Південна Корея: відмінності між версіями

 

=== Урбанізація ===

[[Файл:Marine City at Busan in 2018.jpg|міні|[[Пусан]]]]

Як і в інших нових індустріальних країнах, в Південній Кореї спостерігається швидке зростання міських районів, викликане міграцією великого числа людей з сільської місцевості. Ще у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому століттях лише кілька поселень вважалися містами, а найбільшим був [[Сеул]], що нараховував близько 190 тис. мешканців разом з околицями (в 2000 роках — більше 10 мільйонів). В останні роки [[Династія Чосон|династії Чосон]] і в перші роки японського колоніального правління міське населення Кореї складало не більше 3 % від загальної кількості корейців, що свідчило про глибоку сільську культуру в корейському суспільстві. Але першим поштовхом до урбаністичних процесів стали зовнішні фактори — після [[1930]] року Японія (за браком власних природних ресурсів) розпочала промисловий розвиток своєї [[колонія|колонії]] на Корейському півострові, особливо в північних провінціях, що прилягали до [[Маньчжурія|Маньчжурії]]. Від тоді, частина міського населення Кореї почала зростати і досягла 11,6 % в [[1940]] році. З [[1945]] по [[1985]] рік чисельність міського населення Південної Кореї збільшилося з 14,5 % до 65,4 % від загальної чисельності населення. А в 2000 році частина міського населення становить понад 78 %. Однак [[ступінь урбанізації]] в Південній Кореї, за цими цифрами не повністю проглядається, оскільки частка міського населення була визначена національним переписом населення і обмежується лише тими [[муніципалітет]]ами, які чисельно досягли 50 000 мешканців і більше. Тоді як багато міст з населенням менше 50000, міста-супутники Сеула і інших великих міст або гірських громад в північно-східній провінції [[Канвондо]], які за світовими нормами та й з точки зору умов життя і заняття жителів вважаються міськими, але в корейських статистичних відомостях їх все ще офіційно класифікують як сільські райони.