Яси: відмінності між версіями

В [[1339]] р. центр Ясшаґа місто Ясберень і його сьок (адміністративна одиниця) стали рівними з кунськими сьоками. До кінця XIV ст. у ясів з'являється невідомий раніше соціальний термін «капітан» (Sandrini capitanei Jazinorum). За словами дослідників, точне значення цього терміна досі неясне, але ясно, що термін «капітан» не пов'язаний зі структурою угорського суспільства і вживався на позначення вождів родів і племен. Дослідники звертають увагу на одночасну поява терміну «капітан» і у кунів (у грамоті [[1347]] р.) і роблять висновок про значну соціальну диференціацію кунів і ясів, коли знатні і незнатні протистоять один одному{{sfn|Кузнецов|1993|p=117-118}}.

 

 

Поселення ясів на території сучасного Ясшаґа (у минулому Пілісше) згадуються в [[1361]] р. у зв'язку з тим, що жителі яського села Арак, поряд із іншими поселеннями ясів, користувалися пасовищами в передгір'ях Матри. До числа так званих ранніх поселень на цій же території джерела відносять поселення Апаті (нині велике село [[Ясапаті]]) і нині не існуюче Надь (відоме з археологічних розкопок — Надьсаллаш), засновані в [[1391]] р. Однак, судячи з надьсаллашських археологічних знахідок, яси облаштувалися в Ясшаґу набагато раніше, ніж вказують джерела, у період не пізніше кінця XIII — початку XIV ст. Серед цих знахідок, крім безлічі предметів матеріальної культури, характерних для ясів, є сліди фундаментальних будівель, що належали тільки осілому хліборобському населенню{{sfn|Калоев|1996|p=93-94}}.

Ні в кого з угорських дослідників історії ясів вже в [[ХІХ століття|XIX]] — на початку [[XX століття|XX ст.]] не викликала сумнівів спільність або близькість мови угорських ясів і північнокавказьких [[осетини|осетинів]] — нащадків алан{{sfn|Кузнецов|1993|p=132}}. Але остаточне світло на це питання пролила знахідка Антона Фекете Надя, що виявив в [[1957]] р. архівний документ з яським словником-[[глосарій|глосарієм]] [[1422]] р. Останній видано німецькою та угорською мовами [[Дюла Немет|Дюлою Неметом]]; російською мовою видання джерела здійснено [[Абаєв, Василь Іванович|Васо Абаєвим]]. [[Глосарій]] містить близько 40 слів, записаних людиною, що добре знала яську мову, і тому „його список яських слів становить безперечно надійний пам'ятник мови угорських ясів“{{sfn|Немет|1960|p=8}}. У документі згадується селище Чев, що межувало з селищем [[Ясфалу]], тому [[Дюла Немет]] вважає, що глосарій був складений для використання в цьому яському селищі ([[Ясфалу]]), відомому в документах з [[1325]] р. і пізніше сплюндрованому [[Османська Угорщина|турками]].

 

 

Нині яси говорять тільки [[угорська мова|угорською]], пам'ять про свою мову не зберегли. Однак яська мова належить до певного північно-східного діалекту [[угорська мова|угорської мови]], що має шість наріч і кілька говірок{{sfn|Калоев|1996|p=18}}.

[[1986]]&nbsp;р. Сольнокський музей імені Даміанича опублікував монографію етнографа Еви Гуйаш „Одне осіннэ пастуше свято і його європейські паралелі“»<ref>Gulyás Éva. Egy őszi pásztorünnep és európai párhuzamai (Adatok a Vendel-kultusz magyarországi kutatásához).&nbsp;— Szolnok: Damjanich Múzeum, 1986.&nbsp;— 148 o.</ref>. У центрі уваги автора&nbsp;— образ і культ святого [[Венделін|Венделя]], його поширення по території Угорщини. Святий Вендель був патроном-покровителем пастухів, перш за все вівчарів; за традицією він охороняє тварин від хвороб і всіляких бід. Культ святого Венделя поширений і в західній частині країни, але найзначніші його пам'ятники у вигляді статуй стоять на угорській низовині&nbsp;— в області Сольнок і Ясшагу. Тут популярне й ім'я Вендел. Аналізуючи культ святого Венделя, Ева Гуйаш говорить про релігійні громади, які відправляли цей культ (обряди, молитви тощо) і описує свято святого Венделя [[20 жовтня]], трактує легенди, молитви, обряди, традиції названого свята. Дуже докладно описані статуї святого Венделя в Ясшаґу. Аналізуючи культ святого Венделя, Ева Гуйаш згадує про божество осетинів [[Фалвара]] і стверджує, що останній становить паралель Венделя в осетинському язичницькому пантеоні. Вона наочно показала шляхом широкого порівняльного аналізу разючу подібність у всьому цих божеств ясів і осетинів, зазначивши всі елементи, внесені першими у його шанування. Автор пише, що свято Венделя вважався пастушим, приурочуючись до жовтня (як у осетинів), ставши з [[XVIII століття|XVIII&nbsp;ст.]] церковним. З цього часу на його честь будували каплиці, церкви, ставили скульптурні зображення у вигляді пастуха, в той час як у інших угорців і народів Західної Європи він уявлявся святим із королівською короною або ошатно вбраним сановником<ref>Gulyás Éva. Egy őszi pásztorünnep és európai párhuzamai (Adatok a Vendel-kultusz magyarországi kutatásához).&nbsp;— Szolnok: Damjanich Múzeum, 1986.&nbsp;— O. 65.</ref>.

 

 

За своїм походженням осетинський Фалвара, безсумнівно, сягає корінням у стародавній кавказький світ і скіфську добу. Його поява пов'язана з бурхливим розвитком вівчарського господарства у давніх іранських племен, які не могли обійтися без покровителя овець. У всякому разі, пам'ятки майкопської і кобанської культур рясніють як зображеннями дрібної рогатої худоби, що зустрічаються і на знаменитій вазі Майкопського кургану, і на бронзових предметах з кобанських могильників Осетії, так і наявністю в них безлічі бронзових баранячих голівок. У низці місць Ясшаґу можна бачити скульптурні зображення Венделя (іноді поруч з ягням), який, сидячи або стоячи на високому п'єдесталі, постає у вигляді простого пастуха з торбою, пастушою палицею, у баранячій шапці або повстяному капелюсі на голові, в саморобному взутті і в накидці у вигляді бурки. Вендель виглядає в міфології ясів таким же простим і покірним, як і Фалвара в міфології осетинів{{sfn|Калоев|1996|p=229, 231—232}}.