Відмінності між версіями «Історія»

44 791 байт вилучено ,  1 рік тому
розповідь про історію
м (Бот: Автоматизована заміна тексту: (-безвісті +безвісти))
(розповідь про історію)
[[Файл:Gyzis 006 (Ηistoria).jpeg|міні|праворуч|200пкс|''«Алегорія історії»'', [[Ніколаос Гізіс]], 1892 р.]]
{{Історичні теорії}}
'''Істо́рія''' (від {{lang-grc|ἱστορία}}&nbsp; оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле<ref>[http://slovari.yandex.ru/%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F/%D0%91%D0%A1%D0%AD/%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F/ История//Большая советская энциклопедия]{{ref-ru}}</ref>) або '''діє́пис<ref>[https://ukrainian_explanatory.academic.ru/40795 Великий тлумачний словник сучасної української мови. — «Перун». 2005.]</ref> (діє́пись)'''<ref>[http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/12414-dijepys.html#show_point Словарь української мови] / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 389</ref>&nbsp;— [[наука]], яка вивчає минуле [[людство|людства]], покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій. Дослідником історії є '''історик''', особа з відповідним вишколом та фаховою підготовкою.
 
Із усіх відомих історичних «[[факт]]ів» лише незначна кількість може бути повною мірою перевірена і підтверджена. Більшість науковців, які займаються вивченням історичних документів, погоджуються, що сучасний погляд на життя в той чи інший спосіб впливає на нашу інтерпретацію та бачення минулого. Тому на одну й ту саму історичну подію може існувати декілька різних точок зору, кожна з яких є по-своєму цінною: як під час перехресного допиту кількох підозрюваних кожен з котрих наголошує на своїх позитивних моментах із замовчуванням негативу та звалення недоліків на опонентів/поплічників і навпаки.
 
Історію також вивчають у школах, інститутах.
 
== Етимологія ==
[[Файл:History-Dielman-Highsmith.jpeg|280пкс|thumb|''Історія'', худ. [[Фредерік Діелман]], 1896&nbsp;р.]]
Слово «історія» прийшло до нас від [[Грецька мова|грецького]] στορία (історія, оповідання), від [[протоіндоєвропейська мова|протоіндоєвропейського]] «*wid-tor-», від кореня "*weid- "(знати, бачити). Цей корінь присутній в [[Латинська мова|латинській мові]]&nbsp;— «video», в [[санскрит]]і&nbsp;— «veda», в [[праслов'янська мова|праслов'янській мові]]&nbsp;— «ведати».
 
Давньогрецьке слово «στορία» означає знання набуте дослідженням. Воно було справедливим в тому сенсі, що [[Арістотель]] використав це слово в своїй «Περί Τά Ζωα Ιστορία, Peri Ta Zoa Istória» або, як вона звучить в латинізованій формі «Historia Animalium». Термін позбавлений часточки «στωρ», «hístōr» означає «[[мудрець]]», «[[очевидець]]», або [[суддя]].
Слово прижилося в його грецькому значенні настільки добре, що [[Френсіс Бекон]] використав термін у XVI ст, коли написав «Natural History». На його думку, історія була «знанням об'єктів, детермінованих, розподілених простором і часом», видом знань, що підтримується пам'яттю (в той же час [[наука]] підтримується [[причина|причиною]], а [[поезія]]&nbsp;— [[фантазія|фантазією]]).
 
Оскільки історики є одночасно спостерігачами та учасниками подій, то їх історичні праці написані з точки зору їх часу і зазвичай не тільки політично упереджені, але і розділяють всі помилки своєї епохи. За словами італійського мислителя Бенедетто Кроче, «вся історія&nbsp;— сучасна історія». Історична наука забезпечує істинний виклад ходу історії шляхом розповідей про події та їх неупереджений аналіз<ref name=autogenerated1>Whitney, W. D. (1889). [http://books.google.com/books?id=wrACAAAAIAAJ The Century dictionary; an encyclopedic lexicon of the English language]. New York: The Century Co. Page [http://books.google.com/books?id=wrACAAAAIAAJ&printsec=frontcover#PPA2842,M1 2842].</ref>. У наш час історія створюється зусиллями наукових інститутів.
 
