71-ТК: відмінності між версіями

[перевірена версія][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
м правопис
Kagor (обговорення | внесок)
Рядок 4:
'''71-ТК'''&nbsp;— перша радянська суто танкова радіостанція. Створена в рамках затвердженої в [[1931]]&nbsp;р. «Другої системи радіоозброєння військ зв'язку РСЧА». Приймач 71-ТК&nbsp;— один з перших приймачів [[Супергетеродинний радіоприймач|супергетеродинного типу]]<ref>Основна перевага супергетеродина перед радіоприймачем прямого підсилення в тому, що найбільш критичні для якості прийому частини приймального тракту (вузькосмуговий фільтр, підсилювач ПЧ і демодулятор) не повинні перебудовуватись під різні частоти, що дозволяє виконати їх зі значно кращими характеристиками. Супергетеродинний приймач винайшли майже одночасно німець Вальтер Шотткі та американець Едвін Армстронг в 1918 році, ґрунтуючись на ідеї француза Л. Леві. Перший діючий супергетеродин побудував Армстронг.</ref>, серійно вироблялися промисловістю [[СРСР]]
 
У другій половині 1930-х років вважалося, що для повноцінного управління танковими підрозділами на марші і в бою доцільно і достатньо мати радіостанції не на всіх, а лише на командирських танках<ref>На заводах «радіофікованими» робилися кожен шостий і п'ятнадцятий танк конвеєра.</ref>. На фотографіях тих років командирські танки відрізняються антеною, що у вигляді рукоятки оперізує башту танка з-боків-ззаду. Не дивлячись на таку концепцію, промисловість СРСР на 1940 рік випускала до 400 радіостанцій 71-ТК на місяць. Оскільки лампова апаратура була досить громіздкою, танкісти жалілися на те, що «радіофіковані» танки були змушені брати зменшений боєкомплект,&nbsp;— чимало місця в бойовому відділенні займала апаратура передавача і приймача радіостанції.
 
== ТТХ ==
'''Стація 71-ТК'''&nbsp;— приймально-передавальна, телефонно-телеграфна, приймач і передавач виконані у вигляді окремих пристроїв. Для захисту від трясіннявібрації приймач і передавач встановлюютьсявстановлювалися на спеціальних рамах з амортизаторами. СтанціїСтанція припускаютьдозволяла спільну роботу з танковимитанковим переговорнимипереговорним пристроямипристроєм.
 
=== 71-ТК ===
Рядок 13:
 
=== 71-ТК-1 ===
Перший серійний варіант, випускався з 1933&nbsp;р. Встановлювався на танках [[Т-26]], Т-[[28]], [[Т-35]], Т-37, [[БТ-5]], [[БТ-7]], бронеавтомобиляхбронеавтомобілях [[БА-3]], [[БА-20]], бронепоїздах.
 
* Потужність передавача дов антениантену&nbsp;— 5…8 Вт.
* Дальність зв'язку телефоном, в залежності від типу машини, від 10 до 30&nbsp;км на ходу і до 40&nbsp;км на стоянці при непрацюючому двигуні.
* Передавач живитьсяживився від стартерного акумулятора через умформер, [[Радіоприймач|приймач]]&nbsp;— від двох сухих анодних батарей напругою по 80В кожна і [[Акумуляторна батарея|лужних акумуляторів]] для живлення ламп розжарення. Приймач працює від одного комплекту батарей 15-20 годин.
* Передавач допускає безперервну роботу протягом 30 хвилин, після чого необхідна перерва 20-30 хвилин для охолодження.
* '''[[Радіопередавач|Передавач]] 71-ТК-1''' складався з задаючого генератора, підсилювача потужності та модулятора. Всі каскади були побудовані на радіолампах ЦК-36, пізніше перейменованих у ГК-20. Тріод УБ-110 використовувався як випрямляч в ланцюзі індикатора вихідної потужності. Передавач допускав кварцову стабілізацію частоти. Телеграфна маніпуляція&nbsp;— в ланцюзіколі сітки підсилювача потужності, модуляція анодна.
* В комплект радіостанції 71-ТК-1 входили телеграфний ключ типу «Авіо», два типи мікрофонів&nbsp;— диференційний типу «Сафар» і диспетчерський з антишумовим чохлом, а також головні телефони типу «Авіо» з гумовими прокладками. Однак проблема акустичних (шумових) перешкод, особливо при роботі телефоном, стояла дуже серйозно. Для боротьби з шумом в комплекті радіостанції був навіть передбачений спеціальний шолом, який, правда, не отримав широкого розповсюдження.<ref>Всі наступні моделі танкових радіостанцій, починаючи з 9-Р і 10-Р (КРСТБ) зразка 1941 року, були розраховані на роботу з шлемофонами, в кишенях яких розміщувалися головні телефони, а замість виносних мікрофонів використовувалися ларингофони. Це значною мірою вирішувало проблему шумових завад при радіозв'язку, так і при внутрішніх переговорах екіпажу. </ref>
* Приймач радіостанції 71-ТК-1, виконаний у вигляді окремого блоку, представляв собою 7-ламповий [[супергетеродин]] (ПЧ близько 150 кГц), виконаний на радіолампах прямого розжарення СБ-112 (3 шт.) та УБ-110. Приймач мав свій власний амортизаційний каркас.
Рядок 30:
=== 71-ТК-3 ===
Зразок 1939 року. Встановлювалася на танках [[БТ-5]], [[БТ-7]], [[Т-40]], [[Т-60]], [[Т-34]] ранніх випусків, [[КВ-1]], [[КВ-2]], бронеавтомобілях [[БА-11]]. Відрізнялася покращеною елементною базою (зокрема, застосовані опресованні пластмасою слюдяні конденсатори замість відкритих).
* РідВид роботи: телеграф (амплітудна маніпуляція) і телефон (амплітудна модуляція)
* Діапазон частот: 4,0…5,625 МГц
* Дальність зв'язку:
Рядок 37:
* Приймач&nbsp;— семиламповий супергетеродин з одним перетворенням частоти. Проміжна частота&nbsp;— близько 150 кГц.
** Чутливість приймача&nbsp;— не гірше 15 мкВ.
* Передавач двокаскадний, може працювати з плавнимплавною перелаштуваннямзміною частоти іта на фіксованих частотах з кварцовою стабілізацією.
** Потужність передавача до антени в телеграфному режимі&nbsp;— 3…5 Вт
* Антена&nbsp;— штироваштирьова, розбірна, висотоюдовжиною 4&nbsp;м.
* Маса комплекту&nbsp;— близько 60&nbsp;кг.
* Джерела живлення: при напрузі бортової мережі 12 В анодніанодне ланцюгиколо приймача і передавача живляться від бортмережі через умформери, напруга приймача&nbsp;— від акумулятора 4НКН-10, живлення передавача&nbsp;— від бортової мережі;
* для бронеоб'єктів з напругою бортової мережі 6В випускався батарейний варіант. АнодніАнодне ланцюгиколо приймача живилисяживилося від двох батарей БАС-80, передавача&nbsp;— через умформер від стартерного акумулятора і такого ж додаткового, включених послідовно.
 
== Випуск та експлуатація ==