Відкрити головне меню

Зміни

1027 байтів вилучено ,  8 місяців тому
оформлення
 
== Угорці й ранні алани ==
Фахівці давно звернули увагу на збережений до нового часу в Передкавказзя топонім [[Маджар|Можар, Маджар]]. Почав вивчення цього топоніма Янош Ерней. На його наявність посилаються автори з історії мадярів до [[Х століття|Х ст.]] Ерік Мольнар, Карой Цегледі, [[Дюла Немет]], Ласло Бендефі. Про те, що цей етнотопонім зберігається віддавна, можна судити з його опису, залишеному арабським мандрівником [[Ібн Батута|Ібн Батутою]] ([[1304]]–[[1377]]), який відвідав його близько [[1332]]–[[1333]]&nbsp;р. [[Ібн Батута]] зберіг його назву «ал-[[Маджар]]». Ал-Омарі (помер в [[1349]]&nbsp;р.) згадує це місто під іменем «[[Маджар]]», а [[Абу-л-Фіда]] говорить про нього, можливо, на основі усної інформації, називаючи «Куммаджар», тобто «[[Маджар]] на річці Кумі» і розташовуючи на півдорозі між сучасним Дербентом («Залізні ворота») і Азовом. На думку Тадеуша Левицького, який навів дані східних авторів про цей топонім, «[[Маджар]]» нині&nbsp;— руїни на околиці м. [[Будьонівськ]]а в [[Ставропольський край|Ставропольському краї]] (до [[1793]]&nbsp;р.&nbsp;— м. Прикумськ). Левицький ідентифікує «[[Маджар]]» із топонімом «Можаров Юрт» («Мажаров Юрт») [[Книга Великому Кресленню|«Книги Великому Кресленню»]] [[1627]]&nbsp;р. Також «Поля Можарские» фігурують в джерелі [[XVI століття|XVI&nbsp;ст.]], а руїни старовинного міста на Кумі згадує архівний документ. В урочищі Маджар проводилися археологічні розкопки<ref>{{sfn|Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, |1997.&nbsp;— С. 164—165.</ref>|p=164-165}}. [[Осетини|Осетинські]] перекази відображають алано-угорські контакти саме в цьому місті. Згідно з одним із переказів, родоначальник [[дигорці|дигорських]] феодальних родів Баделя вважається вихідцем з [[Угорщина|Угорщини]], а за іншим&nbsp;— з [[Маджар]]а, звідки він разом з братом Басіатом (родоначальником [[Балкарці|балкарських]] таубіївських родів) пішов до [[Балкарія|Балкарії]], а далі, залишивши там брата, в [[Дигорія|Дигорію]]{{sfn|Калоев|1996|p=82}}.
 
Свідченням тісних контактів мадярів з аланами [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]] і [[Подоння]] є аланські за походженням слова [[угорська мова|мадярської мови]]. На іранізми не тільки в [[угорська мова|угорській]], а й в мовах східних [[фіно-угри|фіно-угрів]] ([[удмурти|удмуртів]], марі, [[ханти|хантів]] і [[мансі]]) вказують багато вчених. Контакти [[фіно-угри|фіно-угрів]] зі стародавніми [[іранці|іранцями]], що почалися ще на початку доби заліза, обумовлювали сприйняття ними маси іранських слів, а разом з ними, безсумнівно, і чималої кількості іранських елементів матеріальної і духовної культури, вірувань, що доводиться багатьма даними [[етнографія|етнографії]]. Особливе місце має бути відведено тому факту, що більшість (або принаймні значне число) відомих нам угро-фінських народів, у тому числі [[мансі]] і [[ханти]], найближчі родичі [[угорці]]в за мовою, [[марійці]], [[удмурти]] і деякі інші племена угро-фінської мовної системи обрали для своїх етнонімів іранську підоснову. Навіть сама назва мадярин (угорець) виводиться від давньоіранського слова mort (mart) 'людина'. Видатний угорський історик Дьйордь Дьйорффі у зв'язку з цим висуває теорію, згідно з якою в історії [[угри|угрів]] і [[сармати|сарматів]], які жили в найближчому з ними сусідстві, був період, коли останні поширили свою владу на [[угри|угрів]], прагнення яких пристосуватися до завойовникам і змусило їх назвати себе іранськими (сарматськими) словами. Безперечно також і те, що частина [[іранські мови|іранських]] ([[осетинська мова|осетинських]]) слів була засвоєна мадярами (угорцями) на їхній прабатьківщині<ref>Магометов&nbsp;А.&nbsp;Х. Взаимодействие культур иранских (скифов, сарматов и алан) и финно-угорских народов // История, этнография и культура народов Северного Кавказа.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1981.&nbsp;— С. 29</ref>{{sfn|Калоев|1996|p=80}}.
 