Всі події, які залишаються в пам'яті поколінь, в тій чи іншій автентичній формі складають зміст історичної [[Хроніка|хроніки]]<ref name="wordnet">[http://wordnet.princeton.edu/perl/webwn WordNet Search&nbsp;— 3.0] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20050917065532/http://wordnet.princeton.edu/perl/webwn |date=17 вересень 2005 }} {{недоступная ссылка|число=23|месяц=05|год=2013|url=http://wordnet.princeton.edu/perl/webwn|id=20090329}}, «History».</ref>. Це необхідно для виявлення джерел, найбільш важливих для відтворення минулого. Склад кожного історичного [[архів]]а залежить від змісту більш загального архіву, в якому знайдені ті чи інші тексти та документи; хоча кожен з них претендує на «всю правду», частину таких заяв зазвичай спростовують. Крім архівних джерел, історики можуть використовувати написи і зображення на пам'ятниках, усні перекази та інші джерела<ref>Michael C. Lemon (1995).The Discipline of History and the History of Thought. Routledge. Page 201. ISBN 0-415-12346-1</ref>, наприклад, [[археологія|археологічні]]. Поставляючи джерела, незалежні від історичних, археологія особливо корисна для історичних досліджень, не тільки підтверджуючи або спростовуючи свідчення очевидців подій, але і дозволяючи заповнити інформацією часові періоди, про які немає свідчень сучасників.
 
Історія одними авторами відноситься до [[гуманітарні науки|гуманітарних наук]], іншими&nbsp;— до [[суспільні науки|громадських]]<ref>Scott Gordon and James Gordon Irving, ''The History and Philosophy of Social Science''. Routledge 1991. Page 1. ISBN 0-415-05682-9</ref>, а може і розглядатися як область між гуманітарними та суспільними науками<ref>Ritter, H. (1986). Dictionary of concepts in history. Reference sources for the social sciences and humanities, no. 3. Westport, Conn: Greenwood Press. Page 416.</ref>. Вивчення історії часто пов'язане з певними практичними або теоретичними цілями, але може бути і проявом звичайної людської цікавості<ref name="graham-ch1">{{cite book|title=The Shape of the Past|author=Graham, Gordon|publisher=Oxford University|year=1997|chapter=Chapter 1}}</ref>.
 
== Історіографія ==
{{main|Історіографія}}
Термін ''історіографія'' має кілька значень. По-перше, це наука про те, як пишеться історія, наскільки правильно застосовується [[Методологія історії|історичний метод]] і як розвивається історичне [[пізнання]]. По-друге, тим же терміном позначають сукупність історичних праць, часто тематично або іншим способом відібраних із загальної сукупності (наприклад, історіографія 1960-х років про [[Середні століття]]). По-третє, терміном ''історіографія'' позначають вивчення поглядів і робіт конкретних істориків (аналізуються причини створення історичних творів, вибір їх тематики, спосіб інтерпретації подій, особисті переконання автора і його аудиторії, практика використання доказів і посилань на інших істориків). Професійні історики обговорюють також можливість створення єдиної розповіді про історію людства або серії таких розповідей, що конкурують за аудиторію.
 
== Філософія історії ==
Філософія історії&nbsp;— частина [[Філософія|філософії]], яка намагається відповісти на питання про кінцевий сенс людської історії. До цієї ж галузі філософії відносяться спекуляції про можливий [[Телеологія|телеологічний]] кінець історії, тобто чи розвивається історія з якого-небудь плану, чи має якусь мету, направляючі принципи і чи конечна вона в часі. Філософію історії не слід плутати з [[Історіографія|історіографією]], тобто з дослідженням історії як академічної дисципліни, яка має певні методи, їх практичне застосування і власну історію розвитку. З іншого боку, не слід змішувати філософію історії з [[Історія філософії|історією філософії]], тобто дослідженням історії філософської думки.
 
