до відходу німців, коли частина ієрархії Української Автономної Православної Церкви виїхала на Захід, де влилася до Зарубіжної Російської Церкви, а єпископи і священики, що залишилися під совєтами, приєдналися до [[Російська православна церква|Російської Православної Церкви]]. === Припинення існування ===
Припинила своє існування у 1944, коли більшість архієреїв змушена була емігрувати на захід, а рядове духовенство перейшло до РПЦ. Єпископи, що залишились в Україні й були приєднані до РПЦ, згодом зазнали репресій. Так, єпископ Веніамін (Новицький) перебував у радянських таборах у 1946–56 рр. Єпископ [[Іов Кресович (єпископ)|Іов (Кресович)]] був ув’язнений відразу після війни, відбуваючи покарання у тюремних монастирях у Бессарабії та Новгородській обл., а 1960 знову заарештований і засуджений до 3-х років ув’язнення за звинуваченням в участі в [[Українське національне відродження|українському націоналістичному русі]] під час війни.<ref name=":0" />
У [[1999]] році [[митрополит]]ом [[Петро (Петрусь)|Петром (Петрусем)]] була зареєстрована релігійна організація з назвою «Українська Автономна Православна Церква», що налічувала невелику кількість парафій. Задля розрізнення з автономною Церквою [[1940-ві|1940-х]] років ця юрисдикція зветься «[[Українська автономна православна церква Львова]]».
| |||