Гімназія № 6: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Створена сторінка: {{Школа |назва = Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 ім. Житниченка І. В. м. Бердичева... Мітка: суміш розкладок у тексті |
м clean up, replaced: - → — (7) за допомогою AWB |
||
Рядок 23:
==Історія школи==
Містечко Бердичів наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття фактично стало одним з найбільших міст України. Після Києва та Одеси Бердичів займав третє місце за кількістю населення (за даними перепису 1897 року в місті проживало 85 тис. чоловік), хоча за статусом залишалось повітовим містечкам Київщини. В цей період рівень розвитку освіти в містечку значно зріс порівняно з ХVІІІ ст. На початку ХІХ ст. вже діяла гімназія, в 1825 р. засновано 4-класне училище, з 1829 по 1845 р.р. діяло парафіяльно-духовне училище, і 1850 р. було відкрито перше, а в 1860 р.
Згідно з реформою 1 січня 1864 р. в Російській імперії засновувалися земства
Після Жовтневого перевороту земське училище було реорганізоване в трудову '''школу 8-річку'''. В роки хаосу та анархії громадянської війни школа продовжувала працювати, наскільки це було можливим. Через місто проходили армії ворогуючих сторін, мінялись влади, а школа була розташована біля головної дороги, що з'єднувала Житомир з Бердичевом, поряд була залізнична станція. Залишились свідчення старожилів смт. [[Гришківці]], колишніх учнів школи, що пам'ятають перехід дивізії М. Щорса через Бердичів. Загін Овсяникова захопив територію школи і 6 гармат, які розбили денікінський панцерник, що прямував з Козятина на Житомир. Тоді ж в школі розмістився спостережний пункт і лазарет богунців. У липні 1920 р., під час радянсько-польської війни, в приміщенні школи був спостережний пункт 11-ї дивізії Першої кінної армії С. Н. Будьоного, де бував і сам командарм (в радянські часи школа носила його ім'я). Кілька класних кімнат перетворили на кімнати для поранених бійців, а заняття для школярів проходили у будинку на території шкірзаводу. Після уроків учні разом з вчителькою Ящинською М, А. доглядали поранених, влаштовували їм концерти. Начдив Морозов Ф. М. наказав бійцям зняти з трофейного ешелону піаніно і передати школі. Багато років цей інструмент австрійської фірми “Юліус фусті” зберігався в школі. Під час німецької окупації вчитель музики Ґудзь В. С. переховав його в інше місце, Нині ця реліквія зберігається в місцевому краєзнавчому музеї. <br>
В 30-ті роки ХХ століття в одному приміщенні були дві школи: українська № 11 та польська № 12. Діти навчались у дві зміни. Школу відвідуввало 500 учнів, працювало понад 25 вчителів на чолі з директором Томашевським Казимиром Йосиповичем, у майбутньому учасником Великої Вітчизняної війни, Героєм Радянського Союзу.<br>
В 1931 році був перший випуск 7-х класів обох шкіл. З 1933 року школа стала повністю українською, а з 1938
Навесні 1940 р. почалася добудова 2-го поверху школи, але війна зруйнували всі плани.<br>
У червні 1941 р. був перший випуск 23-х учнів 10-го класу. Випускники зустрічали світанок, а на кордоні вже точилися бої, бомби падали на міста і села. Наступного дня юнаки пішли в військкомат, але на фронт взяли не всіх. Ті, кого записали добровольцями, потрапили до авіаційного училища. Не повернулися з фронту Власенко Іван, Зінюк Володимир, Кобченко Микола, федченко Василь.<br>
Рядок 36:
Перша публікація про школу з'явилась у місцевій пресі в серпні 1949 року. Це була інформація про похід юних туристів по річці Гнилоп'ять до Райковецького городища. З того часу Ружицький В. Й. регулярно писав про свята і будні школи № 6, дбайливо охороняючи та примножуючи її історію.
В 1998 році в школі засновано історико-краєзнавче товариство “Бердич”, яке очолює заступник директора з виховної роботи Данилюк Т. М. Члени товариства
== Примітки ==
{{reflist}}
[[Категорія:Бердичів]]
[[Категорія:Школи Житомирської області]]
| |||