Професійні історики обговорюють також питання, чи є історія [[наука|наукою]] або [[Сім вільних мистецтв|вільним мистецтвом]]. Це розділення є в значній мірі штучним, оскільки історію як область знання зазвичай розглядають у різних аспектах<ref>Elizabeth Harris, In Defense of the Liberal-Arts Approach to Technical Writing. College English, Vol. 44, No. 6 (Oct., 1982), pp. 628—636</ref><ref>[http://www.nature.com/nature/journal/v454/n7200/full/454034a.html Arise Cliodynamics. Nature 454, 34-35 (3 July 2008) | doi:10.1038/454034a; Published online 2 July 2008]</ref><ref>[http://www.sott.net/articles/show/161508-Transforming-history-into-science-Arise-cliodynamics- Arise Cliodynamics. sott.net/articles]</ref>.
 
До основних підходів до розвитку філософії історії можна віднести наступні:
 
* формаційний ([[Карл Маркс|К. Маркс]], [[Фрідріх Енгельс|Ф. Енгельс]], [[Ленін Володимир Ілліч|В.&nbsp;І.&nbsp;Ленін]] та ін.)
* цивілізаційний (Н.&nbsp;Я.&nbsp;Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, Ш. Айзенштадт, Б.&nbsp;С.&nbsp;Єрасов, Д.&nbsp;М.&nbsp;Бондаренко, І.&nbsp;В.&nbsp;Следзевскій, С.&nbsp;А.&nbsp;Нефедов, Г.&nbsp;В.&nbsp;Алексушін і ін.)
* світ-системний (А.&nbsp;Г.&nbsp;Франк, І. Валлерстайн, С. Амін, Дж. Аррігі, Т. дус Сантус, К. Чейз-Данн., Дж. Абу-Лутход, М.&nbsp;А.&nbsp;Чешков, А.&nbsp;І.&nbsp;Фурсов, А.&nbsp;В.&nbsp;Коротаєв, Л.&nbsp;Є.&nbsp;Гринин та ін.)
* школа «Анналів» (М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель, Ж. Ле Гофф, А.&nbsp;Я.&nbsp;Гуревич та ін.)
* естафетно-стадіальний (Ю.&nbsp;І.&nbsp;Семенов) по суті, модифікований марксистсько-формаційний підхід, де головною рушійною силою суспільного розвитку виступає та ж класова боротьба, а кінцевою метою&nbsp;— комунізм.
* атемпоральний — [[Симультанна історія]] ([[Олійник Юрій Миколайович|Ю. М. Олійник]]).
 
== Методи історії ==
{{main|Методологія історії}}
Історичний метод полягає в дотриманні принципів і правил роботи з першоджерелами та іншими свідченнями, знайденими в ході дослідження і потім використовуваними при написанні історичної праці.
 
Як пише спочатку своєї праці «[[Історія (Геродот)|Історія]]» [[Геродот]] (484—425&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.)<ref name="lamberg-karlovsky-p5">{{cite book |title=Ancient Civilizations: The Near East and Mesoamerica |author=Lamberg-Karlovsky, C. C. and Jeremy A. Sabloff |publisher=Benjamin-Cummings Publishing |year=1979 |pages=p. 5}}</ref>, він зібрав і записав ці відомості (ἱστορίης ἀπόδεξις&nbsp;— виклад відомостей, отриманих шляхом розпитувань.&nbsp;— ''Прим.''<ref>http://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1269019585#n001</ref>), щоб минулі події з часом не прийшли в забуття і великі і подиву гідні діяння, як [[Греки|еллінів]], так і [[Варвар|варварів]] не залишилися в безвісти, особливо ж те, чому вони вели війни один з одним<ref>Геродот. История. / Пер. и прим. Г.&nbsp;А. Стратановского. Статья В.&nbsp;Г.&nbsp;Боруховича. (Серия «Памятники исторической мысли».) Л.: Наука, 1972.</ref>.
 
