Шахта імені Т. Г. Шевченка: відмінності між версіями

'''Шахта ім.імені Т. Г. Шевченка''' - — закрите в 1989-19901989—1990 роках вуглевидобувне підприємство в районі сучасного [[Шевченко (смт)|смт Шевченко]] [[Покровська міська рада (Донецька область)|Покровської міськради]], яке було містоутворючим для названого вище населеного пункту.

В 1912 році англо-франко-бельгійське акціонерне (анонімне) товариство Гришинських копалень викупило у В.&nbsp;Н.&nbsp;Файнштейна шахту НОД № &nbsp;4 [[Преображенський рудник|Преображенського рудника]] і заклало поруч більш сучасну шахту № &nbsp;19. Шахта вийшла на пласт ''f''₁ «Лисогорівський». Керуючим на шахтах нового рудника, що закладався, став М.&nbsp;І.&nbsp;Каттавоз, який дотоді був співвласником Преображенського рудника. Видобувна здатність рудника, станом на 1913 рік, була встановлена на позначці 2,0 &nbsp;млн. пудів, на 1914 рік –&nbsp;— 3,0 &nbsp;млн. пудів вугілля на рік. У 1913 році шахта М.&nbsp;І.&nbsp;Каттавоза видала на-гора 1,309 &nbsp;млн. пудів вугілля при 108 працівниках. Було розпочато будівництво шахтного селища<ref>{{Cite book|title=Отчёт начальника Горного управления Южной России за 1913 год|last=|first=|year=1914|publisher=|location=Екатеринослав|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref>{{Cite book|title=К докладу по IIа вопросу о современном положении каменноугольной промышленности. Сведения о добывающей способности и предполагаемой производительности каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1914 год / По заключению каменнокгольной комиссии, под председательством Н.С.Авдакова, и антрацитовой – А.Е.Ландсберга. – Х., 1913 // Труды XXXVIII Съезда горнопромышленников юга России. – Т. I|last=|first=|year=1914|publisher=|location=Х.|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref name=":0">{{Cite book|title=Отчёт начальника горного управления Южной России за 1914 год|last=|first=|year=1915|publisher=|location=Екатеринослав|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref name=":1">{{Cite book|title=По чорне золото|last=Гайворонський П.Є.|first=|year=2001|publisher=|location=Красноармійськ|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref name=":2">{{Cite book|title=Вугільні підприємства Красноармійська|last=Гайворонський П.Є.|first=|year=2006|publisher=|location=Макіївка|pages=|language=|isbn=}}</ref>.

У 1914 році на Гришинській копальні (2 шахти, 176 робітників) анонімного товариства було видобуто 1,385 &nbsp;млн. пудів вугілля при видобувній здатності 2,5 &nbsp;млн. пудів на рік. На руднику були зроблені наступні технічні удосконалення: «''а) обладнана електрична станція потужністю 200 кінських сил; б) проведена повна електрифікація підземних двигунів; в) закінчувалося проходження нової шахти № &nbsp;5-й на глибину до 55-60 сажнів; г) проводилася прокладка водопровідних труб для постачання селища питною водою''»<ref name=":0" />.

