Полтавська губернія: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Vi Ko (обговорення | внесок)
Рядок 49:
Жителі губернії займалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та ін. промислами. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо. [[1859]] діяло 575 підприємств, на яких працювали 15 782 чол., що виробляли продукції на 6,5&nbsp;млн крб. Зокрема, діяло 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень. Протягом 1862—96 вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1&nbsp;млн до 23,6&nbsp;млн крб. На кінець 19 ст. в Полтавській губернії діяло 841 підприємство. За [[Перепис населення Російської імперії (1897)|Всеросійським переписом]] [[1897]] в губернії налічувалося 2 778 151 жителів, у тому числі міського населення&nbsp;— 274 294<ref>Первая Всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи, 1897 г. XXXIII Полтавская губернія / Под редакціею Н.&nbsp;А.&nbsp;Тройницкаго.&nbsp;— Санкт-Петербургъ: Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета Министерства Внутреннихъ Делъ, 1904.— С. XII.</ref>. Як і раніше, в [[1900]] губернія ділилася на 15 [[повіт]]ів, 261 [[волость]].
 
На поч. 20 ст. Полтавщина залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. Через малоземелля селяни змушені були орендувати близько 1&nbsp;млн дес. поміщицьких земель.При цьому заборгованість приватного землеволодіння (величина визначається процентним відношенням заставленої землі до загальної площі приватних володінь) досягла 58%. На 1 десятину видавалося 59-61 рублів іпотечного кредиту. До 1899 року 500 маєтків, із 63 602 десятинами землі перейшли у володіння недворянських станів. В 1895-96 р відбулося падіння цін на землю, але через 4 роки ціна піднялася на 19%. Через утворений земством Селянський банк, в 1900 р. селянам було продано понад 16 000 десятин землі, з них придбано від дворян - 8320 десятин, від купців -2503 десятин.

Понад 95 тис. селян наймитувало в місцевих поміщицьких маєтках.Найгірші умови по забезпеченості були в Лохвицькому та Зінківському повітах. і близькоБлизько 60 тис. селян щорічно виїздили на заробітки в [[Донбас]], [[Катеринославська губернія|Катеринославську]], [[Таврійська губернія|Таврійську]], [[Херсонська губернія|Херсонську]] губернії. Через відносне [[аграрне перенаселення]] з [[1906]] по [[1912]] з Полтавської губернії до [[Сибір]]у і на [[Далекий Схід]] переселилося понад 32 тис. сел. сімей (бл. 200 тис. чол.). У [[1900]] наліч. 4416 підприємств, на яких працювало бл. 14 тис. робітників. На поч. [[1917]] кількість підприємств збільшилася до 6182, а робітників&nbsp;— до 30,8 тис. чол. У селах широко розвивалися кустарні промисли, якими займалося 92 280 чол.

У [[1895]] на Полтавщині діяло 232 лікарні, 61 аптека, у тому числі 19 сільських. У 721 початковій школі навчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. У [[1896]] діяло 2142 навчальні заклади (105 186 учнів). Письменних за переписом [[1897]] у Полтавській губернії було 16&nbsp;%, у тому числі у містах&nbsp;— 39,8&nbsp;%. У [[1910]] відповідно стало 26,2&nbsp;% і 48,2&nbsp;%.
 
== Полтавщина у 1917—1920 роках ==
Рядок 65 ⟶ 69:
3 червня [[1925]] року з переходом на триступеневу систему управління Полтавська губернія ліквідована.
 
<gallery widths="180" heights="180">
Полтавська губернія 1921.jpg|Карта Полтавської губернії, 1921
Полтавська губернія 1922.jpg|Карта Полтавської губернії, 1922
Рядок 320 ⟶ 324:
* Полтавщина. Енциклопедичний довідник за ред. А.&nbsp;В.&nbsp;Кудрицького. Київ, «Українська енциклопедія» імені М.&nbsp;П.&nbsp;Бажана, 1992
* [[Полтавіка. Полтавська енциклопедія|Полтавіка&nbsp;— Полтавська енциклопедія]]. Том 12&nbsp;— Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009
*Статистическое бюро Полтавскаго Губернскаго Земства.Обзоръ сельского хозяйства. Полтава 1901
* ''Якименко М. А.'' [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Poltavska_huberniia Полтавська губернія] // {{ЕІУ|8|366}}
* Українська Держава (квітень&nbsp;— грудень 1918 року). Документи і матеріали. У 2 т. / Ред. кол.: В. Верстюк (відп. ред.), О. Бойко, Н. Маковська, Т. Осташко, Р. Пиріг; Упорядн.: Р. Пиріг (керівн.), О. Бойко, А. Гриценко, О. Кудлай, О. Лупандін, Н. Маковська, Т. Осташко, О. Щусь. НАН України. Інститут історії України; Центральний державний архів вищих органів влади і управління України.– Т. 1.– К.: Темпора, 2015.– С. 381—382.