Однак початок використання [[науковий метод|наукових]] методів в історії пов'язують з іншим його сучасником, [[Фукідід]]ом, і його книгою «Історія Пелопоннеської війни». На відміну від Геродота і його релігійних колег, Фукідід розглядав історію як продукт вибору і вчинків не богів, а людей, у яких шукав всі причини і наслідки<ref name="lamberg-karlovsky-p5"/>.
 
Власні традиції і розвинені методи історичного дослідження існували в стародавньому та середньовічному [[Китай|Китаї]]. Основи професійної історіографії там заклав [[Сима Цянь]] (145-90 рр. до н.&nbsp;е.), Автор «Історичних записок». Його послідовники використовували цю працю як зразок для історичних та біографічних творів.
 
На [[Історіографія#Християнська історіографія|християнську]] і взагалі західну історіографію великий вплив зробив [[Аврелій Августин]]. Аж до XIX століття історію зазвичай сприймали як результат лінійного розвитку за планом, визначеному Творцем. [[Гегель]] також слідував цій ідеї, хоча й надав їй більш світський вид<ref name="graham-ch1"/>. З філософії Гегеля ідея лінійного історичного прогресу потрапила і в [[марксизм|марксистську]] філософію історії.
 
Арабський історик [[Ібн Хальдун]] в [[1377]] році аналізував помилки, які часто здійснюють історики. Він підкреслював культурні відмінності між сучасністю і минулим, що це вимагає уважного ставлення до джерел, виділення принципів, згідно з якими можна дати їм оцінку і нарешті, інтерпретувати події і культуру минулого. Ібн Хальдун критикував упередженість і легковір'я істориків<ref>[[Ibn Khaldun]], Franz Rosenthal, N. J. Dawood (1967), ''The Muqaddimah: An Introduction to History'', p. x, [[Princeton University Press]], ISBN 0-691-01754-9.</ref>. Його метод заклав основи для оцінки ролі держави, пропаганди, засобів комунікації і систематичної упередженості в історіографії<ref name=Mowlana>H. Mowlana (2001). «Information in the Arab World», ''Cooperation South Journal'' '''1'''.</ref>, у зв'язку з чим Ібн Хальдун вважається «батьком арабської історіографії»<ref>Salahuddin Ahmed (1999). ''A Dictionary of Muslim Names''. C. Hurst & Co. Publishers. ISBN 1-85065-356-9.</ref><ref name=Enan>{{citation|title=Ibn Khaldun: His Life and Works|first=Muhammed Abdullah|last=Enan|publisher=[[The Other Press]]|year=2007|isbn=9839541536|page=v}}</ref><ref name=Akhtar>Dr. S. W. Akhtar (1997). «The Islamic Concept of Knowledge», ''Al-Tawhid: A Quarterly Journal of Islamic Thought & Culture'' '''12''' (3).</ref>.
 
Велике значення мала розробка Ібн Халдуном концепції політико-демографічних циклів, що представляла собою одну з перших спроб наукового опису [[Кліодінаміка|історичної динаміки]]<ref>[http://cliodynamics.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=143&Itemid=49 Коротаев А. В. ''Долгосрочная политико-демографическая динамика Египта: Циклы и тенденции'']. М.: Восточная литература, 2006. ISBN 5-02-018526-4</ref>.
 
Серед інших істориків, які вплинули на становлення методології історичних досліджень, можна згадати Ранке, Тревельяна, Броделя, Блока, Февра, Фогеля. Проти застосування наукової методології в історії виступали такі автори, як Х.Тревор-Ропер. Вони заявляли, що для розуміння історії потрібна уява, тому слід вважати історію не наукою, а мистецтвом. Не менш суперечний автор Ернст Нольте, слідуючи класичної німецької філософської традиції, розглядав історію як рух ідей. Марксистська історіографія, представлена на заході, зокрема, роботами Хобсбаума і Дойчера, ставить метою підтвердження філософських ідей Карла Маркса. Їх опоненти, що представляють антикомуністичну історіографію, такі як Пайпс і Конквест, пропонують інтерпретацію історії протилежну марксистської. Існує також велика історіографія з точки зору фемінізму. Ряд постмодерністських філософів [[презентизм]]у взагалі заперечує можливість неупередженої інтерпретації історії та існування в ній наукової методології. Останнім часом все більшої сили починає набирати кліодінаміка&nbsp;— математичне моделювання історичних процесів.
 
