Карл V Мудрий: відмінності між версіями

'''Карл V Мудрий'''<ref>[http://fmg.ac/Projects/MedLands/CAPET.htm#_Toc154137015 Sa généalogie sur le site Medieval Lands] {{ref-fr}}</ref> ({{lang-fr|Charles V le Sage}}; [[21 січня]] [[1338]], [[Венсен]]&nbsp;— [[16 вересня]] [[1380]], [[Боте-сюр-Марн]])&nbsp;— [[Монархи Франції|король Франції]] з [[1364]] по [[1380]] роки з династії [[Валуа]]. Старший син короля Франції [[Іоанн II Добрий |Іоанна II]] і його першої дружини [[Бонна Люксембурзька |Бонни Люксембурзької]]. У 1356—1360 роках і на початку 1364 (під час перебування батька, Іоанна II, в англійському полоні)&nbsp;— регент Королівства Франція. Його царювання знаменує собою кінець першого етапу [[Столітня війна |Столітньої Війни]]: Карл V зміг практично повністю повернути території, втрачені його попередниками, і відновити владу над державою.

Протягом деякого часу Карл був близький до реформаторського руху. Коли його батько Іоанн Добрий був у полоні в Королівстві Англія, [[дофін]] виявився главою контрольованої монархії. Незважаючи на амбітні проекти [[Карл II (король Наварри) | Карла Наваррського]] і [[Етьєн Марсель | Етьєна Марселя]], Карлу вдалося врятувати корону Валуа, хоча країна в той момент поринула в громадянські війни. Після коронації 1364 року Карл відновив королівську владу, зробивши ставку на [[правова держава |правову державу]] і слідуючи політиці твердої валюти, закладеної ще радниками його батька. В результаті люди почали порівнювати правління Карла V з благословенними часами [[Людовик IX Святий |Людовика Святого]], який традиційно вважався хорошим королем свого часу.

Карл V формалізував децентралізацію влади за допомогою політики роздачі [[апанаж]]ів, над якими він зберігав владу, фінансуючи їх завдяки введенню довготривалих податків. Ці нові доходи дозволили йому також створити у Королівстві Франція регулярну армію, яка разом з військами його братів покінчила з «[[Великі компанії |великими компаніями]]» ({{lang-fr | Grandes compagnies}}), що розоряли країну, а потім і завдати поразки англійцям. Ця перемога стала можливою завдяки і дипломатичним успіхам: Карл V зміг повернути під свою владу [[Гасконь|гасконських]] васалів, які ставилися до Королівства Англія прихильно, і ізолювати їх від усієї Європи. Ці перемоги у великій мірі вплинули на формування зародження національного самосвідомості, в результаті якого англійці стали сприйматися французами як загарбники. І, нарешті, царювання Карла V ознаменовано [[Західна схизма |Великою Схизмою]].

Карл народився у Венсенському замку 21 січня 1338 року{{sfn|Delachenal|1903|с=94-98}}. Він виховувався з іншими дітьми свого віку. Пізніше він залишався близьким із людьми, які оточували його. Серед них були дядько Філіп Орлеанський, три його брати: Людовик, [[Жан (герцог Беррійський)|Жан]] і [[Філіп II Сміливий |Філіп]], а також Людовик Бурбон, Едуард Бар, Роберт Бар, Годфрі Брабанта, Людовик д'Етамп, Луї Евре (брат Карла Злого), Жан Артуа, Карл Артуа, Карл Алансон і Філіп I, герцог Бургундії{{sfn|Autrand|1994|с=26}}.

Його наставник, ймовірно, Сильвестр Кервель{{sfn|Autrand|1994|с=27}}>, який вчив його [[Латинь|Латині]] і [[граматика|граматики]]. Його мати і бабуся по батьківській лінії померли від [[Чума|чуми]] в 1349 році під час її [[Пандемія|пандемії]] [[Чорна смерть|«Чорної смерті»]], коли він тільки закінчив навчання. Його дід, [[Філіп VI Валуа |Філіп VI]], помер наступного 1350 року{{sfn|Autrand|1994|с=28}}. Після смерті діда його батько став королем, а Карл&nbsp;— першим [[Дофін]]ом.

Граф Гумберт (Гумберт) II, що розорився і залишився без спадкоємців після смерті свого єдиного сина, вирішив продати землі [[Дофіне]]{{sfn|Autrand|1994|с=70}}, які входили до складу [[Священна Римська імперія |Священної Римської імперії]]. Але так як ні [[папа римський |папа]], ні імператор не відреагували на його пропозицію, то він уклав угоду з французьким королем [[Філіп VI Валуа |Філіпом VI]]. Згідно з угодою, ці землі повинні були бути передані синові майбутнього короля Іоанна Доброго. Таким чином, Карл, старший син Іоанна, став першим [[дофін]]ом у французькій історії. Йому ледь виповнилося 11 років, проте вже тоді він вперше відчув тягар влади на своїх плечах. Карл привів до присяги прелатів і отримав [[оммаж]] від своїх нових [[васал]]ів.

