Парокситонна рима: відмінності між версіями

'''Пароксито́нна ри́ма''' ({{lang-el|paroxytonos}} — слово з наголосом на передостанньому складі) — суголосся слів у [[вірш]]і, в яких [[наголос]] падає на передостанній [[Склад (мовознавство)|склад]].

Термін увів [[Качуровський Ігор Васильович|Ігор Качуровський]] на противагу поняттю «жіноча рима», оскільки воно не відповідає специфіці [[українська мова|української мови]] (так, безпідставно слова чоловічого роду відносили до категорії «жіночих рим»: півень&nbsp;— дивень тощо). В українській [[віршування силабоСилабо-тонічне віршування|силабо-тонічній]] [[віршування|версифікації]] парокситонна рима чергується переважно [[римаОкситонна окситоннарима|окситонною]] римою.<br/>

Однак трапляються випадки наскрізного парокситонного римування:

Парокситонна рима збігається не лише з [[клаузула парокситоннаКлаузула|парокситонною клаузулою]], а й із внутрішнім римуванням: «Довгожд''анна'', нездол''анна''… / Ось вона&nbsp;— Блакитна П''анна''!»&nbsp;— [[Вороний Микола Кіндратович|Микола Вороний]]; "Гей, на в''есла'', щоб пон''есла'' / Буря човен на простір…&nbsp;— [[Чупринка Григорій Авраамович|Григорій Чупринка]] тощо.

Парокситонна рима була притаманною [[віршуванняСилабічне силабічневіршування|силабічному віршуванню]] [[Відродження|ренесанс]]но-[[бароко]]вої доби в [[Україна|Україні]], що засвідчує одна з гербових [[епіграма|епіграм]] [[Земка Тарасій Левкович|Т. Земки]] «На старожитний клейнод їх милостей панів Балабанів»:

Ця традиція позначилась і на подальшій еволюції української версифікації. Принаймні, в одиничній [[строфа|строфі]] [[Котляревський Іван КотляревськийПетрович|Івана Котляревського]] («Енеїда») парокситонна рима пропорційно у співвідношеннях 6-ти до 4-ох переважає окситонну риму. Це простежується у творчості [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], [[Куліш Пантелеймон КулішОлександрович|Пантелеймона Куліша]] та інших.