== Осягнення закономірностей історичних процесів ==
На початку XIX століття засновник позитивізму [[Огюст Конт]] обіцяв довести, що «існують закони розвитку суспільства, настільки ж певні, як і закони падіння каменя». Але встановити закони історії було не так просто. Коли німецький історик [[Карл Лампрехт]] спробував відстоювати точку зору Конта, то [[Едуард Мейер]], інший німецький історик, відповів, що протягом багаторічних досліджень йому не вдалося відкрити жодного історичного закону і він не чув, щоб це вдалося іншим. [[Макс Вебер]] вважав безглуздими спроби пошуку історичних закономірностей. Філософ [[Карл Ясперс]] писав: «Історія має глибокий зміст. Але він недоступний людському розумінню». [[Едвард Хьюлетт Карр]] стверджував, що на Заході більше не говорять про «історичні закони», що саме слово «причина» вийшло з моди.
 
При цьому заперечення причинної обумовленості подій минулого ставило під сумнів право історії вважатися наукою. Так, філософ [[Бертран Рассел]] казав: «Історія&nbsp;— ще не наука. Її можна змусити здаватися наукою лише за допомогою фальсифікацій і замовчувань». Соціолог [[Еміль Дюркгейм]] говорив: «Історія може вважатися наукою лише в тій мірі, в якій вона пояснює світ».
 
На осягнення законів історії претендував [[марксизм]], який висунув теорію суспільно-економічних формацій і стверджував, що розвиток продуктивних сил призводить до зміни виробничих відносин, які й визначають сутність кожної формації. Але цей підхід не дозволяє пояснити глибокі відмінності між характером розвитку суспільних відносин у різних народів.
 
[[Герберт Спенсер]] і [[Освальд Шпенглер]] розглядали людські суспільства як подоби біологічних організмів, які народжуються, живуть і вмирають. [[Арнольд Тойнбі]] виконав колосальну роботу, описавши в 12 томах історію 21 цивілізації (перший том цієї праці вийшов у світ в 1934 році). Він намагався порівнювати розвиток цих цивілізацій і прийшов до висновку, що цивілізація народжується як «відповідь» конкретного суспільства на «виклик» з боку природи або інших товариств. «Викликом» могло бути перенаселення, вторгнення зовнішніх ворогів чи інша подія, що ставить під загрозу існування суспільства, а «відповіддю»&nbsp;— соціальна організація або технічні нововведення, що дозволяють суспільству вижити.
 
У середині XX століття найбільш популярною теоретичною концепцією історичного розвитку стала теорія модернізації. За визначенням одного з творців цієї теорії, Сирила Блека, модернізація&nbsp;— це процес адаптації традиційного суспільства до нових умов, породженим промисловою революцією<ref name=autogenerated2>[http://www.expert.ru/expert/2011/01/postizhenie-istorii/# С.Нефедов, доктор исторических наук, старший научный сотрудник Института истории и археологии Уральского отделения РАН. Постижение истории.]</ref>.
 
Питання про поширення різних суспільних систем багато в чому зводилося до проблеми поширення технічних інновацій, культурної дифузії. Найбільш чітко ідеї диффузіонізма були сформульовані у так званій теорії культурних кіл. Її автори [[Фрідріх Ратцель]], [[Лео Фробениус]] і [[Фріц Гребнер]] вважали, що подібні явища в культурі різних народів пояснюються походженням цих явищ з одного центру, що найважливіші елементи людської культури з'являються лише одного разу і лише в одному місці. Вони дають народу-першовідкривачу вирішальну перевагу перед іншими народами.
 
У 1963 році [[Вільям Макніл]], один з учнів Тойнбі, опублікував монографію «Сходження Заходу». Він детально описав фундаментальні відкриття давнини і Середніх віків, які викликали радикальні зміни в суспільній структурі.
 
