Вашингтонська морська конференція: відмінності між версіями

Договір чотирьох держав (США, Великобританії, Франції та Японії) про спільну захисту договірними країнами їх територіальних «прав» на Тихому океані; підписаний 13 грудня 1921. Договір мав на меті об'єднати імперіалістичні сили проти національно-визвольного руху народів басейну Тихого океану і Д. Сходу. Договір передбачав також (під тиском американської дипломатії) ліквідацію англо-японського союзу (1902), спрямованого в той період проти планів США на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Проти англо-японського союзу висловлювалися і деякі британські Домініон (в першу чергу Канада), що побоюються посилення Японії за рахунок Китаю та інших країн Далекого Сходу.▼

Договір п'яти держав (США, Великобританії, Японії, Франції та Італії) про обмеження морських озброєнь, що змінили співвідношення останніх на користь США; підписаний 6 лютого 1922. Підписуючи цей договір, Великобританія підтверджувала своє вимушене згоду на відмову від безумовного переважання на море. Договір встановлював певну пропорцію граничного тоннажу лінійного флоту його учасників: США - 5, Великобританія-5, Японія-3, Франція-1, 75, Італія - 1,75. Загальний тоннаж лінкорів, що підлягають заміні, не повинен був перевищувати: для США і Великобританії з 525 тис. т, для Японії 315 тис. т, для Італії та Франції по 175 тис. т. встановлювався також тоннаж авіаносців: 135 тис. т для США і Великобританії, 81 тис. т для Японії і по 60 тис. т для Італії та Франції. Однак загальний тоннаж військово-морського флоту держав не обмежувався, і фактичний перевагу флоту Великобританії, таким чином, зберігалося. Японія домоглася зобов'язання американського та англійського урядів не споруджувати нових баз на островах Тихого океану до В. від 110-го меридіана східної довготи (за винятком островів у узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Австралії, Нової Зеландії та Гавайскіх островів); таким чином Японія забезпечила собі серйозні стратегічні переваги в цьому районі.▼

Договір дев'яти держав (США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю); підписаний 6 лютого 1922. Договір надавав країнам, які його підписали, «рівні можливості» в Китаї в області торговельної та підприємницької діяльності та зобов'язував не вдаватися до використання внутрішньої обстановки в Китаї з метою отримання спеціальних прав і привілеїв, які можуть завдати шкоди правам та інтересам ін держав - учасників договору . Китай розглядався учасниками договору як загальний об'єкт експлуатації. Цей договір був спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в Китаї. Договір відповідав американської політики «відкритих дверей», за допомогою якої США розраховували витіснити своїх конкурентів з Китаю. Ще раніше, 4 лютого 1922, Японія змушена була підписати так зване Вашингтонській угода - китайсько-японське угоду про евакуацію японських військ з китайської провінції Шаньдун, а також про повернення Китаю ж. д. Циндао - Цзинань і території Цзяочжоу. Глава японської делегації дав зобов'язання, що японський уряд не буде вимагати від китайського уряду виконання п'ятої групи «двадцяти одного вимоги» Японії (Див. Двадцять одна вимога Японії) (про призначення японських радників при китайському уряді та ін.) Однак вимога Китаю про виведення японських військ з Південної Маньчжуріі Японія відхилила. Одночасно з Договором дев'яти держав 6 лютого 1922 було підписано Трактат про китайському митний тариф, закріплюється митне нерівноправності Китаю.▼