Відмінності між версіями «Штефан Воґоріде»

уточнення
(уточнення)
Народився в місті [[Котел (Болгарія)|Котел]] ([[Болгарія]]). Штефан і його брат Афанас були названі Воґоріде (Боґоріде) в честь хана [[Борис I Михайло|Бориса I]], першого християнського правителя Болгарії, також відомого під ім'ям Богоріс.
 
Навчався в грецькомовній Академії Святого Сави в [[Бухарест]]і, де змінив болгарське ім'я Стойко на грецьке ШтефанСтефан (Στέφανος). Після закінчення навчання поступив на службу в османський флот на посаду [[Драгоман|драгоманадрагоман]]а. У [[1799]] під командуванням Саїда Мустафи-паші взяв участь у битві при Абукирі проти [[Наполеон Бонапарт|Наполеона Бонапарта]]. Дивом врятувався після розгрому османських сил.
 
У [[1812]] Воґоріде разом з господарем [[Скарлат Каллімакі|Скарлатом Каллімакі]] відправився в Молдову і до [[1819]] був правителем [[Галац]]а. У [[1821]] під час повстання Тудора Владимиреску і вторгнення «Філікі Етерія» у ході грецької війни за незалежність Воґоріде став номінальним каймакамом [[Волощина|Волощини]] і зберігав це положення під час наступу турецьких військ на [[Александру Вода Іпсіланті|Александра Іпсіланті]] в [[1822]]. Після передачі влади Іоніце Стурдза повернувся на флот на посаду драгомана. У [[1825]]-[[1828]] перебував у вигнанні в [[Анатолія|Анатолії]].
 
Після [[Російсько-турецька війна 1828-1829|російсько-турецької війни 1828—1829]] та укладення [[Адріанопольський мирний договір (1829)|Адріанопольського миру]] був радником [[Махмуд II|Махмуда II]], який жалував йому титул бея (грец.«ігемона», ''{{lang-el|Ηγεμόνας''}}) і призначив правителем острова [[Самос]]. Воґоріде відвідав острів лише один раз в [[1839]] і керував ним зі [[Стамбул]]а. Він перейменував столицю острова в Стефанополіс в честь себе, і через деспотичне правління був ненависний грецькому населенню. У [[1849]] почалися заворушення жителів острова, які змусили султана в [[1850]] відправити Воґоріде у відставку.
 
При [[Абдул-Меджид I|Абдул-Меджиді I]] Воґоріде був членом Танзімата і радником султана. Прийнято вважати, що він був єдиним християнином, який після падіння [[Константинополь|Константинополя]] в [[1453]] приймав у своєму будинку султана як гостя.