Куба: відмінності між версіями

 

=== Музика ===

Багато специфічних особливостей кубинського мистецтва висвітлено і розтлумачено в працях антрополога і музикознавця [[Фернандо Ортіс]]а (1881—1969), який досліджував роль африканської культурної спадщини в кубинській культурі і здобув міжнародну популярність. За Ортісом, «любовний союз між іспанською гітарою і африканським барабаном» породив найхарактерніші для Куби музичні форми, танець [[румба|румбу]] і протяжну пісню-сон. Кубинська музика зберегла європейський мелос, сприйнявши своєрідні і багаті африканські ритми. Пісенні традиції іспанського [[фольклор]]у простежуються в найпоширеніших музичних жанрах — таких, як романтичні пісні і балади (пунто), сільський танець [[сапатео]] (типу чечітки) і селянська пісня [[гуахіра]].

Започаткували професійну кубинську композиторську школу Мануель Саумель Робредо (1817—1870) і Ігнасіо Сервантес Каванаг (1847—1905), який вперше використав у своїх кубинських танцях для [[фортепіано]] теми національного фольклору. Основоположниками кубинської опери стали Едуардо Санчес де Фуентес (1874—1944) і Хосе Маурі Естеве (1856—1937), який уперше звернувся до традицій афро-кубинського фольклору. Цю тенденцію розвинули в руслі сучасних музичних форм два найкращих кубинських композитора XX ст.: Амадео Рольдан (1900—1939) і Алехандро Гарсія Катурла (1906—1940). Велику популярність мають пісні і п'єси Ернесто Лекуони (1896—1963). Після революції національну музичну традицію розвивають композитори, що зазнали впливу західноєвропейського авангардизму: Карлос Фаріньяс (нар. в 1934), керівник національного симфонічного оркестру (засн. 1960) Мануель Дучесне Кусан (нар. в 1932), гітарист Лео Брауер (нар. в 1939), Хуан Бланко (нар. в 1920), прихильник електронної музики. «Товариство любителів музики» і «Ліцеум», які існували до революції і пропагували хорошу музику, були замінені після 1959 року численними будинками культури.