У [[дульнозарядна зброя|дульнозарядній зброї]] порох відмірювався вручну і засипався в ствол, потім шомполом[[шомпол]]ом заганявся пиж і досилалася куля. Прагнення до швидкострільності привело в XVII столітті до винайдення першого набою: заряд поміщали в паперову оболонку, до якої приєднувалася і куля<ref name="ЕСБЕ">{{ВТ-ЕСБЕ|Патрон, боеприпас}}</ref>. Споряджені набої носили в спеціальних коробочках-[[лядівницяладівниця]]х<ref>[http://www.ucrainarma.org/fotorekonstrukcija/kozacki-ladivnyci.html Козацькі ладівниці]</ref> і сумках-[[патронташ]]ах. У 1827 році [[Йоганн фон Дрейзе]] запропонував унітарний набій, що складався з кулі і пороху з коржиком ударної суміші, заключених у гільзу. У паперову гільзу насипали порох, вставляли так званий «шпігель» (папковий циліндр, у нижню основу якого впресовувався коржик ударної суміші, а у верхній робилася заглибина для кулі), а потім яйцеподібну кулю. Під час спускання курка голка замка проколювала коржик ударної суміші, від чого від займався і ставався постріл. При цьому шпігель пороховими газами втискувався в нарізи ствола і обтикуючи кулю, вимушував її разом із собою обертатися по нарізах. Масовий перехід на унітарні набої і казеннозарядні рушниці стався після [[австро-прусська війна|австро-прусської війни]] 1866 року. Але паперові гільзи мали істотний недолік: вони боялися вологи, від сирості коржики ударної суміші відставали від денець. Подальше вдосконалення набою привело до впровадження металевої гільзи і капсуля<ref name="ЕСБЕ"/>.