Але ця концепція не давала відповіді на питання про причини катастрофічних криз, які час від часу осягали різні країни. Німецький економіст Вільгельм Абель, зіставивши динаміку чисельності населення Європи з динамікою цін, прийшов до висновку, що картина циклічного розвитку економіки з XII століття аж до промислової революції в цілому відповідає теорії мальтузіанства<ref name=autogenerated2 />.
 
== Спеціальні історичні дисципліни ==
* [[Архонтологія]]&nbsp;— наукова дисципліна, яка вивчає історію посад у державних, міжнародних, політичних, релігійних та інших громадських структурах. Об'єктом вивчення є хронологія, послідовність змін посадовців, їхні біографії та інші дані.
* [[Археологія]]&nbsp;— самостійна історична наука, яка вивчає [[побут]], [[матеріальна культура|матеріальну культуру]] людей минулих епох за археологічними знахідками ([[артефакт]]ами).
* [[Архівістика]]&nbsp;— наука про методи роботи з [[архів]]ами (про історичні і сьогоднішні прийоми збирання, зберігання, опрацювання і опублікування).
** [[Архівознавство]]&nbsp;— спеціальна історична наука, яка вивчає історію розвитку архівної справи.
* [[Боністика]]&nbsp;— спеціальна історична дисципліна, що вивчає грошові паперові знаки, банкноти, цінні папери, векселі.
* [[Вексилологія]]&nbsp;— наука про стяги, прапори, хоругви та інші предмети історичної символіки.
* [[Генеалогія]]&nbsp;— родознавство, спеціальна історична дисципліна, що вивчає: 1) історію родів; 2) родословну якоїсь людини. Генеалогія пов'язана з такими суміжними науками, як геральдика, дипломатика, євґеніка, історія та інші
* [[Геральдика]]&nbsp;— наука, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам.
* [[Джерелознавство]]&nbsp;— це наука про історичні джерела; теорія і практика їх використання в історичних дослідженнях.
* [[Дендрохронологія]]&nbsp;— порівняно нова наука, методи якої лежать на межі з біологією, археологією і і метеорологією. Її методи уможливлюють датування артефакту (археологічної знахідки) на основі підрахування кількості і товщини кілець деревини. Товщина шару залежить від метеорологічних чинників даного року. Також можна дослідити, наприклад чи був даний рік врожайний. В посушливі роки кільця формувалися дуже тонкі.
* [[Дипломатика]]&nbsp;— наука, яка досліджує документи з точки зору наукової критики, тобто визначає придатність знайдених документів до історичного дослідження. Вона покликана для викриття фальшивки, а також встановити юридичну процедуру при оформленні документів.
* [[Епіграфіка]]&nbsp;— наука про увічнення написів, скажімо на пам'ятниках, будинках, надгробках, меморіальних таблицях, а також на прапорах, хоругвах.
* [[Історична бібліографія]]&nbsp;— наука про опубліковані джерела (манускрипти і передруки)
* [[Бібліографія]]&nbsp;— наука про бібліографічні записи&nbsp;— замітки для каталогізації списку книг і джерел.
* [[Історична хронологія]]&nbsp;— одна із спеціальних історичних дисциплін, наука про методи обліку часу, системи датування(види календарів).
* [[Історична демографія]]&nbsp;— наука про демографію населення, яка лічить популяцію людей в різних місцевостях і епохах.
* [[Історична географія]]&nbsp;— наука, яка розглядає географічне середовище в історичній перспективі, або вказує на історичні зміни в даному регіоні, займається реконструкцією адміністративного поділу, природного середовища, культури, господарювання (економічна історія) i політики(політична історія) того чи іншого регіону.
* [[Історична картографія]]&nbsp;— наука, яка займається історичними картами і методами їх виробництва.
* [[Кодикологія]]&nbsp;— допоміжна медієвістиці і палеографії наука, що вивчає рукописи, які записані в кодексах, грамотах і книгах ще до епохи друкарства.
* [[Криптографія]]&nbsp;— наука про розшифрування закодованих текстів, тісно пов'язана з дипломатикою, історією міжнародних відносин і дипломатією.
* [[Неографія]]&nbsp;— розділ палеографії, який вивчає письмо після відкриття друку.
* [[Нумізматика]]&nbsp;— наука, що вивчає старовинні монети та медалі. Фундаментальна для економічної, політичної історії, відіграє важливу роль у археологічному датуванні.
* [[Палеографія]]&nbsp;— історико-філологічна дисципліна, об'єктом дослідження якої є історія письма, його еволюція (переважно на основі давніх пам'яток) та характерні особливості (графічні форми знаків і літер, пропорції та конфігурації їхніх складових частин; місце і частота вживання окр. літер; видів скорочень; шрифтів та ін.) на певних етапах розвитку, вивчення систем тайнопису (криптографії), особливостей оздоблення рукописів і написів (зокрема, орнаментів, мініатюр). Звичайно палеографія вивчає системи літочислення, а також предмети, пов'язані з письмом (матеріали, на які нанесено текст, зокрема пергамен, тканини, берест, папір і філіграні на ньому; знаряддя писання; барвники, зокрема чорнила, за допомогою яких написано чи оздоблено текст; форми оправ книжок тощо).
* [[Папірологія]]&nbsp;— наука про рукописи записані на папірусі.
* [[Пресознавство]]&nbsp;— наука про часописи і періодичні видання.
* [[Сфрагістика]]&nbsp;— наука про печатки і штемпелі. Тісно пов'язана з геральдикою.
* [[Фалеристика]]&nbsp;— наука про медалі, ордени та інші відзнаки.
* [[Просопографія]]&nbsp;— наука, що досліджує особу.
 
