|
== Археологічні дослідження ==
Великий Ключів — одне з найдавніших європейських і українських сіл. На території села здавен жили люди. Знайдені археологічні предмети дають підставу припускати, що тут мешкали представники культури кулястих амфор ( 4-34—3 тис. до н. е.), культури шнурової кераміки, або культури бойових сокир (кін. 3-го — середина 2 тис. до н. е.) та в добу [[культура карпатських курганів|культури карпатських курганів]] ( 2 — 5II—V ст.). Оскільки культура карпатських курганів — це поселення давньогерманських племен (за версією відомого українського археолога, доктора історичних наук Ліни Вакуленко, це були племена [[тайфали|тайфалів]]), то можна вважати, що кілька урочищ села мають давньогерманську (німецьку) назву. ▼
Великий Ключів — одне з найдавніших європейських і українських сіл.
▲На території села здавен жили люди. Знайдені археологічні предмети дають підставу припускати, що тут мешкали представники культури кулястих амфор (4-3 тис. до н. е.), культури шнурової кераміки, або культури бойових сокир (кін. 3-го — середина 2 тис. до н. е.) та в добу [[культура карпатських курганів|культури карпатських курганів]] (2 — 5 ст.). Оскільки культура карпатських курганів — це поселення давньогерманських племен (за версією відомого українського археолога, доктора історичних наук Ліни Вакуленко, це були племена [[тайфали|тайфалів]]), то можна вважати, що кілька урочищ села мають давньогерманську (німецьку) назву.
== Історія ==
Після того, як кочові азійські народи спустошили Європу (5—6V—VI ст.), велика кількість давніх германців покинула територію України, хоч у гірських теренах, захищених річками й лісами, вони могли залишитися і згодом перемішатися з новоприйшлими племенами. Очевидно, в той період (6VI ст.) навколишні села й містечка заселило одне з могутніх слов'янських племен з чудовим і самобутнім фольклором, нащадками якого є сучасні мешканці Великого Ключева. Згодом, у 9—10IX—X ст. тут могли опинитися пастуші племена [[волохи|волохів]], які також залишили помітний слід у топоніміці Великого Ключева, у говірці села та в прізвищах і прізвиськах.
За до кінця неперевіреною інформацією, ще 1367 р. згадуються 4 соляні родовища на Прикарпатті, в т. ч.зокрема й ву с. Уторопах та в с. Ключеві. Достовірніше повідомлення маємо в грамоті польського короля Ягайла від [[26 жовтня]] [[1416]] року, яка дана у м. [[Неполоміце|Неполомичах]] ([[Польща]]) і яка написана латинською мовою. Там поміж сіл нинішньої Коломийщини мова йде і про Ключів, який подано як Кличів на річці Кличів.
Згадується 1 липня 1443 року в книгах галицького суду як Ключв (Cluczw)<ref>[http://polona.pl/item/665606/69/ Akta grodzkie i ziemskie]… — T. XII. — S. 118. — № 1233. {{ref-la}}</ref>. У податковому реєстрі 1515 року документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та піп (отже, уже тоді була церква)<ref>Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — S.
171.</ref>.
На 011 січня 1939 р.01.1939 в селі проживало 3690 мешканців, з них 3675 українців, 5 поляків, 10 євреїв<ref>''Кубійович В.'' [http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/10893/file.pdf Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939]. — Вісбаден, 1983. — С. 36.</ref>. Село належало до [[Вербяж Вижни (ґміна)|ґміни Вербіж Вижний]] [[Коломийський повіт (Галичина)|Коломийського повіту]] [[Станіславське воєводство|Станіславського воєводства]].
Під час Другої світової війни і в післявоєнний період жителі села чинили опір окупантам. 2 жовтня 1951-го на околиці села в бункері героїчно загинули: керівник Коломийського окружного проводу іван Кулик («Сірий», «К-5»), кущовий керівник ОУН Юрій Дронюк («Яр»), друкарка Коломийського окружного проводу «Муха»<ref>[http://www.galychyna.if.ua/publication/ukrainism/ostanni-roki-partizanskoji-borotbi-v-galichini/ Іван КМЕТЮК. Останні роки партизанської боротьби в Галичині. — «Галичина», 12 жовтня 2017 року.]</ref><ref>[http://visty.in.ua/news/kolomyia-region/na_kolomyyshchyni_aktyvisty_vidshukaly_mistse_zagybeli_kryyivky_sotnyka_upa_sirogo/ На Коломийщині активісти відшукали місце загибелі криївки сотника УПА Сірого. — «Коломийські Вісті», 10 Жовтня 2018.]</ref>.
== Фольклор ==
Найдавнішими автентичними піснями села є колядки-жеканки, названі так через те, що кожен новий рядок починається з вигуку "«Же!"» (повний рядок "«Гой дай, же!"» (в інших селах "«Гой дай Боже!"», "«Ой, дай Боже!"», "«Дай Боже!"»), У давні часи їх колядували лише чоловіки, а згодом чоловіки з жінками, парубки з дівками. Колядують під хатою. У селі не щедрують і нема щедрівок. Також не засівають. Лише свято Маланії "«миланкуют"» і колись щедрували "«Ой то нині Миланічко, завтра буди Василічко"», а тепер "«Ой, сивая тая зазуленька"».
Дуже давні весільні співанки, т. зв. "«бирвінкові"», які починаються рядком "«Лижьили бирви бирвінковє"» або ж "«Бай лижит бирвен бирвінковіє"». Відомі 5 мелодій цих "«бирвінкових"». А також є "«забирвінкові"» співанки. Багато застільних весільних співанок та дрібоньких, які переважно називають коломийками, але в Ключеві так не називають ані танець, ані співанки.
Великодніх співанок є не аж так багато і різновидів мелодій 5-65—6. Припускають, що це найновіший фольклор, запозичений з центральних теренів України.
Головні танці -— парний танець "«Гуцулка"» (колись казали просто "«Танец"»), чоловічий танець "«Арґан"» (занесений у село з с. Рунґурів на поч. 20XX ст.), чоловічий танець "«Ковалівка"» (занесений у 1930-іті рр. з с. Ковалівки, де його називали "«Колесо"» і запозичили у с. Космачі); "«Голубка"» (занесений у повоєнні 1940-іті). У танці "«Гуцулці"» колись усі "«тріслисі"», "«потрісалисі"», згодом "«потрісалисі"» лише чоловіки, а тепер рідко хто танцює цим прадавнім способом. Також під час "«Гуцулки"» чоловіки приспівують, висвистують, вигукують, "«тропасуют"», "«вібивают"», "«сідают гайдука"», роблять різні індивідуальні кроки.
Купальські звичаї і пісні, петрівчані пісні невідомі.
|
