|
=== Початок (1902–1943) ===
8Офіційна січнядата 1995створення — роки[[6 командаберезня]] Вальдано[[1902]] р. знищилаПерша своїхназва — головних''Madrid Foot Ball Club'' (Мадридський футбольний клуб). их суперників з «Барселони», перемігши в матчі чемпіонату з рахунком 5:0, а згодом завоювала чемпіонський титул. Однак наступний сезон «Реал» провалив, і місце на тренерському містку в липні 1996 року зайняв знаменитий італієць [[Фабіо Капелло]]. Помітно оновився і склад команди, в яку влилися Зеєдорф, Міятович і Роберто Карлос. Для перемоги в чемпіонаті команді Капелло вистачило одного сезону. У травні 1998 року «Реал» всьоме завойовує Кубок чемпіонів, перемігши у вирішальному матчі «Ювентус» (1:0), а через кілька місяців виграє і Міжконтинентальний кубок у «Васко да Гами». ▼Офіційна дата створення — [[6 березня]] [[1902]] р. Перша назва — ''Madrid Foot Ball Club'' (Мадридський футбольний клуб). Тоді в столиці існувало кілька любительських команд, а гравці вільно переходили з одного до іншого. У [[1902]] р. в [[Мадрид]]і проходить турнір на честь коронації [[Альфонс XIII (король Іспанії)|Альфонса XIII]]. У змаганнях взяло участь 5 команд — «Мадрид», «New Foot Ball Club» (ще одна столична команда), «[[Барселона (ФК)|Барселона]]», «[[Еспаньйол]]» ([[Барселона]]) і «[[Атлетик]]» ([[Більбао]]). «Мадрид» у півфіналі поступився 1:3 «[[Барселона (ФК)|Барселоні]]» і переміг «[[Еспаньйол]]» в матчі за 3-тє місце. А переможцем став «[[Атлетик]]». Згодом турнір назвали «Копа дель Рей», і перший його розіграш вважають першим [[Королівський Кубок Іспанії з футболу|Кубком Іспанії з футболу]]. У другому розіграші «Мадрид» програв фінал [[Країна басків|баскському]] «[[Атлетик]]у». У 1905–1908 рр. мадридська команда здобула Кубок чотири рази поспіль, а 1909 р. за молодіжну команду «Мадрида» почав виступати 14-річний [[Сантьяґо Бернабеу]] — майбутній президент клубу.
Король Альфонс XIII у 1920 р. дозволив додати до назви команди титульне слово ''real'' («королівський»). Саме з такою назвою клуб і відомий зараз у всьому світі. «Реал» був одним з ініціаторів створення національної першості. [[Прімера Дивізіон 1929|Перший чемпіонат Іспанії]] відбувся з лютого по червень 1929 р., «Реал» посів 2 місце, чемпіоном стала «[[Барселона (ФК)|Барселона]]». Наступного сезону ([[Ла-Ліга 1929—1930|1929/30]]) клуб посів 5-е місце серед 10 команд. Для амбітного керівництва це було незадовільним результатом. Змінився президент, тренером почав працювати угорець Ліппо Ґертца (проте в ті роки тренери працювали в «Реалі» недовго — переважно 1-2 роки). Мадридці придбали кількох сильних футболістів: одного з найкращих [[воротар (футбол)|воротарів]] Європи [[Рікардо Самора|Рікардо Самору]], [[захисник (футбол)|захисника]] [[Хасінто Кінкосес]]а та [[інсайд (футбол)|інсайда]] Луїса Реґейро. Усіх їх запрошували до збірної Іспанії. «Реал» почав славитися найкращим захистом в Іспанії. Самора став кумиром для шанувальників «вершкових». У [[Ла-Ліга 1931—1932|сезоні 1931/32]] команда не програла жодного матчу (з 18), а на своєму полі пропустила лише 4 м'ячі. «Реал» уперше став чемпіоном Іспанії. У чотирьох наступних сезонах мадридці жодного разу не опустилися нижче 2-го місця (1 титул чемпіонів, тричі 2-ге місце) і двічі здобули [[Кубок Іспанії з футболу|Кубок Іспанії]]. У [[1936]] почалась [[Громадянська війна в Іспанії|громадянська війна]].
В [[1939]] році збройні сутички припинились — в Іспанії встановили режим генерала [[Франциско Франко|Франко]]. Клубний стадіон «Чамартін» майже повністю зруйнували повітряні бомбардування. Арену швидко відбудували, але з довоєнного складу залишилося тільки кілька гравців. Нова влада дещо симпатизувала мадридському «[[Атлетіко (Мадрид)|Атлетіко]]» (йому присвоїли нову, армійську наву «Атлетіко Авіасьйон»), що й виграв 3 з перших 4 післявоєнних чемпіонатів. «Реал» на початку та в середині сорокових виступав дуже нестабільно: 4, 6, 2, 10, 7, 2, 4, 7 місця за період від [[1940]] до [[1947]] року.
=== Розквіт клубу (1943–1970) ===
У 1943 р. президентом клубу став Сантьяґо Бернабеу — людина, яка розпочала нову епоху в історії «Реала». Він почав перетворювати клуб на бізнес-структуру, яка зможе давати великі прибутки і видатні спортивні результати.
