Вікіпедія

Українсько-французькі відносини: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Відкинуто редагування 46.211.52.23 (обговорення) до зробленого Uawikibot1
Мітка: Відкіт
Рядок 131:
Друга — нечисленна українська іміграційна хвиля до Франції відбулася на початку [[20 століття|20 ст.]] у зв'язку з революцією в Російській Імперії 1905. Вони заснували першу українську організацію „Cercle des Oukrainiens a Paris“ (1908 — 14), яка нараховувала 1910 бл 120 чл., переважно наддніпрянців. Вони мали свій хор, організували курси української мови, інформацію про Україну французькою мовою. Серед діячів цього гуртка були: Я. Федорчук, М. Паращук, [[Винниченко Володимир Кирилович|В. Винниченко]], С. Мазуренко, М. Рудницький, Є. Бачинський, С. Макаренко.
 
Третя хвиля укр. еміграції почалася після першої світової війни. Вона складалася з українців експедиційного рос. корпусу, що воював на франц. фронті, службовців укр. дипломатичних і екон. місій УНР і ЗУНР, залишенців Укр.Української Респ.республіканської Капелікапели О.Олександра КошйцяКошиця (О.Олекса Чехівський, К.[[Миколайчук Кирило Тарасович|Кирило Миколайчук]] та ін.), визначних діячів УНР ([[Петлюра Симон Васильович|С. Петлюра]], В. Прокопович, О. Шульгин й ін.), кол. вояків і старшин Армії УНР, що після, 1924 приїжджали з таборів інтернованих в Польщі й Румунії (серед них М. Капустянський, М. й О. Удовиченки, Микола Шаповал і ін.). На поч. 1920-их pp. у Ф. перебувало бл. 5 000 українців. Однак найбільша група іміґрантів складалася з заробітчан, що, почавши з 1923, прибували на працю гол. з Галичини. У 1930-их pp. наплив українців до Ф. зменшився. Переважно частина українців була затруднена на фізичних працях: на шахтах, у текстильній індустрії і металургійних заводах Півн. і Сх. Ф. та в сільському господарстві в усій країні.
 
За другої світової війни тисячі українців, полонених сов. армії, були привезені німцями до Ф. на примусову роботу. Дехто з українців, що були в нім. військ. частинах перейшли до франц. резистансу, створивши бойові військ. формації: Укр. курінь ім. І. Богуна (820 вояків), Курінь ім. [[Шевченко Тарас Григорович|Т. Шевченка]] (546), Укр. Партизанський Відділ під проводом О. Круковського. Хоч вони боролися проти німців, на вимогу сов. посольства, французи їх демобілізували, частина з них записалася до чужинецького Легіону.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Українсько-французькі_відносини