Ведмідь печерний: відмінності між версіями

'''Ведмі́дь пече́рний''' ({{lang-la|Ursus spelaeus}} Rosenmüller, 1794) — вимерлий вид роду [[Ведмідь (рід)|ведмедів]] (''Ursus''), складався з двох підвидів (інколи їх розглядають як окремихокремі видіввиди) —: великого та малого печерних ведмедів.

Це були великі (ймовірноімовірно, неповороткі) травоїдні тварини, на яких часто полювали мисливці [[палеоліт]]у. Печерні ведмеді не були предковою формою [[ведмідь бурий|ведмедів бурих]], а є окремою гілкою розвитку цього роду.

[[Череп]]и печерних ведмедів мали цілий ряд характерних ознак — крутий підйом лоба, масивні надочні відростки, високий серединно-тім'яний гребінь. Щелепи були витягнуті вперед і мали значні заіклові проміжки, тож ікла звіра були добре видні, хоч фактично травоїдний печерний ведмідь їх не використовував. Зате масивні та вкриті тупими горбочками корінні зуби були явно призначенні для пережовування рослинної їжі — листя, трави, коренів, стебел, ягід тощо. Не зрозуміле призначення випуклих та об'ємних лобних пазух. Можливо, це була теплоізоляція мозку на час сплячки. Отвір хоанів, який веде з носової порожнини в гортань, майже удвічі вужчий, ніж ву [[Бурий ведмідь|бурого ведмедя]]. Тобто дихання в тварини було помітно слабше. ВраховуючиЗ огляду на значні розміри це означає, що печерні ведмеді були досить повільними, вайлуватими тваринами, не такими агресивними й хижими, як бурий ведмідь. Сильно вкорочена литка також вказує, що печерний ведмідь бігав значно повільніше за бурого.

Кожен карстовий район мав власну окрему популяцію печерних ведмедів, які часом досить сильносуттєво різнилися між собою за розмірами та будовою черепа. Наприкінці останньої льодовикової епохи існувало щонайменше два різних підвиди, а можливо, і два окремих види печерних ведмедів — малий та великий.

Малий печерний ведмідь був зростом з середніх розмірів бурого і важив, мабуть, близькоприблизно 120—150 кілограмів живої ваги<ref>Ведмеді можуть дуже важчати, нагулюючи жир. Тому максимальні показники маси, які гуляютьнаведено пов різних джереламджерелах, говорять не стільки про розміри, як про вгодованість і зазвичай спостерігаються у ведмедів у зоопарках чи на волі в особливо сприятливих умовах.</ref>. Він мав найсильніше виражені родові ознаки&nbsp;— вкриті тупими горбками зуби, вкорочені литки тощо. Тобто це був ще травоїднішийбільш травоїдний та вайлуватішийвайлуватий звір, ніж його великий родич. Жили ці ведмеді в степах Передкавказзя та Південного Уралу, горах Середнього Уралу, степах Західного Сибіру та на Алтаї. Великий печерний ведмідь мешкав в Європі, на Кавказі та Уральських горах.

Печерні ведмеді були мирними травоїдними тваринами, які жерли усяку рослинність. Завдяки своїм розмірам та силі дорослі особини не мали природних ворогів, окрім людей, для яких це був звичний об'єкт полювання. Життя цих тварин було тісно пов'язане з печерами, в яких вони відпочивали і куди ховалися для зимової [[сплячка|сплячки]]. У деяких печерах знайдені й місця розваг звірів&nbsp;— так звані ведмежі&nbsp;— круті спуски довжиною часом до кількох десятків метрів. Їх поверхня гладка і заїдждженазаїжджена до блиску, у тріщинах застряглазастрягала ведмежа шерсть. Тварини з'їжджали цими спусками, як на дитячих гірках.

Життя в печерах було небезпечне. Часом ведмеді у темряві провалювалися в колодязі чи провали, з яких потім не могли вибратися. Наприклад, у колодязі печери в ущелині Пасху, що уна Західному Кавказі, знайшли черепи понад 50 ведмедів. ВУ сирих печерах на холодному камені звірі застуджували і хворіли ревматизмомна ревматизм (ФАКТ?). У печерах Європи та Західного Кавказу знайдено багато пошкоджених захворюваннями кісток. Траплялися випадки, коли весняне танення снігів призводило до затоплення печер і загибелі ведмедів, які там зимували.

Печер, в яких жили ведмеді, дуже багато. Так само багато кісток в них знаходять&nbsp;—, наприклад, ву Тішоферській печері в Куфштайні в Тиролі знайшли залишки понад 200 дорослих і 180 молодих тварин.