Відкрити головне меню

Зміни

Ніяких змін в розмірі, 8 місяців тому
оформлення
Як видно, від самого початку розселення в [[Угорщина|Угорщині]] алани (по-угорськи яси) зайняли свою нинішню територію, що отримала назву [[Ясшаґ]], адміністративним центром якого згодом стало м. [[Ясберень]]. Оселившись у 40-х роках [[XIII століття|XIII ст.]] в Угорщині [[куни]] і яси ніби продовжили функції федератів, зобов'язаних за отримані землі і королівські милості нести службу з охорони кордонів — картина, яка спостерігалася ще в римській [[Паннонія|Паннонії]]. Ця порівняно невелика рівнинна територія, зрошувана тихими річками [[Задьва]] і [[Тарна]], стала основною етнічною територією угорських аланів-ясів, що забезпечила їхнє багатовікове існування. Тут розташувався головний масив яських селищ, що виникали одне за іншим: за наявними даними найбільш давніми є села Ясладань (з [[1067]] р.), Аллатіан (з [[1212]] р.), Яношхіда (з [[1283]] р. під назвою Szentkristof), Ясароксаллаш (з [[1356]] р. під назвою Arukmelleke), [[Ясберень]] (з [[1357]] р. під назвою Beren), Ясіакохалма (з [[1357]] р.), [[Ясапаті]] (з [[1391]] р.), Ясалсосентдьйордь (з [[1399]] р.), в [[1433]] р. з'явилися великі села Ясдожа і Ясфенісару, в [[1458]] р. Ясболдогхаза, у [[1466]] р. Ясіван. В даний час на території [[Ясшаґ]]у є 16 населених пунктів, у назві яких міститься етнічний формант «яс».
 
У той же час окремі групи ясів оселилися за межами Ясшаґ, про що свідчить топоніміка, що приводиться угорськими дослідниками. У таких випадках алано-яська основа іноді супроводжується тюркським суфіксом множинності -lar: Eszlar, Oszlar, Azlar, Azalar; Дюла Месарош, з посиланням на 3олтана Гомбоца, вказує на 7 таких назв у різних районах Угорщини). Ці топоніми зустрічаються в комітаті [[Сабольч]] у Тітті, десь на 10&nbsp;км південніше [[Токай (Угорщина)|Токаю]], тобто в сучасній північній [[Угорщина|Угорщині]], в комітаті [[Боршод]], десь за 50&nbsp;км на південний захід від вищеназваної місцевості, в комітаті [[Пешт-Піліш-Шольтен-Кішкун|Пешт]] між [[Тиса|Тисою]] і [[Дунай|Дунаєм]], два в комітаті [[Шомодь (комітат)|Шомодь]] на південь від озера [[Балатон]], у старій Південній [[Угорщина|Угорщині]], десь за 30&nbsp;км на південь од[[Тімішоара|Темешбурга]], в комітаті [[Ноград (комітат)|Ноград]] у північній [[Угорщина|Угорщині]]. Дюла Немет зазначає, що «скрізь, де є куманські поселення, ми можемо зустріти також яські поселення». Два яські села Ясфалу існували поза [[Ясшаг]]ом: одне в [[Комаром (комітат)|комітаті Комаром]], десь за 18&nbsp;км на схід від [[Нове Замки|Ершекуйвара]], інше в районі [[Піліш]]а за 20&nbsp;км на північний захід [[Будапешт]]а. «Місцевістю з яським населенням був Удол (Wdol [[1347]] / [[1364]]) в комітаті Барш, недалеко від Селіца»,&nbsp;— свідчить Дюла Немет. Звідси можна зробити висновок, що, поряд з районом компактного розселення ясів у [[Ясшаґ]]у, мало місце і їхнє дифузне розселення у багатьох інших районах [[Угорщина|Угорщини]]{{sfn|Кузнецов|1993|p=116-117}}<ref>{{sfn|Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, |1960.&nbsp;— С. |p=5</ref>}}.
 