Крім давньоіранського слова 'золото' (арань), засвоєного ще за угро-фінської доби, а також іранського слова 'сім' (хет), запозиченого за доби угорської спільноти, і слів зі значенням 'корова' (техен), 'молоко' (тей), 'десять' (тиз), 'повсть, фетр' (немез), 'м'ясо' (хуш), 'віз, віз' (секер) , 'ряднина, полотно' (васон), 'вдівець, вдова' (езведь), 'тисяча' (езер) і кілька пізніших іранських запозичень зі значеннями 'сорочка' (інг) і 'шабля, шашка, меч' (кард) потрапили вже в мову мадярів невідомо, з яких іранських мов і в який час, у мові мадярів є слова, в аланському походженні яких у фахівців немає сумнівів. Щодо цих слів відомо також, що вони запозичені до здобуття батьківщини, а не з мови тих аланів, які мешкали в королівстві Угорщина, починаючи з епохи монгольської навали. Ці аланські слова мають значення: 'княгиня, королева' (ассонь, зараз це слово має значення 'жінка'), 'міст' (хід), 'панцир' (верт). До них примикає група слів, аланське походження яких більш-менш ймовірне: 'весь, цілий' (егес), 'багатий' (газдаг), 'молодша сестра' (хуг), 'отрута, трутизна' (мерег), 'скло' (ювег), 'яма' (верем), «зелений» (зельд). Пам'ять про контакти з мадярами зберегла й мова осетинів, які є прямими нащадками аланів. Осетинські слова 'п'яний' (ресіг), 'дуб' (тельдзе), 'сад, город' (керт)&nbsp;— на думку деяких учених, є мадярськими за походженням. Крім зазначених вище запозичень з іранських мов, у мову мадярів до здобуття батьківщини проникли слова середньоперської мови (пехлеві), що мають значення 'ярмарок' (вашар), 'мито' (вам), 'фортеця, замок' (вар) і, ймовірно, 'пісня, мелодія' (ханг), сучасне значення цього слова&nbsp;— 'голос, звук'. Всі ці запозичення, виявлені працями угорських лінгвістів, систематизовані і пояснені в зведених роботах Гези Барці<ref>{{sfn|Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, |1997.&nbsp;— С. |p=214.</ref>}}.Серед осетино-угорських мовних сходжень звертає на себе увагу чоловіче ім'я Аладар, відоме вже в епоху Арпадів (осет. [[Алдар|«князь» (алдар)]]){{sfn|Кузнецов|1993|p=97}}.
 
До тих же хронологічно ірано-аланських впливів може належати згадана в найдавнішій угорській хроніці назва країни [[угорці]]в Дентумогер. Анонім часу [[Бела IV|короля Бели]] (кінець [[XII століття|XII]]&nbsp;— початок [[XIII століття]]) називає [[Скіфія|Скіфію]] і народи, які там живуть, цим терміном: {{початок цитати}}<poem>
«Земля ж скіфська вельми протяжна завдовжки і завширшки, люди ж, які її замешкують, звуться по-простацькому дентумогер донині й ніколи вони не були підпорядковані владі будь-якого імператора. … Отже, найсильніший і найнаполегливіший у ратній праці народ мадярів, як ми сказали вище, веде своє походження від скіфського народу, який їхньою власною мовою називається Дентумогер»<ref>{{sfn|Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, |1997.&nbsp;— С. |p=349, 354.</ref>}}.</poem>{{кінець цитати|джерело=}} Цим терміном Анонім позначав прабатьківщину мадяр, предків сучасних йому угорців і мадярів, які жили за його часу на сході<ref>{{sfn|Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, |1997.&nbsp;— С. |p=352, 354—355.</ref>}}. З урахуванням дигорського «донті» він перекладається як 'річкові мадяри' або 'мадяри межиріччя'{{sfn|Кузнецов|1993|p=101}}<ref>Артамонов&nbsp;М.&nbsp;И. История хазар.&nbsp;— Л.: издательство Гос. Эрмитажа, 1962.&nbsp;— С. 341.</ref>.
 
