Відкрити головне меню

Зміни

Ніяких змін в розмірі, 8 місяців тому
оформлення
Хутірська система в Ясшаґу існувала і успішно функціонувала до 60-х років ХХ століття, але пізніше в зв'язку з організацією великих колективних господарств більша частина хуторів була закинута і в них збереглася лише третина колишнього населення, яке переселялося в міста. Розвиток підсобного господарства відігравав дуже важливу роль в економіці країни навіть у період соціалізму. Саме на основі об'єднання хутірських земель угорські комуністи здебільшого створювали великі кооперативні господарства, а коли з кінця 80-х років XX ст. почався процес їхнього розпаду, хутора Ясшага пережили хвилю відродження. Їхня кількість різко збільшилася.
 
Ретельне етнографічне дослідження Ласло Сабо показало своєрідність господарства і структури поселень Ясшаґа в порівнянні з сусіднім Надькуншагом&nbsp;— районом розселення кунів. Наприклад, для Ясшаґу більш характерна хутірська система розселення і поєднання більш диференційованого землеробства зі стійловим тваринництвом, тоді як в Надькуншагу переважало пастухівське тваринництво зі своєю етнографічною специфікою, яскраво відображеною в пастухівському музеї Хортобаді. Процес перетворення ділянок пасовищ на орні поля там так і не завершився. Хутори відігравали там зовсім другорядну роль, виникнувши надзвичайно пізно і, як і в іншого відгалуження половців&nbsp;— палоці, під аланським впливом. Стійла для худоби у них часто будувалися разом із житловим будинком, тобто не окремо. Приміщення для свиней було більшим; також великими були будови для баранів. Влітку вівці перебували за спеціальним парканом в кутку двору (карам). Крім коней, в стійлах в Надькуншагу утримувалися воли. Їх використовували як тяглових тварин. Поруч з ними розташовувалися корови. Молоко, як правило, не продавали. Велика рогата худоба трималася в основному для м'яса, паслася на великих площах. Овець було набагато більше, ніж у Ясшаґу (іноді до 100 голів на хутір). Овече молоко обробляли зазвичай чоловіки. Свині, які давали сало і м'ясо, харчувалися кукурудзою. У скотарстві зайняті були головним чином чоловіки<ref>{{sfn|Кузнецов В.&nbsp;А.&nbsp;Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, |1993.&nbsp;— С. |p=142; }}<ref>Сабо Ласло. Ясский этнос Венгрии и этнография ясской культуры // Проблемы исторической этнографии осетин.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский научно-исследовательский институт истории, филологии и экономики при Совете Министров Северо-Осетинской АССР, 1987.&nbsp;— С. 108—109</ref>{{sfn|Калоев|1996|p=18, 24, 36, 64, 66-67, 115, 157—158, 213}}.
 
Про хутірську систему розселення у аланів ще в Х ст. повідомляв арабський мандрівник і вчений [[аль-Масуді]]: „Цар аланів виставляє 30000 вершників. Це цар могутній і він користується більшим упливом, аніж решта царів. Царство його становить безперервну низку поселень настільки суміжних, що якщо кричать півні, то їм відгукуються інші у всьому царстві, завдяки суміжності й, так би мовити, переплетінню хуторів“<ref>Караулов Н.&nbsp;А.&nbsp;Сведения арабских писателей о Кавказе, Армении и Азербайджане // Сборник материалов для описания местностей и племен Кавказа.&nbsp;— Тифлис: Типографии Канц. Наместника Его Императорского Величества на Кавказе и К. Козловского, 1908.&nbsp;— Выпуск тридцать восьмой.&nbsp;— С. 54.</ref>.
35 422

редагування