Контроль над цими землями був дуже важливий для Королівства Франція, так як Дофіне знаходилося в долині [[Рона (річка) |Рони]], через яку проходив найважливіший ще з часів [[Античність |античності]] торговий шлях, що з'єднує Середземноморський регіон і північ Європи. Французи, таким чином, могли тепер безпосередньо зв'язуватися з [[Авіньйон]]ом, папським містом і найважливішим дипломатичним центром всієї середньовічної Європи. Незважаючи на свій юний вік, дофін почав вимагати, щоб його піддані визнали свого нового пана, а також втрутився в міжусобну війну між його васалами{{sfn|Autrand|1994|с=76}}. Тоді він отримав перший досвід управління, який надзвичайно став йому в пригоді у майбутньому.

8 квітня 1350 в [[Тен-л'Ермітаж]] дофін одружився на [[Жанна де Бурбон |Жанні де Бурбон]] внучці [[Карл Валуа | Карла Валуа]] який доводився йому прадідом. Для цього йому довелося попередньо отримати у папи дозвіл на шлюб з родичкою{{sfn|Autrand|1994|с=76}}. Можливо, саме таке близьку спорідненість стало причиною психічного захворювання [[Карл VI Божевільний|Карла VI]] і послабило здоров'я інших дітей Карла і Жанни. Хоча про саму Жанну де Бурбон було відомо, що вона хворіє на якийсь [[Психічні розлади|психічний розлад]], що можливо успадкував Карл VI. Шлюб був укладений пізніше, ніж збиралися, через смерть матері Карла [[Бонна Люксембурзька |Бонни Люксембурзької]] та його бабусі [[Жанна Бургундська (Хромоножка) | Жанни Бургундської]], загиблих від чуми 1349 року{{sfn|Autrand|1994|с=75}} (в той момент Карл поїхав від двору в Дофіне). Та й сам дофін переніс тяжку хворобу, від якої ніяк не міг оговтатися з серпня по грудень 1349. Через виниклу у Королівстві Франція «Чорну смерть» люди боялися великих скупчень народу, тому весілля дофіна пройшла досить скромно, при малій кількості свідків.

22 серпня 1350 помер дід дофіна, король Філіп VI. Карла викликали до [[Париж]]у, а 26 вересня 1350 він взяв участь у коронації свого батька Іоанна II в [[Реймс]]і. Тоді ж останній зробив Карла [[лицар]]ем [[Орден Зірки |Ордена Зірки]]. Однак спадкове право на престол як самого Іоанна, так і всього роду [[Валуа]], ставилося деякими феодалами під сумнів. Батько Іоанна, Філіп VI, якого іноді називали «знайденим королем» ({{lang-fr|roi trouvé}}), втратив всяку довіру своїх підданих після нищівної [[Битва при Кресі |поразки при Кресі]], втрати [[Кале]], через згубні наслідки епідемії чуми та знецінення грошей. Тому королівська партія зіткнулася з опозиційними настроями, які розповсюдились по всій країні. Одну з таких протиборчих партій очолив [[Карл II (король Наварри) |Карл II Наваррський]], прозваний Злим, чия мати [[Іоанна II (королева Наварри) |Жанна]] відмовилася в 1328 році від французької корони на користь наваррської. Карл II в той момент став старшим представником свого роду. Амбітна людина, він зумів об'єднати навколо себе всіх незадоволених правлінням першого Валуа. У цій справі його підтримували родичі та їхні союзники: сім'ї з Булоні (граф Булонський, кардинал, два їх брата і їх родичі з Оверні), Шампанський барони, вірні Жанні Наваррській (матері Карла Злого і внучки [[Іоанна I Наваррськая | останньої графині Шампанський ]]), а також прихильники [[Роберт III д'Артуа | Роберта д'Артуа]], вигнаного з французького королівства Філіпом VI. Більше того, Карл Злий спирався на могутній [[Паризький університет]] і на торговців північно-західній частині Королівства Франція, які жили тільки завдяки торгівлі через [[Ла-Манш]].

Для королівської партії [[Нормандія]] створювала певні проблеми. Це герцогство залежало як від морської торгівлі через Ла-Манш, так і від річкового шляху по [[Сена (річка) | Сені]]. Нормандія вже більше 150 років не була англійською землею, але власники землі (представники дворянства і духовенства) часто мали володіння як по цей бік протоки, так і по той (з часів [[Нормандське завоювання Англії|нормандського завоювання Королівства Англія]] або в результаті вдало укладених шлюбів, на правах спадкування). Тому офіційне визнання французької або англійської [[суверен]] а могло в будь-якому випадку призвести до конфіскації частини їхніх земель. Нормандські феодали об'єдналися між собою, щоб у разі необхідності дати спільний відсіч ворогові, ким би той не був. Тим більше у них були [[хартія |хартії]], які гарантували Нормандії досить широку автономію. [[Рауль II де Брієнн |Рауль де Брієнн]]&nbsp;— досить показовий приклад подібної автономії. Він вів незалежну зовнішню політику, і навіть якщо він і командував французькою армією, надісланій в [[Шотландія |Шотландію]], то лише як капітан, найнятий за контрактом, а не пов'язаний зобов'язаннями перед королем.

# '''[[Іоанна Валуа |Іоанна]]''' ([[1357]]—[[1360]])

# '''[[Карл VI Божевільний |Карл VI]]''' ([[1368]]—[[1422]]) король Франції з 1380 року.

# '''[[Ізабелла Валуа |Ізабелла]]''' ([[1373]]—[[1378]])

Файл:Charles6lefou.jpg|[[Карл VI Божевільний |Карл VI]]

Файл:Sin foto.svg|[[Ізабелла Валуа |Ізабелла]]