Арцаська єпархія Вірменської апостольської церкви: відмінності між версіями

Одразу після проголошення [[Християнство|християнства]] державною релігією [[Вірменія|Вірменії]] ([[301]] р.) [[Григорій Просвітитель|Григорієм І Лусаворічем (Просвітителем)]] на території [[Арцах]]у в [[Амарас]]і був заснований перший монастир. Будівництво монастиря була завершено його онкуом Григорісом, який, до речі був першим єпископом Арцаху та тут же і похований. Після падіння царства Аршакуні ([[428]] р.) Східні краї [[Велика Вірменія|Великої Вірменії]] [[перси|перським]] двором поступово були приєднані до сусіднього царства [[Кавказька Алпанія|Албанії]]. У другій половині [[VI]]  ст. з вказаних країв, а також приєднаних до них прикаспійських районів (Лпінк, Багасакан, Мазкутк), був заснований католикосат Алванку. Хоча духовний ватажок останнього мав титул «Католикос [[Кавказька Алпанія|Алванку]], Лпінку та Чоху», але прийняв першоприсутність католикоса Усіх Вірмен. Центром католикосата Алванку першопочатково було місто [[Барда|Партав]], заснований Араншаїком Ваче ІІ-м. В подальшому центрами останнього почергово були Капалак, [[Амарас]], Чарекаванк, Бердакур (літня резиденція), Хамши ванк, [[Гандзасар]].

Починаючи з [[1920]] р., поступово зростала роль та значення Арцаського єпископосату в [[Гандзасар]]і. У кінці [[XIV]]  ст. католикосат переместився у Гандзасарський монастир та частіше почав називатися Гандзасарським католикосатом, духовно підпорядковуючись Св. [[Ечміадзин]]у. Кордони підпорядкування єпархій, в силу тих чи інших політичних обставин, поступово змінювалися.

Попередньо під юрисдикцією Гандзасарського (Ахваніц) католикосату знаходилися обширні провінції як усіх Східних країв Вірменії, так і закурські райони — аж до берегів [[Каспійське море|Каспійського моря]] (Шакі, Шамахі, [[Куба (Азербайджан)|Куба]], [[Дербент|Дербенд]], Хачмас, [[Баку]] та інші). В кінці [[XVIII]]  ст. у підпорядкуванні католикосату знаходилося 1736, а на початку [[XIX]]  ст. — 1311 діючих церков та монастирів. Гандзасарський (Ахваніц) католикосат зіграв важливу роль у вірменському політичному, громадському та культурному житті.

У першій половині [[XVIII]]  ст. він став центром визвольної боротьби, очоливши боротьбу [[Вірмени|вірменського]] народу проти [[Турки|турецьких]] та [[Перси|перських]] завойовників. Після приєднання [[Арцах]]у до [[Росія|Росії]] ([[1813]] р.) Гандзасарський (Ахваніц) католикосат перетворився у [[Митрополія|митрополію]] ([[1815]] р.) з Карабаською та Шатазькою єпархіями.

У [[1836]] р. була створена Карабаська (Арцаська) єпархія, в яку на початку [[XX]]  ст. входили два вікарійства — [[Шуши]]нське та Нухінське. У склад першого входив весь Арцах ([[Нагірний Карабах]]), а другому підпорядковувалися Нухінський повіт на північ від р. [[Кура]] та [[Ленкорань]]. На території єпархії було 208 діючих церков та 13 монастирів з більш ніж 157 тисячами прихожан.

У [[1838]] р. відкрилася Шушинська єпархіальна школа, яка стала за короткий час важливим центром підготовки вірменської [[Інтелігенція|інтелігенції]]. Перші роки радянської влади стали катастрофічними для Арцаської єпархії. Пригноблення та переслідування духовенства та віруючих призвели до того, що у [[1930]] р. єпархія припинила своє існування. Закрилися майже усі вірменські церкви (багато на протязі часу були зруйновані). Відновлення Арцаської єпархії безпосередньо пов'язано з новим підйомом визвольної боротьби арцаського вірменства.