У 1915 році Гришинський рудник анонімного товариства (2 шахти, 429 робітників) видав 2,44 &nbsp;млн. пудів вугілля при видобувної здатності 5 &nbsp;млн. пудів на рік. Доречі, в 1915 році на останньому руднику перше вугілля дала шахта № &nbsp;19. Згідно зі статистикою Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії за 1916 рік, на руднику анонімного товариства Гришинських копалень (М.&nbsp;І.&nbsp;Каттавоз) з видобувною здатністю 10 &nbsp;млн. пудів на рік планували добути в 1917 році 8 &nbsp;млн. пудів вугілля. Не дивлячись на досить велику продуктивність, на руднику, станом на 1918 рік, застосовувалися дерев’янідерев'яні вагонетки зі зйомним кузовом<ref>{{Cite book|title=Отчёт начальника горного управления Южной России за 1915 год|last=|first=|year=1916|publisher=|location=Екатеринослав|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref>{{Cite book|title=К докладу по IIа вопросу о современном положении каменноугольной промышленности. Сведения о добывающей способности и предполагаемой производительности каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1916 год. – По заключению каменноугольной комиссии под председательством Н.Ф.Дитмара и антрацитовой – М.П.Тер-Давыдова // Труды XL Съезда горнопромышленников юга России (21-29 ноября 1915 года). – Т. I|last=|first=|year=1916|publisher=|location=Х.|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref>{{Cite book|title=К докладу по вопросу о современном положении каменноугольной промышленности. Сведения о добывающей способности и предполагаемой производительности каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1917 год // Труды XLI Съезда горнопромышленников юга России. – Т. I|last=|first=|year=1917|publisher=|location=Х.|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref>{{Cite book|title=Описание Донецкого бассейна / Т. IV. Доставка угля от очистного забоя и по горизонтальным рельсовым путям. – Вып. I|last=А.М.Терпигорев|first=|year=1918|publisher=|location=Екатеринослав|pages=|language=|isbn=}}</ref>.

Причиною зростання планової виробничої потужності рудника англо-франко-бельгійського анонімного товариства Гришинських копалень є будівництво в 1914-19171914—1917 роках залізниці [[Рутченкове]] –&nbsp;— Гришине ([[Покровськ (станція)|Покровськ]]) і гілки [[Чунишине (станція)|Чунишине]] –&nbsp;— [[Станція Сазонове|Сазонове]] зі станцією [[Станція Бельгійський|Бельгійський]], що обслуговувала шахту № &nbsp;19 ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка. Перша була введена в експлуатацію в січні 1917 року, остання –&nbsp;— в грудні того ж року<ref>{{Cite book|title=В Западном Донбассе // Железнодорожник Донбасса, №№ 98 (6987), 18.08.1977; 99 (6988), 20.08.1977; 100 (6989), 23.08.1977|last=Мартыненко В.|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>.

Безпосередньо перед революцією 1917 року шахту № &nbsp;19 викупили гірничопромисловці Барський і Миткевич (за радянськими документами -&nbsp;— Мяшкевич, Майневич). У 1917 році була запущена в експлуатацію шахта № &nbsp;20. Довгий час шахту ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка називали шахтою № &nbsp;19-20<ref name=":1" /><ref name=":2" /><ref>{{Cite book|title=Синонимика угольных пластов Донецкого бассейна|last=Б.Ф.Мефферт и др.|first=|year=1926|publisher=|location=Л.|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref name=":3">{{Cite book|title=Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь-февраль 1923 г.) / Т. I|last=|first=|year=1923|publisher=|location=Х.|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref name=":4">{{Cite book|title=Вся Украина и Крым|last=Ф.И.Полярный и др.|first=|year=1923|publisher=|location=Х.|pages=|language=|isbn=}}</ref>.

У дореволюційній літературі згадуються '''шахти братів Чечиків''', яких до 1917 року було декілька. Існувала така шахта і в районі сучасного селища Шевченко, за даними О.&nbsp;О.&nbsp;Гапєєва, це була шахта Чечиків і Марковича. Знаходилася вона на південний схід від шахти ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко, біля річки Солона. Станом на 1917 рік, сумарні обсяги відвантаження вугілля шахт братів Чечиків (Ільїнка, Селидівка тощо) по станції Гришине становили до 1000 вагонів на рік<ref>{{Cite book|title=Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги|last=|first=|year=1917|publisher=|location=Екатеринослав|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref>{{Cite book|title=Геологический очерк Западной окраины Донецкого бассейна|last=Гапеев А.А.|first=|year=1927|publisher=|location=Л.|pages=|language=|isbn=}}</ref>.