Відомі й інші поселення аланів по сусідству з [[Угорщина|Угорщиною]]: в [[Молдавія|Молдавії]] (місто [[Ясси]] на річці [[Прут (річка)|Прут]], угор. Jasz-vasar 'Яський ринок', києворуськ. Ясский торг), а також у прикордонних із [[Візантія|Візантією]] землях. В [[1365]]&nbsp;р. король Людвіг I передає правителю [[Угорщина|Угорщині]] Міклошу Конту взятих у полон аланів із їхніми родинами й майном, з дозволом поселити їх в [[Угорщина|Угорщині]]. Тому можна припускати, що окремі групи аланів могли потрапляти в [[Угорщина|Угорщину]] незалежно від куманів<ref name=autogenerated14>{{sfn|Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, |1960.&nbsp;— С. |p=4</ref>}}.
 
Крім того, не виключена можливість того, що окремі групи угорських ясів могли переселятися у зворотному напрямку&nbsp;— із заходу, на схід, за межі сучасної [[Угорщина|Угорщини]]. У зв'язку з цим великий інтерес становить походження назви населеного пункту [[Ясиня]], розташованого на території [[Закарпатська область|українського Закарпаття]]. У довідковій літературі зазначено, що вперше це поселення згадується у документі, датованому [[1555]]&nbsp;р. Там мова йде про те, що село [[Ясиня]] належить угорському феодалу Драгфі. Тому, якщо виходити з того, що східні слов'яни, як і угорці, називали аланів ясами, то можна припустити, що угорці могли переселити аланів-ясів з [[Альфельд]]а в [[Історія Закарпаття|Закарпаття]], яке тоді належало ім. Саме це могло відобразитися в топонімії<ref>Бубенок Олег. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII—XV&nbsp;вв.).&nbsp;— Киев: Истина, 2004.&nbsp;— С. 263</ref>.
 
== Звільнення від влади половців ==
Яси, що мігрували в Угорщину разом з половцями, становили чисельну меншість і якийсь час в джерелах не відділялися від половців-кунів. Перша їхня згадка в письмових джерелах як «…ancille sue empticie nacione Jazonice Elysabeth nominate»&nbsp;— латинський еквівалент етноніма «яси»&nbsp;— належить до [[1318]]&nbsp;р.<ref name{{sfn|Немет|1960|p=autogenerated14 />4}}. З початку XIV&nbsp;в. кунсько-яські відносини характеризуються поступовим ослабленням влади кунів і дедалі більшою самостійністю ясів. На це, зокрема, вказує грамота короля Карла Роберта, дана в [[1323]]&nbsp;р. 18 ясам про їхнє звільнення від влади синів якогось Кеверге. На думку Ласло Сабо, Кеверге був [[куни|куном]]. Влада куна Кеверге і його синів над ясами була пов'язана з тим, що, згідно з однією із грамот короля Ласло IV, куни повинні були жити не в наметах (юртах), а в будинках, як християни, і наприкінці XIII&nbsp;ст. у грамотах з'являється вираз «християнські куни», але на початку XIV&nbsp;в. цей вираз зникає, а з [[1347]]&nbsp;р. знову з'являється визначення [[куни|кунів]] як «ті, що живуть у наметах», тобто [[Кочівники|провадять кочовий спосіб життя]]. Алани-яси, як відомо за східноєвропейськими матеріалами, давно вже були осілими землеробами і, ймовірно, продовжували свої землеробські традиції в родючому Ясшаґу. Можливо, що причина конфлікту 18 ясів із синами Кеверге укладена саме в цій специфіці відносин кочівників і хліборобів, де хлібороб завжди прагне звільнитися від залежності від кочівника.
 
У грамоті [[1323]]&nbsp;р. наводяться як імена згаданих 18 ясів, так і імена їхніх батьків, загалом 30 імен, що становлять науковий інтерес. Яські імена в українській транскрипції: Ларсан син Зокана, Івахан син Фурдуха, Яколус син Кешкене, Хареф син Амбултана, Деметрус син Пубула, Стефаніус син Бегзана, Паулус син Мокзуна, Андреас, Хакан, Захарас і Георгіус, Деметрус син Курмана, Гурз, Арпан, Андреас сини Звагана, Задух син Колхена, Георгіус син Мадьяра, Петрус син Хомоза.
Асиміляція ясів була поступовою. Компактне розселення ясів, значна відокремленість в минулому від навколишнього населення, а також низка таких факторів, як відсутність в Угорщині до першої половини [[XIX століття|XIX&nbsp;ст.]] єдиної державної мови (до цього такими тут були [[Латинська мова|латинська]] і [[Німецька мова|німецька]]), дозволяли ясам зберігати рідну мову, ймовірно, до [[XVII століття|XVII&nbsp;ст.]]{{sfn|Калоев|1996|p=17}}.
 
