Купівля Луїзіани: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Переговори: правопис
Рядок 24:
В 1802 році задля допомоги Лівінгстону і Монро в Париж був відправлений {{нп5|П'єр-Самюель Дюпон де Немур|||Pierre Samuel du Pont de Nemours}}. Дюпон, який проживав довгий час в США, був близьким другом Томаса Джефферсона і мав корисні зв'язки з французьким політичним істеблішментом. Через дипломатичні канали Дюпон вступив в переговори з [[Наполеон]]ом від імені президента США. Дюпон запропонував Джефферсону пропозицію, що Луїзіана могла б бути придбана під загрозою відкритого конфлікту США з Францією в Північній Америці. Але Джефферсон категорично відкинув таку пропозицію, так як, за припущенням Джефферсона, Франція мала зберегти права в Луїзіані. Тим більше Джефферсон був упевнений в тому, що американський президент не має конституційних повноважень брати участь у такого роду угодах і, до всього іншого, привносить елементи диктату федеральної влади над владою окремих штатів. З іншого боку, не можна було не враховувати потенційних загроз від сусідства молодої стрімко набираючої силу нації з величезною колоніальною імперією, а також думка наполеонівського міністра закордонних справ [[Шарль Моріс де Талейран-Перигор|Шарля Моріса де Талейрана]], який був категоричним супротивником продажу Луїзіани.
 
А тим часом французькі експедиційні сили під командуванням зятя Наполеона генерала {{нп5|[[Шарль Леклерк (генерал)|Шарля Леклерка||Charles Leclerc}}]] намагалися придушити [[Гаїтянська революція|повстання рабів]] у [[Санто-Домінго]] (на початок ХХІ сторіччя територія [[Республіка Гаїті|Республіки Гаїті]]). Але планам Наполеона Бонапарта не судилося збутися.
 
Політичний конфлікт у [[Гваделупа|Гваделупі]] і [[Санто-Домінго]] переріс у повстання рабів 20 травня 1802 року і привів до того, що французький чорношкірий офіцер [[Жан-Жак Дессалін]] і офіцер-[[мулат]] [[Александр Петіон]] у жовтні 1802 року перейшли на сторону повсталих рабів і почали [[Партизанська війна|партизанську війну]] проти колоніальних військ [[Метрополія Франції|метрополії]]. Спалахнула епідемія [[Жовта лихоманка|жовтої лихоманки]] забрала життя трьох чвертей французьких солдатів (20 тисяч чоловік<ref name="MDaniel">''Даниэл М.'' [http://www.sivatherium.narod.ru/library/Daniel/main.htm Тайные тропы носителей смерти]. — Прогресс, 1990. ISBN 5-01-002041-6</ref>), жертвою епідемії став і сам генерал Леклерк, після чого позосталі французи евакуювалися до Франції в червні 1802 р.