=== Розділи історії ===
 
* [[Мікроісторія]]
* [[Макроісторія]]
* [[Історичне краєзнавство]]
* [[Політична історія]]
* [[Економічна історія]]
* [[Історична антропологія]]&nbsp;— галузь історичної науки, для якої головним об'єктом дослідження є людина, зокрема її історичні та етнічні типи, а не окремі історичні події та процеси.
* [[Історія науки]]
* [[Історія мистецтва]]
* [[Історія релігії]]
* [[Історія держави і права]]
* [[Історія політичних теорій]]
* [[Воєнна історія]]
* [[Історія дипломатії]]
* [[Історія побуту і матеріальної культури]]
* [[Історія медицини]]
* [[Усна історія]]
* [[Історія гірничої справи]]
 
== Розділи історії за періодизацією ==
* [[Історія стародавнього світу]], яка поділяється на Історію [[первісне суспільство|первісного суспільства]], Історію [[Стародавній Схід|Стародавнього Сходу]] та Історію [[Стародавня Греція|Стародавніх Греції]] і [[Стародавній Рим|Риму]].
* [[Історія Середніх віків]] або [[Медієвістика]] від падіння [[Західна Римська імперія|Західної Римської Імперії]] у 476&nbsp;р. до відкриття [[Америка|Америки]] [[Колумб]]ом у 1492&nbsp;р. (за новою періодизацією) або до закінчення [[Тридцятирічна війна|Тридцятирічної війни]] у 1648&nbsp;р.
* [[Нова історія]] від дати відкриття [[Христофор Колумб|Х. Колумбом]] [[Америка|Америки]] у 1492&nbsp;р. до початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]]&nbsp;— [[1914]]&nbsp;р.
* [[Новітня історія]] (1914&nbsp;р.&nbsp;— до наших днів) (за радянською періодизацією&nbsp;— від закінчення [[Перша світова війна|Першої світової війни]] до сьогодні).
Проте слід зазначити, що західна [[історіографія]] не виділяє понятття «Нова історія» і «Новітня історія». Виділяється період «Modern history» («Сучасна історія») від 1492 до наших днів.
== Див. також ==
* [[Загальна історія]]
* [[Історична наука в Україні]]
* [[Історія України]]
* [[Історія українського війська]]
* [[Історія української мови]]
* [[Історія Києва]]
* [[Історія української гривні]]
* [[Історія США]]
* [[Історія Німеччини]]
* [[Історія Франції]]
* [[Історія Великої Британії]]
* [[Історія Японії]]
* [[Історія Канади]]
* [[Історія Іспанії]]
* [[Історія Італії]]
* [[Історія Росії|Історія Російської Федерації]]
* [[Історія Південної Америки]]
* [[Гендерна історія]]
{{Інші проекти
|Тема = Історія
|Вікісловник =
|Вікіпідручник =
|Вікіцитати =
|Вікіджерела = Категорія:Історія
|Віківиди =
|Вікіновини =
|Вікісховище = Category:History
|Метавікі =
|Проект =
|Родовід =
}}
 
