Диполь-антена: відмінності між версіями

нема опису редагування
Немає опису редагування
Немає опису редагування
З теоретичної точки зору диполь є найпростішим типом антен.<ref name="Winder"/> Як правило вона складається із двох провідників однакової довжини із під'єднаним фідером між ними.<ref name="stutzman">{{cite book |last1=Stutzman |first1=Warren |last2=Thiele |first2=Gary |title=Antenna Theory and Design |date=1981 |publisher=John Wiley & Sons, Inc. |isbn=0-471-04458-X |pages=212–220}}</ref><ref name="offields">{{cite web |last1=Huggins |first1=John |title=Of fields and feedpoints |url=http://www.hamradio.me/antennas/of-fields-and-feedpoints.html |website=Hamradio.me |accessdate=13 January 2017}}</ref> Диполі часто використовують як [[Антена#Основні_типи_антен|резонаторну антену]]. Якщо точка живлення таких антен замкнена, тоді вона зможе {{нп|Електричний резонанс|резонувати|en|electrical resonance}} на певній частоті, як гітарна струна. Використовувати антену на близькій до цього частоті вигідно з точки зору опору (імпедансу) точки подачі (і таким чином [[Коефіцієнт стоячої хвилі|коефіцієнту стоячої хвилі]]), тож її довжина визначається необхідною [[Довжина хвилі|довжиною хвилі]] (або частотою) роботи.<ref name="Basu"/> Найбільш часто використовують '''напівхвильовий диполь''' із центральною подачею, який матиме довжину в половину довжини хвилі. [[Діаграма спрямованості]] напівхвильового (або більшості інших) типу диполя максимально перпендикулярна провіднику, і спадає до нуля в осьовому напрямку, таким чином він втілює {{нп|всенаправлена антена|всенаправлену антену|en|omnidirectional antenna}} при вертикальному становленні, або (як правило) слабо спрямовану антену при горизонтальному встановленні.<ref name="Stutzman">{{cite book |last1=Stutzman |first1=Warren L. |last2=Thiele |first2=Gary A. |title=Antenna Theory and Design |publisher=John Wiley and Sons |date=2012 |pages=74–75 |url=https://books.google.com/books?id=xhZRA1K57wIC&pg=RA1-PA75&dq=%22half+wave+dipole |isbn=0470576642}}</ref>
 
==Історія==
Німецький фізик [[Генріх Герц]] вперше продемонстрував існування [[Радіохвилі|радіохвиль]] в 1887 використовуючи пристрій, який ми зараз знаємо як диполь-антену (з ємнісним кінцевим навантаженням). З іншого боку, [[Гульєльмо Марконі]] емпіричним способом знайшов, що він може лише заземлити передавач (або одну сторону лінію передачі) і роздавати сигнал лише однією половиною антени, таким чином зрозумівши принцип ''вертикальної'' або {{нп|монополярна антена|монополярної антени|en|monopole antenna}}.<ref name="Balanis">{{cite book |last1=Balanis |first1=Constantine A. |title=Modern Antenna Handbook |publisher=John Wiley and Sons |date=2011 |pages=2-1 |url=https://books.google.com/books?id=UYpV8L8GNCwC&pg=SA2-PA3#v=onepage&q&f=false |isbn=1118209753}}</ref> Для низьких частот Макроні зміг досягти комунікації на великі відстані, таким чином це стало більш практичним; якщо радіо використовували на більших частотах (особливо [[VHF]] передавання для FM радіо і телебачення) було вигідно встановлювати ці, набагато менші антени на верхівці вежі, що потребувало використовувати диполі або їх різновиди.
 
В ранні часи розвитку радіо, таким чином названі антени Марконі (монополярні) і подвійні (дипольні) антени розглядали як різні винаходи. Але зараз, "монополярну" антену розглядають як особливий випадок диполю, який має уявний елемент "під землею".
== Примітки ==
{{reflist}}
8038

редагувань