Гострий мієлобластний лейкоз

Гострий мієлобластний лейкоз (ГМЛ) – гострий мієлоїдний лейкоз, гостра мієлоїдна лейкемія - гетерогенна група онкологічних захворювань людини, що виникають в результаті мутації протоонкогенів в мієлоїдній лінії кровотворних клітин. ГМЛ характеризується швидким ростом числа аномальних клітин, що накопичуються в кістковому мозку та периферійній крові і заважають росту і розвитку нормальних клітин крові. Симптоми можуть включати в себе відчуття втоми, задишку, легкі синці і кровотечі, а також підвищений ризик інфекції. Іноді може виникати ушкодження головного та спинного мозку, шкіри та ясен. Як гостра лейкоз ГМЛ прогресує швидко і зазвичай завершується смертю хворого протягом декількох тижнів або місяців при відсутності лікування.

Препарат червоного кісткового мозку хворого на ГМЛ.

Хромосомна транслокація t(9;11), асоційована з ГМЛ.

Альфред Вельпо – лікар, що першим описав лейкоз.

Фактори ризику включають куріння, попередню хіміотерапію або променеву терапію, мієлодиспластичний синдром і вплив різних хімічних речовин, наприклад бензолу. Основний механізм патогенезу включає заміну нормального кісткового мозку клітинами лейкемічної лінії, що призводить до падіння кількості еритроцитів, тромбоцитів і нормальних лейкоцитів в периферійній крові. Діагностика, як правило, базується на аспірації кісткового мозку та специфічних дослідженнях крові – в першу чергу цитологічних, імунологічних, методів проточної цитометрії, цитогенетичних, біохімічних та ін. ГМЛ має декілька підтипів, для яких лікування та його результати можуть бути різними.

ГМЛ, переважно, спочатку лікується хіміотерапією з метою індукції ремісії. Потім хворі можуть отримувати додаткову хіміотерапію, променеву терапію або трансплантацію стовбурових клітин червоного кісткового мозку. Конкретні генетичні мутації, наявні в ракових клітинах, можуть бути визначальними для вибору стратегії терапії, а також визначати час життя хворого, прогноз перебігу захворювання, імовірність рецидиву. При лікуванні ГМЛ в свій час пробували застосовувати триоксид миш'яку.

У 2015 році ГМЛ зачепив близько мільйона людей і призвело до 147 000 смертей у всьому світі. ГМЛ найчастіше трапляється у літніх людей. Чоловіки страждають частіше, ніж жінки. На сьогодні ГМЛ виліковується приблизно у 35% людей віком до 60 років і 10% у віці старше 60 років. Люди похилого віку, чиє здоров’я занадто слабке для інтенсивної хіміотерапії, мають типову виживаність 5–10 місяців. На ГМЛ припадає приблизно 1,8 % смертей від раку в США.

Вікова специфіка

ГМЛ як форма лейкозу характерний для дорослих – у дорослих біля 80% випадків лейкозів представлені саме мієлоїдними формами. У дітей картина протилежна – 80 – 90 % випадків лейкозів представлені лімфоїдними формами і лише 10 – 20 % мієлоїдними формами.

Ознаки та симптоми

Більшість ознак і симптомів ГМЛ обумовлені заміною нормальних клітин крові лейкозними клітинами мієлоїдної лінії. Відсутність нормального продукування лейкоцитів робить людей більш сприйнятливими до інфекцій; в той час як самі лейкемічні клітини, що походять від попередників білих кров'яних клітин, не мають здатності боротися з інфекціями. Падіння кількості червоних кров'яних клітин (анемія) може викликати втому, блідість і задишку. Нестача тромбоцитів може призвести до гематом або до кровотечі під час незначних травм.

Ранні ознаки ГМЛ часто є невизначеними і неспецифічними і можуть бути подібними до симптомів грипу або інших поширених захворювань. Деякі генералізовані симптоми включають лихоманку, стомлюваність, втрату ваги або втрату апетиту, задишку, анемію, легкі синці або кровотечу, петехії (плоскі, плями з розміром шпильки під шкірою, викликані кровотечею), біль у кістках і суглобах, а також стійкі або часті інфекції.

При ГМЛ зможе спостерігатися збільшення селезінки, але воно є, як правило, легким і безсимптомним. Набряк лімфатичних вузлів рідко зустрічається при ГМЛ, на відміну від гострого лімфобластного лейкозу (ГЛЛ). Спостерігається інколи запалення шкіри.

Деякі люди з ГМЛ можуть відчувати набряк ясен через інфільтрацію лейкемічних клітин в тканину ясен. Рідко першою ознакою лейкемії може бути розвиток твердої лейкемічної маси або пухлини за межами кісткового мозку, яка називається хлорома. Іноді людина може не проявляти симптомів на ранній стадії патогенезу, і ГМЛ може бути виявлений випадково під час звичайного аналізу крові.

Патогенез

Оскільки першопричиною виникнення ГМЛ є мутація протоонкогену і виникнення злоякісного клону клітин, то ризик виникнення ГМЛ посилюється дією іонізуючого випромінювання, хімічних мутагенів різної природи, біологічних мутагенів (у тому числі вірусів). Високий ризик виникнення ГМЛ є у людей з підвищеним мутагенезом та підвищеною нестабільністю геному, що може бути обумовлена гомозиготністю по мутантним генам, що пов’язані з процесами репарації ДНК. Є низка спадкових синдромів пов’язаних з генами, відповідальними за репарацію ДНК – синдром Блума, анемія Фанконі і т. д. При ГМЛ злоякісними клітинами є мієлобласти, що не здатні до дозрівання і диференціювання, активно проліферують, накопичуються в кістковому мозку, витісняючи нормальні кровотворні клітини.