== Примітки ==
{{reflist|3}}
 
== Джерела та література ==
* ''С.&nbsp;В.&nbsp;Кульчицький''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=12784 Історична наука]&nbsp;// {{ЕСУ}}
* ''С.&nbsp;П.&nbsp;Стельмах''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Istorychna_nauka Історична наука]&nbsp;// {{ЕІУ|3|562}}
* ''С.&nbsp;В.&nbsp;Кульчицький''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Istor_nauka_v_ukr_i_diaspori Історична наука в Україні та в українській діаспорі]&nbsp;// там само, с.&nbsp;568
 
=== Література ===
* ''[[Коротаєв Андрій Віталійович|Коротаев&nbsp;А.&nbsp;В.]], Малков&nbsp;А.&nbsp;С., Халтурина&nbsp;Д.&nbsp;А.'' [http://urss.ru/cgi-bin/db.pl?cp=&lang=Ru&blang=ru&page=Book&list=94&id=27389 Законы истории. Математическое моделирование исторических макропроцессов. Демография, экономика, войны.] М.&nbsp;: УРСС, 2005.
* ''Иванов&nbsp;Г.&nbsp;М.'' Своеобразие процесса отражения действительности в исторической науке, «Вопросы истории», 1962, №&nbsp;12.
* ''Конрад&nbsp;Н.&nbsp;И.'' О смысле истории, в его кн.: Запад и Восток, 2&nbsp;изд., М., 1972.
* ''Алексушин&nbsp;Г.&nbsp;В.'' История как наука.&nbsp;— Самара: Издательство Самарского педагогического университета, 2002.
* ''Блок&nbsp;М.'' Апология истории или ремесло историка.&nbsp;— 2-е&nbsp;изд.&nbsp;— М.&nbsp;: Наука, 1986.
* ''Пивовар&nbsp;Е.&nbsp;И.'' Теоретические проблемы исторических исследований.&nbsp;— М.&nbsp;: 1998—2002.&nbsp;— В.&nbsp;1&nbsp;— 4.
* ''Смирнов&nbsp;И.&nbsp;П.'' Как рождается история?&nbsp;// Смирнов И.&nbsp;П.&nbsp;Генезис. Философские очерки по социокультурной начинательности.&nbsp;— СПб.: Алетейя, 2006.&nbsp;— С. 272—287.
* ''Сахновський&nbsp;Є.&nbsp;В., Мінаєв&nbsp;А.&nbsp;В.'' [http://andrmin1975chernivtsi.eto-ya.com/files/2011/02/obyect_ist.pdf Проблема об'єктивності в історичному пізнанні (матеріали наукового семінару кафедри історії нового та новітнього часу, 13 листопада 2007&nbsp;р.)&nbsp;// Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія».&nbsp;— Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2008.&nbsp;— Випуск 6.]
* ''Тойнби&nbsp;А.'' Постижение истории.&nbsp;— М.&nbsp;: Прогресс, 1990.
 
== Посилання ==
* {{cite web |url=http://language-policy.info/2018/03/v-ukrajini-z-yavytsya-ukrajinomovnyj-zhurnal-pro-istoriyu/ |title=В Україні з’явиться україномовний журнал про історію |author= |date=2018-03-02 |website=http://language-policy.info/ |publisher=[[Портал мовної політики]] |accessdate=2 березня 2018}}
 
{{Бібліоінформація}}
{{ВП-портали|Історія}}
 
[[Категорія:Історія|*]]
Анонімний користувач