Ні в кого з угорських дослідників історії ясів вже в [[ХІХ століття|XIX]]&nbsp;— на початку [[XX століття|XX&nbsp;ст.]] не викликала сумнівів спільність або близькість мови угорських ясів і північнокавказьких [[осетини|осетинів]]&nbsp;— нащадків алан{{sfn|Кузнецов|1993|p=132}}. Але остаточне світло на це питання пролила знахідка Антона Фекете Надя, що виявив в [[1957]]&nbsp;р. архівний документ з яським словником-[[глосарій|глосарієм]] [[1422]]&nbsp;р. Останній видано німецькою та угорською мовами [[Дюла Немет|Дюлою Неметом]]; російською мовою видання джерела здійснено [[Абаєв, Василь Іванович|Васо Абаєвим]]. [[Глосарій]] містить близько 40 слів, записаних людиною, що добре знала яську мову, і тому „його список яських слів становить безперечно надійний пам'ятник мови угорських ясів“<ref>{{sfn|Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, |1960.&nbsp;— С. |p=8</ref>}}. У документі згадується селище Чев, що межувало з селищем [[Ясфалу]], тому [[Дюла Немет]] вважає, що глосарій був складений для використання в цьому яському селищі ([[Ясфалу]]), відомому в документах з [[1325]]&nbsp;р. і пізніше сплюндрованому [[Османська Угорщина|турками]].
 
У двох джерелах середини [[XVI століття|XVI&nbsp;ст.]] йдеться про те, що в цей період яси ще зберігали свою [[яська мова|мову]]. Угорський [[гуманізм|гуманіст]], архієпископ [[Міклош Олах]] в [[1536]]&nbsp;р. написав працю „Hungaria“, що містить опис тогочасної [[Угорщина|Угорщини]], її географії, освіти, побуту жителів [[Угорщина|Угорщини]]. Для дослідників яської проблеми праця Олаха важлива тому, що під [[1536]]&nbsp;р. він дає свідчення вживання угорськими ясами їхньої стародавньої мови: „Вся [[Угорщина]] в наші дні містить в собі різні нації: [[угорці]]в, [[німці]]в, чехів, [[словаки|слов'ян]], [[хорвати|хорватів]], [[саксонці]]в, секеїв, [[волохи|волохів]], [[серби|раців]], [[куни|куманів]], ясинів, [[українці|рутенів]] і, нарешті, [[турки|турків]]; усі вони вживають мову, що відрізняється одна від одної“<ref>Хоргоши Э. Два этюда о ясах Венгрии // Аланы: Западная Европа и Византия.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1992.&nbsp;— С. 132</ref>. [[Сілезці|Сілезець]] Георг Вернер у своїй праці [[1543]]&nbsp;р. „De adrairandis Hungariae aquis hypomnemation“ пише: „І зараз серед [[угорці]]в живе народ [[язиги|язигів]], називаючи себе скорочено іменем ясів, який зберіг свою стародавню й особливу мову, не схожу на [[угорська мова|угорську]]“<ref name=autogenerated5>{{sfn|Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, |1960.&nbsp;— С. |p=6</ref>}}. Але в [[1693]]&nbsp;р. Франц Форіш Отрокочі у праці „Origines Hungaricae“ вже повідомляє, що яси говорять угорською<ref name{{sfn|Немет|1960|p=autogenerated5 />6}}.
 
