Ернест Гемінґвей: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Nastjaa23 (обговорення | внесок)
Рядок 26:
Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 в {{нп|Оук-Парк (Іллінойс)|Оук-Парку|en|Oak_Park,_Illinois}}, що у передмісті [[Чикаго]], штат [[Іллінойс]], [[США]]. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Його батько, Кларенс Едмот Хемінгуей, працював лікарем, а його мати, Грейс Голл — музикантом. Ернест був другою дитиною в сім'ї (першою була донька Марселіна, яка народилася 1898 року). Його назвали на честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Хемінгуею не подобалося, і він пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси [[Оскар Вайльд|Оскара Вайльда]] «[[Як важливо бути серйозним]]».
 
Мати Хемінгуея часто давала концерти у містечку {{нп|Оук-Парк (Іллінойс)|Оук-Парк|en|Oak_Park,_Illinois}} та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на [[віолончель|віолончелі]]. Малий Ернест зовсім не хотів музикувати чи співати, але його супротив було придушено, і він щодня мусив відвідувати уроки музики. Вже дорослим Хемінгуей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Хемінгуей з матір'ю були дуже схожими за характерамихарактером. Пізніше Хемінгуей відзначав, що уроки музики були кориснимкорисними для його творчості.
 
Сім'я Хемінгуеїв, крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще й котедж «Віндемер» на озері Валлун. Кожного літа Ернест з батьками, братами й сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки у «Віндемер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі, і він міг робити улюблені речі — сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 році, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.