Класифікація

Згідно цитологічній класифікації ГМЛ розрізняють наступні його форми: МО – мінімально диференційований ГМЛ М1 – ГМЛ без дозрівання клітин М2 – промієлоцитарний ГМЛ М3 – мієлоцитарний ГМЛ М4 – мієломонобластний ГМЛ М5а – монобластний ГМЛ М5b – моноцитарнй ГМЛ М6 – еритроїдний ГМЛ М7 – мегакаріобласний ГМЛ М8 – базофільний ГМЛ.

Хромосомні аномалії при гострих мієлобласних лейкозах

На сьогодні встановлено, що низка хромосомних мутацій зачіпають протоонкогени, спричинюють утворення химерних генів, що викликають онкотрансформацію клітин. Серед хромосомних мутацій, що спричинюють розвиток ГМЛ найбільш часто зустрічаються наступні: t(8;21) (q22; q22) з утворенням онкогенну RUNX1/RUNX1T1 inv 16 (p13;q22) з утворенням онкогенну CBFB/MYH11 t(15;17) з утворенням онкогенну АРРК t(6;9) (p23;q34) з утворенням онкогену KPAS1 або DEK-NUP214 del 16q з утворенням онкогену CBFB/MYH11 del 11q з утворенням онкогену MLL t(9;11) )(p22;q23) з утворенням онкогену C-ALB або MLLT3-MLL t(11;19) з утворенням онкогену MILL-ENL t(1;22) )(p13;q13)з утворенням онкогену BCR або RBM15-MKL1 inv(3)(q21q26.2) з утворенням онкогену RPN1-EVI1 t(3;3)(q21;q26.2) з утворенням онкогену RPN1-EVI1

Історія дослідження ГМЛ

Перший опублікований опис випадку лейкемії в медичній літературі датується 1827 роком, коли французький лікар Альфред-Арман-Луї-Марі Вельпо описав 63-річного флориста, що мав хворобу, яка характеризувалася лихоманкою, слабкістю, істотним збільшення печінки і селезінки. Вельпо зазначив, що кров цієї людини мала консистенцію "каші", і припускав, що поява такої крові пояснюється білими тільцями. У 1845 році низка людей померли зі збільшеними селезінками і змінами в "кольорах і консистенціях їхньої крові", як це повідомив патологоанатом з Единбургу (Шотландія) Дж. Беннетт. Він використовував термін "лейкоцитомія" для опису цього патологічного стану.

Термін "лейкемія" був введений Рудольфом Вірхов - відомим німецьким патологоанатомом у 1856 році. Як піонер у використанні світлового мікроскопа в патології, Вірхов був першим, хто описав аномальний надлишок лейкоцитів у людей з клінічними синдром, що був описаний Вельпо і Беннетом. Оскільки Вірхов був не впевнений в етіології надлишку білих кров’яних клітин, він використовував суто описовий термін "лейкемія" (грецька: "біла кров"), щоб посилатися на цей стан хворих.

Подальший прогрес у розумінні гострої мієлоїдної лейкемії відбувався швидко з розвитком нових технологій. У 1877 році Пол Ерліх розробив методику фарбування препаратів крові, що дозволило йому детально описати нормальні та патологічні лейкоцити. Вільгельм Ебштейн ввів в 1889 році термін "гостра лейкемія", щоб диференціювати швидко прогресуючі і летальні лейкемії від хронічних лейкозів. Термін "мієлоїдна" був придуманий Францем Ернстом Крістіан Нойман в 1869 році, оскільки він першим відкрив, що білі кров'яні клітини утворені в кістковому мозку (грецький: µυеλός, myelos - кістковий мозок), а не в селезінці. Методику дослідження кісткового мозку для діагностики лейкемії вперше описано в 1879 році Мослером. Нарешті, в 1900 році мієлобласти, що є злоякісними клітинами при ГМЛ були описані Отто Негелі, який розділив лейкемії на мієлоїдні і лімфоцитарні.

ГМЛ і вагітність

Патогенез ГМЛ нерідко пов’язаний з вагітністю. ГМЛ трапляється в 1 з 10 000 вагітних жінок. Наслідки і перебіг в цьому випадку залежать від типу ГМЛ. Гострі лейкемії зазвичай вимагають оперативного, агресивного лікування, незважаючи на значні ризики втрати плоду та виникнення вроджених вад, особливо якщо хіміотерапія проводиться в період чутливого розвитку в першому триместрі.

Джерела

• Давиденкова Е. Ф., Шерман С. І., Колосова Н. Н. Клиника и генетика лейкозов. – Ленинград: Медицина, 1973. – 174 c.
• Козинец В. И., Макарова В. А. Исследование системы крови в клинической практике. – М.: Триада-Х, 1998. – 480 с.
• Bunn F. H., Aster J. C. Chapter 21: Acute Leukemias // Pathophysiology of Blood Disorders. — The McGraw-Hill Companies, Inc., 2011. — С. 244—259.
• "Adult Acute Myeloid Leukemia Treatment". National Cancer Institute. 6 March 2017. Retrieved 19 December 2017.
• "Acute Myeloid Leukemia – Cancer Stat Facts". NCI. Retrieved 10 May 2017.
• Döhner H., Weisdorf D. J., Bloomfield C. D. (17 September 2015). "Acute Myeloid Leukemia". The New England Journal of Medicine. 373 (12): 1136–52. doi:10.1056/NEJMra1406184. PMID 26376137