Після того, як предки угорців в [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] почали просуватися з [[Урал]]у на захід, вони на довгий час осіли в степах [[Південна Росія|Південної Росії]] і на [[Північний Кавказ|Північному Кавказі]] та виявилися близькими сусідами [[алани|аланів]]. Соціальні та етнокультурні зв'язку аланів і угорців знайшли відображення, зокрема, в угорському фольклорі. Насамперед це підтверджується угорським переказом про походження угорців. Вперше він фігурує у того ж Аноніма часу короля Бели (кінець [[XII століття|XII]]&nbsp;— початок [[XIII століття|XIII&nbsp;ст.]]) і згадує повелителя аланів Дула (principis Dulae Alanorum duas filias). Той же переказ знаходиться у автора другої половини [[XIII століття|XIII&nbsp;ст.]] Шимона Кезаї в його праці «Діяння угорців». Дослідники відзначають фольклорне походження легенди{{sfn|Кузнецов|1993|p=102}}. Згідно з останньою, прабатьки-етнархи угорців брати Гунор і Могор полювали на оленя поблизу боліт Меотиди ([[Азовське море]]), зустріли тут [[болгар]] і викрали їх жінок і дітей. Серед захоплених знаходилися і дві дочки [[алани|аланського]] князя Дула. Аланки стали дружинами Гунора і Могора і від цих шлюбів пішов угорський народ:
«Гігант Менрот після початку змішування мов увійшов в землю Евілат, краї якої в ті часи називали [[Персія|Персією]], і там він зродив від своєї дружини Енети двох синів, тобто Хунора і Могора, від яких пішли [[гуни]], або [[мадяри]]. Але кажуть, що у гіганта Менрота, крім Енети, були й інші дружини, від яких він зродив, крім Хунора і Могора, безліч синів і доньок. Ці його сини і їхні нащадки населяють край Персії, тілом і кольором вони схожі на гунів і лише промовою відрізняються трохи один від одного, як сакси і тюринги. Оскільки ж, однак, Хунор і Могор були у Менрота первістками, то відокремившись від свого батька, вони виселилися в окремі шатра.
 
Сталося в один із днів, що коли вони вийшли полювати в болота Меотиди, у пустельному місці перед ними з'явилася олениця, а коли вони стали її переслідувати, вона втекла від них. І позаяк вона зовсім зникла у них з очей, вони довго шукали її, але не змогли натрапити на її сліди. Однак, проходячи по згаданих болотах, вони побачили, що вони зручні для прокорму худоби. Потім вони повернулися до батька і, отримавши від нього дозвіл, з усім своїм майном вони переселилися в болота Меотиди, щоб там оселитися. Край же Меотида знаходиться по сусідству з Персією, їхньою батьківщиною. Звідусіль його оточує море, крім дуже вузького броду. Річок там зовсім немає, але травою, деревами, рибою, птицею і звірами вона рясніє. Вхід туди важкий і вихід&nbsp;— теж. Прибувши в болота Меотиди, вони нікуди не рухалися протягом п'яти років. На шостий рік вони вийшли і в пустельному місці випадково натрапили на дітей і дружин синів Белара, які залишилися в шатрах без чоловіків. Разом з їхнім добром вони швидко відвели їх у болота Меотиди. Сталося так, що серед дітей вони схопили двох доньок князя аланів Дули. Одну з них взяв у дружини Хунор, іншу&nbsp;— Могор. Від цих жінок ведуть походження всі гуни»<ref>{{sfn|Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, |1997.&nbsp;— С. |p=198—199, 346.</ref>}}.</poem>{{кінець цитати|джерело =}}Цей переказ повторюється у «Кепеш-хроніці» [[XIV століття|XIV&nbsp;ст.]] та інших пізніших джерелах{{sfn|Кузнецов|1993|p=102}}.
 
Відомо, що заснована ханом [[Кубрат]]ом [[Дуло (династія)|династія Дуло]] існувала і у [[болгари|болгар]]. Її походження навіть пов'язують з аланами та аланським етнонімом дул-ас, опираючись на ім'я найвідомішого з синів [[Кубрат]]а [[Аспарух]]а, яке має давнє північноіранське походження й означає в перекладі 'світлий кінь'. Дослідники відзначають ім'я Дуло в сарматських написах, а прізвище «Дулата»&nbsp;— Дулаєви у [[осетини|осетинів]] існує дотепер. Збіг імені легендарного аланського князя з реальним осетинським фамільним ім'ям вельми прикметний. Аланське походження князя Дуло визнане в угорській історіографії{{sfn|Кузнецов|1993|p=102—10}}{{sfn|Калоев|1996|p=83}}.
35 427

редагувань