Нині яси говорять тільки [[угорська мова|угорською]], пам'ять про свою мову не зберегли. Однак яська мова належить до певного північно-східного діалекту [[угорська мова|угорської мови]], що має шість наріч і кілька говірок{{sfn|Калоев|1996|p=18}}.
Ті яси, що прийшли в Угорщину, по ідеї повинні були мати свою писемність. Однак це поки що не підтверджується джерелами. У той же час добре відомо, що на прабатьківщині ясів писемність була створена, за припущенням [[Абаєв, Василь Іванович|Васо Абаєва]], що ґрунтувалося на аналізі давньоосетинського [[Зеленчукський напис|Зеленчукського напису]] [[Х століття|Х]]-[[ХІІІ століття|ХІІІ ст.]], з використанням грецької абетки. Пам'ятка ця була виявлена у Західній Аланії, тобто на тій території, звідки вийшли угорські яси. Там само в 80-ті роки [[XIX століття|XIX&nbsp;ст.]] [[Міллер Всеволод Федорович|Всеволод Міллер]] знаходив «значну кількість християнських могильних пам'ятників також із написами грецькими літерами», що дає можливість з великою часткою впевненості говорити про наявність у аланів (ясів) писемності{{sfn|Калоев|1996|p=238—239}}.
 
За археологічними знахідками пам'яток у яських поселеннях, яси протягом тривалого часу зберігали християнство східного обряду, з яким до них прийшла писемність. Як би там не було, за визначенням лінгвістів, укладач «Яського словника» ([[1422]]&nbsp;р.) "не був дуже майстерним писарем. Його робота стоїть нижче за середній рівень документів того часу, виконаних в Угорщині. У його знаннях також були прогалини. Він не завжди знає латинську назву деяких повсякденних предметів і тоді вставляє замість латинського угорський переклад яського слова. Латинські слова він пише не завжди грамотно. Угорську він, мабуть, знав добре, хоча в орфографії «зазнавав труднощів. Зате відмінно знав він яську мову. Тут він допускає лише несуттєві помилки»<ref>{{sfn|Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, |1960.&nbsp;— С. |p=8.</ref>}}. З цього можна зробити висновок, що яси в цей час були, якщо не три-, то двомовними, мали свої школи, де міг здобути освіту упорядник словника. Викладання в школах могли вести двома мовами&nbsp;— яською та угорською, якими яси, судячи з аналізу «Словника», прекрасно володіли{{sfn|Калоев|1996|p=239}}.
 
Нарешті, складання «Словника» латинськими буквами вказує на те, що латина тоді, як і набагато пізніше, була державною мовою Угорщини, мовою навчання в школах і вищих навчальних закладах. Деякі угорські дослідники на противагу вищенаведеним фактам відносять появу перших шкіл в Ясшаґу до більш пізнього періоду, пов'язуючи з діяльністю ченців ясбереньского францисканського собору ([[1472]]&nbsp;р.). За відкриттям в ньому школи, на їхню думку, першої в Ясшаґу, послідувало відкриття інших церковних шкіл, по мірі спорудження храмів у яських селах. У цілому, як і всюди, церква відігравала провідну роль в народній освіті Угорщини, мала монопольний вплив до 80-х років [[XVIII століття|XVIII&nbsp;ст.]], до реформи [[Йосип II|Йосипа II]], за якою права її були обмежені в цій сфері. Визначною подією для ясів стало відкриття своєї гімназії яським капітаном Джоєм Талом у [[1797]]&nbsp;р. в Ясберені, що стала їхнім великим центром просвіти й освіти, підготовки вчителів для початкових класів яських шкіл. Будучи свого роду єдиним чотирикласним навчальним закладом в Ясшаґу, що носить нині ім'я національного героя [[Лел (угорський вождь)|Лела]], ця гімназія дала за час свого існування безліч грамотних людей, діячів у різних галузях господарського, суспільно-політичного і культурного життя Угорщини. Гімназія займає великий триповерховий старовинний опрічний будинок у центрі міста{{sfn|Калоев|1996|p=57, 239—240}}.
|місце = Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований
|рік = 1981
|ref = harv
}}
* {{cite book
|прізвище = Немет
|ім'я = Ю.
|назва = Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.
|місце = Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт
|рік = 1960
|ref = harv
}}
35 398

редагувань