У 1920 році рудники Гришинського вугленосного району були остаточно націоналізовані й розділені на два кущі: Гришинський (Північний) і Селидівський (Південний). До складу Гришинського куща входили 6 рудників: Новоекономічний, Гродівський, Святогорівський, Григор'єво-Гришинський, Новомар’їнськийНовомар'їнський (правильніше Надєждине-Мар'їнський) і, звичайно ж, майбутній Шевченківський рудники. У 1922 році на базі цих копалень створюється Гришинське рудоуправління. Згідно зі списком гірничопромислових підприємств Артемівського гірничого округу (січень-лютий 1923 року) за Гришинським кущем значилися Новоекономічний, Гродівський, Красноармійський (колишній Святогорівський), ''рудник №5№&nbsp;5 (колишній Майневича і Барського або Лисогорівський)'', рудник №7№&nbsp;7 (Єленінські копальні) і Західно-Донецький рудник УДКП<ref name=":3" /><ref name=":4" />.

Відповідно до п'ятирічного плану на 1928-19331928—1933 роки, в списку нерентабельних підприємств вказувалася шахта № &nbsp;19 ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка з виробничою потужністю 84 тис. тон вугілля на рік. Але попри все шахта вижила і продовжувала видавати на-гора рекордні тисячі тонн вугілля. Станом на 1934 рік, вантажообіг станції Бельгійський склав: по прибуттю –&nbsp;— 5,8 тис. тон, по відправленню –&nbsp;— 158,1 тис. тон різних вантажів. Станція відправляла, в основному, вугілля, і все відправлене вугілля було завантажене виключно на шахті ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка (рудники Новомар’їнськийНовомар'їнський і Західно-Донецький у другій половині 20-х років були законсервовані)<ref>{{Cite book|title=Пути развития Донецкого бассейна (перспективный план каменноугольной промышленности на пятилетие 1928/29 – 1932/33 годы)|last=С.А.Гецов|first=|year=1929|publisher=|location=Сталин|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref>{{Cite book|title=Красноармейский район: Люди, история, факты|last=Стёпкин В.П., Гайворонский П.Е., Яцюк Н.Н.|first=|year=2003|publisher=|location=Донеце|pages=|language=|isbn=}}</ref>.

Показники роботи залізниці в районі Красноармійського ([[Покровськ|Покровська]]а) безпосередньо залежали від показників роботи шахт тресту [[Мирноградвугілля|«Красноармійськвугілля»]]. А останні, не дивлячись на дні підвищеної продуктивності, план часто зривали –&nbsp;— внаслідок нестачі робочих рук, інструменту, машин і механізмів. Згідно із даними газети Красноармійського відділу руху «Стахановець транспорту», в першу декаду серпня 1945 року навантаження вугілля по станціях, які обслуговують шахти «Красноармійськвугілля», склала 101 &nbsp;% від плану, у другу –&nbsp;— 93 &nbsp;% від плану. В тому числі, станція Бельгійський за відповідні періоди виконала план на 130 і 140 &nbsp;%<ref>{{Cite book|title=Показатели работы углепогрузочных станций Красноармейской дистанции пути за последнюю декаду июля, % к плану // Стахановец транспорта, № 19 (790), 8.08.1945|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref>{{Cite book|title=Показатели работы углепогрузочных станций Красноармейской дистанции пути за первую декаду августа, % к плану // Стахановец транспорта, № 22 (793), 18.08.1945|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>.

Шахта успішно працювала і в післявоєнні роки. Лише в 1990 році, коли запаси родовища вугілля були повністю вичерпані, шахта стала частиною історії. Після закриття шахти ім. Шевченка по гілці Чунишине -&nbsp;— Бельгійський возили бітум для асфальтового заводу (працював до 2006 року). Під'їзна колія Чунишине –&nbsp;— Сазонове, а також колійний розвиток станції Бельгійський, демонтували в 2002 році. У 2013 році не стало і станції Чунишине<ref name=":1" /><ref name=":2" />.