Битва під Ярославом: відмінності між версіями

У [[1245]] році Ростислав звернувся по допомогу до [[королі Угорщини|угорського короля]] [[Бела IV|Бели IV]], який був йому зятем, і краківського князя [[Болеслав V Сором'язливий|Болеслава V Сором’язливогоСором'язливого]], дружина якого була донькою Бели IV, як і дружина Ростислава. [[Королівство Угорське (1000 - 1526)|Угорщина]] віддавна мала претензії на Галичину, а [[Королівство Польське|поляки]] ворогували з Данилом і його батьком Романом, тому обидві сторони охоче надали свої війська. Заручившись підтримкою іноземців і галицької боярської опозиції, Ростислав вдерся в Галичину і підійшов до міста [[Ярослав]]а.

Місто мало велику залогу і добрі укріплення, тому Ростислав відступив від нього і захопив за допомоги польських лицарів [[Флоріан Войцехович Авданец|Флоріана Войцеховича]] сусідній [[Перемишль]]. Зібравши тамтешніх жителів і зброю, він повернувся до Ярослава, обложив його і спорудив неподалік приставні форти. Коли Ростислав готував [[Требушет|каменеметну артилерію]] для взяття міста, залога виступила з нього і дала бій перед стінами. Проте вилазка була невдалою&nbsp;— [[город]]яни зазнали поразки і повтікали за мури. Це додало впевненості Ростиславу у своїй майбутній перемозі над Романовичами. Літописець так передає його слова: «''Якби я навідав де Данила й Василька&nbsp;— поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них''»<ref>[http://litopys.org.ua/litop/lit24.htm ''Літопис руський'' / Пер. з давньорус. Л. &nbsp;Є. &nbsp;Махновця; Відп. ред. О. &nbsp;В. &nbsp;Мишанич. &nbsp;— К.: Дніпро, 1989. &nbsp;— C. 402]</ref>. Князь настільки розслабився, що влаштував лицарський турнір перед містом. Він особисто взяв участь у іграх і навіть вивихнув плече.

Тим часом Данило і Василько дізналися про прихід Ростислава з [[угорці|угорсько]]-[[поляки|польською]] армією в Галичину. Вони негайно почали збирати народне ополчення [[вої]]в та вислали послів до своїх союзників&nbsp;— [[мазовія|мазовецького]] князя [[Конрад Мазовецький|Конрада I]] і [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя [[Міндовг|Міндовґа I]] по допомогу. Проте за браком часу [[Романовичі]] вирушили з Волині на ворога самостійно, у супроводі лише [[половці|половецьких]] загонів. В [[Авангард військовий|авангардавангарді]]і виступив [[двірський]] Андрій. Він мусив розвідати стан противника і повідомити жителям Ярослава, що їх незабаром буде врятовано.

''Ростислав, отож, виладнавшись до бою, перейшов глибокий яр,— він бо йшов супроти Данилового полку,— але Андрій-двірський постарався, щоб він не зітнувся з Даниловим полком. Прискоривши хід, Андрій зітнувся з військом Ростиславовим кріпко: списи так ламалися об броню, наче це були удари грому, і з обох же сторін многі, упавши з коней, померли, а інші поранені були сильними ударами списів. Данило тоді послав на поміч йому, Андрієві, двадцять вибраних мужів. І хоча боярин Василій Глібович і князі Всеволод Олександрович та Мстислав Глібович, не маючи змоги помогти Андрієві, побігли обидва назад до Сяну, але Андрій, що зостався з невеликою дружиною, в'їжджаючи, кріпко боровся з ними''<ref name="lit">[http://litopys.org.ua/litop/lit24.htm ''Літопис руський'' / Пер. з давньорус. Л. &nbsp;Є. &nbsp;Махновця; Відп. ред. О. &nbsp;В. &nbsp;Мишанич. &nbsp;— К.: Дніпро, 1989. &nbsp;— C. 403]</ref>.

На одному з [[фланг]]ів почали наступ поляки Флоріана Войцеховича. Співаючи гімн «[[Богородиця (гімн)|Богородиця]]»<ref>В тексті літопису «керьлѣшь», полонізована форма грецького «киріє елейсон»&nbsp;— Господи, помилуй. Ймовірно, що поляки співали гімн «Bogurodzica», де є цей приспів. [http://litopys.org.ua/litop/lit24.htm ''Літопис руський'' / Пер. з давньорус. Л. &nbsp;Є. &nbsp;Махновця; Відп. ред. О. &nbsp;В. &nbsp;Мишанич. &nbsp;— К.: Дніпро, 1989. &nbsp;— C. 403]</ref>, вони зійшлися з волинськими частинами Василька і тривалий час билися.

* [http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv12.htm Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984. &nbsp;— С.97.]