Небельверфер: відмінності між версіями

* '''Перший міф''': «Небельверфер» є копією «Катюші» і з'явився 1942-го року у відповідь на появу совєцькихпоявурадянських реактивних систем залпового вогню. ЦеВ брехня.дійсності «Небельверфер» почали розробляти 1928-го року і його вперше прийнято на озброєння у вигляді важких 280-мм «Wurfrahmen», котрі початково виглядали як дерев'яна рама для 6 ракет калібру 280 мм (пізніше раму, з металу) і прийняту на озброєння в 1940 році. 1940-го також з'являється прототип «Небельверфер» під газові реактивні міни, а в середині 1940-го року і під фугасні реактивні міни. Застосовували цю зброю спочатку проти Франції, потім на острові Крит разом із [[Безвідкатна гармата|безвідкатними гарматами]]; на Східному фронті ефективно застосовувалися з перших днів під прикриттям важких гаубиць. Перше його застосування на території СРСР 22 червня 1941-го року при [[Оборона Берестя (1941)|штурмі Берестейської фортеці]] — на місяць раніше, чим застосували «Катюші» під [[Орша|Воршею]]. Щоправда, за наказом Гіммлера, інженерами «Česká Zbrojovka» було створено аналог совєцького реактивного снаряда РС-82, проте це було набагато пізніше. Німецький «аналог» РС-82 повністю переважав совєцькийрадянський оригінал як за точністю пострілу (чехи позбулися ексцентриситету тяги, викликаного нерівномірним горіння порохової шашки закруткою стабілізатора снаряду, що змушував ракету обертатися навколо своєї осі), так і за масою спорядження боєголовки. Швидкість обертання в порівнянні з турбореактивними мінами, була дуже низькою, та вказану ваду усувала повністю). Таким чином, «Органи Гіммлера» ні точною, і навіть приблизною копією «Органів Сталіна» не були і не могли бути: німці не випускали недосконалої неякісної зброї. Це була набагато досконаліша система.

* '''Третій міф''': мала маневреність «Небельверфер». У порівнянні із совєцьким відповідником (на базі вантажівки) маневреністю ніяк не поступався, адже штатним буксирувальником «Небельверфера» був напівгусеничний тягач [[Sd Kfz 6]] і напівгусеничні бронетранспортери, від акумуляторних батарей котрих реактивний міномет і працював. Висока мобільність тягача зумовлена його надзвичайною прохідністю, тоді як і «[[ГАЗ-АА|полуторка»]], і Studebaker US6, і ЗІС-6 і Зіл-157 легко в'язли у ґрунті. До середини 1943-го року швидкості й маневреності мінометові цілком вистачало. «Небельверферові» не вистачало оперативності в бою, адже його змонтовано на окремому лафеті, тож його доводилося відчіпляти, викочувати на позицію й націлювати, що потребувало багато часу. «Катюшу» змонтовано на шасі вантажівки, тож теоретично вона була набагато оперативнішою: вантажівка сама виходила на позицію, а для підготовки до стрільби їй потрібно було лише опустити опорні домкрати (часто для достатнього упору вантажівку просто опирали на крупний пеньок чи камінь, тож швидкість підготовки до стрільби трохи збільшувалася). На практиці ж швидкість виходу на позицію, прицілювання і відкриття вогню займали приблизно однакову кількість часу, а зважаючи, що вогонь рідко вели з асфальтової чи ґрунтової дороги — а частіше з бездоріжжя чи з пересіченої місцевості — тож «Небельверфер вигравав. Відстрілявшись, «Катюша» могла практично одразу утекти з позиції, що в теорії практично унеможливлювало накриття її вогнем у відповідь за інших рівних умов. Однак. німці легко визначали позицію радянських реактивних мінометів (як і їхньої гаубичної артилерії) — і негайно накривали їх вогнем із гаубиць у відповідь. Проте, цей теоретичний недолік «Небельверфера» було усунуто у версіях «Wurfrahmen 40» «Panzerwerfer 42».