Піфос: відмінності між версіями

'''Пі́фос''' ([[Грецька мова{{lang-el|грець.]] πίθος}}) — давньогрецький глиняний [[глек]] яйцюватої або кулястої форми, зазвичай, із широким горлом, яке накривали цегляною чи кам'яною лядою. Відомий з [[Мікенська цивілізація|мікенської доби]].

Завдяки міцності, довговічності та своїм теплоізоляційним властивостям, піфос набув поширення у всьому [[Середземномор'я|Середземномор'ї]] і довго слугував різним народам для зберігання й транспортування різноманітних товарів: зерна, вина, олії, солоної риби тощо. Залежно від призначення, піфос мав різні розміри та форми. Найбільші з них були у два метри заввишки. Піфоси для транспортування мали пласке дно, дві, чотири або навіть шість ручок для кріплення на кораблях та пересування. Стаціонарні піфоси для зберігання вина, олії чи збіжжя мали конічне дно, бо закопувалися у землю. На унікальні фізико-хімічні властивості кераміки, останнім часом звернули увагу винороби, які, у конкретних випадках, невдовзі планують повернутися від своїх дубових та сталевих діжокбочок до піфосоподібних цегляних резервуарів.

Схожі за параметрами глеки ще й досі використовуються у народів [[Кавказ]]у під назвою [[карас]] ([[вірменська мова|вірм.]] Կարաս) та [[квеврі]] (груз. {{lang-ka|ქვევრის}}) — для виготовлення та зберігання вина, та [[Центральна Азія|Центральної Азії]] — для господарських запасів, але ув першу чергу — для води.

У стародавні часи для деяких народів піфос також правив за [[домовина|домовину]]. Ця посудина стала широковідомою завдяки згадкам в байках про давньогрецького філософа-кініка [[Діоген Сінопський|Діогена]]а, в яких стверджувалося, що він там жив. «Діогенів піфос» у сучасному лексиконі означає відхід на деякий час від буденності і роздуми про тлінність життя.