71-ТК: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
Вилучено вміст Додано вміст
Yuriz (обговорення | внесок) м правопис |
Kagor (обговорення | внесок) |
||
Рядок 4:
'''71-ТК''' — перша радянська суто танкова радіостанція. Створена в рамках затвердженої в [[1931]] р. «Другої системи радіоозброєння військ зв'язку РСЧА». Приймач 71-ТК — один з перших приймачів [[Супергетеродинний радіоприймач|супергетеродинного типу]]<ref>Основна перевага супергетеродина перед радіоприймачем прямого підсилення в тому, що найбільш критичні для якості прийому частини приймального тракту (вузькосмуговий фільтр, підсилювач ПЧ і демодулятор) не повинні перебудовуватись під різні частоти, що дозволяє виконати їх зі значно кращими характеристиками. Супергетеродинний приймач винайшли майже одночасно німець Вальтер Шотткі та американець Едвін Армстронг в 1918 році, ґрунтуючись на ідеї француза Л. Леві. Перший діючий супергетеродин побудував Армстронг.</ref>, серійно вироблялися промисловістю [[СРСР]]
У другій половині 1930-х років вважалося, що для повноцінного управління танковими підрозділами на марші і в бою доцільно і достатньо мати радіостанції не на всіх, а лише на командирських танках<ref>На заводах «радіофікованими» робилися кожен шостий і п'ятнадцятий танк конвеєра.</ref>. На фотографіях тих років командирські танки відрізняються антеною, що у вигляді рукоятки оперізує башту танка з-боків-ззаду. Не дивлячись на таку концепцію, промисловість СРСР на 1940 рік випускала до 400 радіостанцій 71-ТК на місяць. Оскільки лампова апаратура була досить громіздкою, танкісти жалілися на те, що «радіофіковані» танки були змушені брати зменшений боєкомплект, — чимало місця в бойовому відділенні займала апаратура
== ТТХ ==
'''Стація 71-ТК''' — приймально-передавальна, телефонно-телеграфна, приймач і передавач виконані у вигляді окремих пристроїв. Для захисту від
=== 71-ТК ===
Рядок 13:
=== 71-ТК-1 ===
Перший серійний варіант, випускався з 1933 р. Встановлювався на танках [[Т-26]], Т-[[28]], [[Т-35]], Т-37, [[БТ-5]], [[БТ-7]],
* Потужність передавача
* Дальність зв'язку телефоном, в залежності від типу машини, від 10 до 30 км на ходу і до 40 км на стоянці при непрацюючому двигуні.
* Передавач
* Передавач допускає безперервну роботу протягом 30 хвилин, після чого необхідна перерва 20-30 хвилин для охолодження.
* '''[[Радіопередавач|Передавач]] 71-ТК-1''' складався з задаючого генератора, підсилювача потужності та модулятора. Всі каскади були побудовані на радіолампах ЦК-36, пізніше перейменованих у ГК-20. Тріод УБ-110 використовувався як випрямляч в ланцюзі індикатора вихідної потужності. Передавач допускав кварцову стабілізацію частоти. Телеграфна маніпуляція — в
* В комплект радіостанції 71-ТК-1 входили телеграфний ключ типу «Авіо», два типи мікрофонів — диференційний типу «Сафар» і диспетчерський з антишумовим чохлом, а також головні телефони типу «Авіо» з гумовими прокладками. Однак проблема акустичних (шумових) перешкод, особливо при роботі телефоном, стояла дуже серйозно. Для боротьби з шумом в комплекті радіостанції був навіть передбачений спеціальний шолом, який, правда, не отримав широкого розповсюдження.<ref>Всі наступні моделі танкових радіостанцій, починаючи з 9-Р і 10-Р (КРСТБ) зразка 1941 року, були розраховані на роботу з шлемофонами, в кишенях яких розміщувалися головні телефони, а замість виносних мікрофонів використовувалися ларингофони. Це значною мірою вирішувало проблему шумових завад при радіозв'язку, так і при внутрішніх переговорах екіпажу. </ref>
* Приймач радіостанції 71-ТК-1, виконаний у вигляді окремого блоку, представляв собою 7-ламповий [[супергетеродин]] (ПЧ близько 150 кГц), виконаний на радіолампах прямого розжарення СБ-112 (3 шт.) та УБ-110. Приймач мав свій власний амортизаційний каркас.
Рядок 30:
=== 71-ТК-3 ===
Зразок 1939 року. Встановлювалася на танках [[БТ-5]], [[БТ-7]], [[Т-40]], [[Т-60]], [[Т-34]] ранніх випусків, [[КВ-1]], [[КВ-2]], бронеавтомобілях [[БА-11]]. Відрізнялася покращеною елементною базою (зокрема, застосовані опресованні пластмасою слюдяні конденсатори замість відкритих).
*
* Діапазон частот: 4,0…5,625 МГц
* Дальність зв'язку:
Рядок 37:
* Приймач — семиламповий супергетеродин з одним перетворенням частоти. Проміжна частота — близько 150 кГц.
** Чутливість приймача — не гірше 15 мкВ.
* Передавач двокаскадний, може працювати з
** Потужність передавача до антени в телеграфному режимі — 3…5 Вт
* Антена —
* Маса комплекту — близько 60 кг.
* Джерела живлення: при напрузі бортової мережі 12 В
* для бронеоб'єктів з напругою бортової мережі 6В випускався батарейний варіант.
== Випуск та експлуатація ==
| |||