До середини 50-х років минулого століття, коли в Європі вирішили створити континентальну федерацію футболу, яке налагодило б регулярне проведення змагань як клубних, так і національних команд, мадридський «Реал» не був головним авторитетом в Іспанії. Однак саме «Реал» виграв першість 1954/55, завдяки чому став першим іспанським делегатом в Кубку європейських чемпіонів. З того моменту «Реал» утвердився на європейській вершині на п'ять років. Успіхи на міжнародній арені супроводжували і перемоги у внутрішньому чемпіонаті, яких в період з 1954 по 1969 рік було 12. Протягом півтора десятка років виходило так, що якщо мадридці і поступалися вдома першістю, то обов'язково вигравали Кубок чемпіонів. Таким чином, вони постійно брали участь в найпрестижнішому європейському турнірі впродовж 15 років поспіль, вперше не потрапивши до нього лише в 1970 році. В ту золоту епоху в «Реалі» сяяли натуралізований аргентинець [[Альфредо Ді Стефано]] (кращий футболіст Європи 1957 і 1959 років), француз [[Раймон Копа]] (володар «Золотого м'яча» 1958 року), угорець [[Ференц Пушкаш]], [[Франсиско Хенто]] - шестиразовий володар Кубка чемпіонів. У середині 60-х компанію «довгожителеві» Хенто становили Хосе Сантамарія, Амансіо, Піррі.
Поступово після завершення кар'єри гравців ветеранів команди, переможні традиції в Європі було втрачено. Наступного зльоту довелося чекати майже двадцять років, коли прийшло нове покоління на чолі з Еміліо Бутрагеньо, найближчими сподвижниками якого були Мічел, Уго Санчес, Маноло Санчіс, Мартін Васкес і Мігель Пардесія. Вони виграли два Кубки УЄФА і п'ять чемпіонатів поспіль.
=== Золоті часи (1970–2009) ===
==== 1970–2000 ====
У середині сімдесятих «Реал» відзначився розгромною перемогою над «Барселоною» (4:0) у фіналі Кубка Іспанії сезону 1973/1974. У 1978 році «Реал» придбав Улі Штіліке і Хуаніто, які, незважаючи на несхожість ігровий манери, на довгі роки стануть ідолами мадридських уболівальників. 4 червня 1980 року мадридці перемогли в фіналі Кубка країни, розгромили «Кастілья» 6:1. На наступний рік «Реал» знову нагадав про себе Європі, вийшовши у фінал Кубка європейських чемпіонів. Однак в матчі з «Ліверпулем» мадридці, керовані Вуядіном Бошковим, змушені були поступитися з рахунком 0:1. У грудні 1983 року тренером «Реала» став Альфредо ді Стефано, а команду поповнили Мартін Ескер, Мічел, Санчіс і Еміліо Бутрагеньо, який зовсім скоро став одним з символів команди. Уже в першій грі за «королівський» клуб Бутрагеньо відзначився двічі і приніс перемогу мадридцям в матчі проти «Кадіса».
24 травня 1985 року посаду президента зайняв Рамон Мендоса, чиє правління буде відзначено видатними досягненнями. У 1985 і 1986 роках мадридці завойовували Кубок УЄФА, обігравши в фінальних матчах «Відеотон» і «Кельн». На своєму полі «Реал» виступав особливо натхненно: здавалося, його гравцям під силу відігратися за будь-якого рахунку. Одного разу їм вдалося зробити і зовсім щось неймовірне: програвши менхенгладбахській «Боруссії» з рахунком 1:5, мадридці провели на «Сантьяго Бернабеу» чотири м'ячі і вийшли до наступного раунду. Після кількох невдалих сезонів пост головного тренера «Реала» зайняв Хорхе Вальдано, який до цього досить вдало попрацював в «[[Тенерифе (футбольний клуб)|Тенерифе]]». Наставник довірив місце в основному складі Редондо, Лаудрупу, Амавіска, Кіке Флорес.
▲8 січня 1995 роки команда Вальдано знищила своїх головних суперників з «Барселони», перемігши в матчі чемпіонату з рахунком 5:0, а згодом завоювала чемпіонський титул. Однак наступний сезон «Реал» провалив, і місце на тренерському містку в липні 1996 року зайняв знаменитий італієць [[Фабіо Капелло]]. Помітно оновився і склад команди, в яку влилися Зеєдорф, Міятович і Роберто Карлос. Для перемоги в чемпіонаті команді Капелло вистачило одного сезону. У травні 1998 року «Реал» всьоме завойовує Кубок чемпіонів, перемігши у вирішальному матчі «Ювентус» (1:0), а через кілька місяців виграє і Міжконтинентальний кубок у «Васко да Гами».
Після невдалого сезону 1998/99 керівництво «Реала» вирішило довірити пост головного тренера [[Вісенте дель Боске]] і не прогадало: клуб увосьме здобув Кубок чемпіонів, обігравши в фінальному матчі «Валенсію» (3:0). Відмінно проявив себе Рауль, який став справжнім лідером команди. У 2001 році «Реал» здобув 28-й титул чемпіона країни.
|
